Ковешников, анатомия человека, том 1

класними іменами. Тому вирішено назіїп по іменах іічепнх (емоніми) ме вживати, аа винятком тих вииадкіи, коли помп служать основою для утворення клінічних термінів (наприклад, «гайморова пазуха — гайморит»). Разом з тим, в новій

міжнароднім номенклатурі н кінці подано в алфавітному порядку перелік прізвищ вчених, які вперше описали ті, чи інші анатомічні структури. їх можна визначити по ідентифікаційному коду, який розміщено перед прізвищем.

Щоб орієнтуватися у взаємному положенні частин тіла і органів відносно один одного, в анатомії користуються загальноприйнятими позначеннями осей і площин, які умовно проводять через тіло (Рис. 1).

Вертикальна вісь проходить уздовж тіла зверху вниз. Сагітальна вісь (sagitta — стріла) спрямована спереду назад. Фронтальна вісь (frons — лоб) проводиться справа наліво або зліва направо.

Серединна (medianus — серединний) площина — проводиться через тіло, розтинає його на праву і ліву симетричні половини. Органи, які розташовуються ближче до цієї площини, позначають як медіальні

(medialis — присереднї), а ті, які розташовані далі від неї, називаються латеральними (lateralis — бічний). Площини, які паралельні до серединної, називаються сагітальними.

Фронтальна площина — відповідає площині лоба. Якщо провести цю площину через середину тіла, то вона поділить його на передній

(anterior) і задній (posterior)

відділи. В межах тулуба передню поверхню називають вентральною

(venter — живіт), а задню — дор-

сальною (dorsum — спина). Органи, які розташовані ближче до передньої поверхні, позначають як передні або вентральні, а органи, які розташовані ближче до задньої поверхні — дорсальні, або задні.

Горизонтальна площина проводиться під прямим кутом до перших двох площин, тобто горизонтально, вона ділить тіло на верхній (superior) і нижнш (inferior) відділи. Органи, які розташовані вище горизонтальної площини, позначають як верхні, або краніальні (cranium — череп), а органи, розташовані нижче, — нижні або каудальні (cauda — хвіст).

На кінцівках верхні їх відділи, які знаходяться ближче до тулуба, позначаються як проксимальні (proximalis — ближчий до тулуба), а нижчі — як дистальні (distalis —

віддалений від центру тіла). Терміни вентральний, дорсаль-

ний, краніальний і каудальний застосовуються, головним чином, в межах тулуба, вони зручні для співставлення анатомічних даних з даними ембріології і порівняльної анатомії, тому що тіло зародка людини і тіло тварин не мають вертикальної орієнтації.

1

І

]

І

мальний напрямок; 4 - днстальний напрямок; 5 - горизонтальна площина; 6 - краніальний (верхній) напрямок; 7 - дорсальний (задній) напрямок; 8 - каудальний (нижній) напрямок; 9 - відвертання (супінація); 10 - привертання (пронація); 11 - вентральний (передній) напрямок; 12 - медіальний напрямок; 13 - латеральний напрямок.

Контрольні питання:

9. Що таке морфологія? 10.Роз'ясніть зв'язок анатомії з

біологією і медициною, використовуючи порівняння з деревом.

11.Назвіть спеціалізовані напрямки в анатомії.

12.Що таке норма?

13.Дайте пояснення аномалії і вади розвитку.

14.Для чого вивчають аномалії і вади розвитку?

15.Назвіть основні методи вивчення анатомії.

16.Назвіть вчених, які розробили

1)метод розпилів заморожених трупів;

2)макро — мікроскопічний метод.

17.Назвіть сучасні методи вивчення анатомії на живій людині.

18.Коли була прийнята S-PNA?

19.Які основні принципи сучасної анатомічної номенклатури?

20.Яке похідне положення тіла прийняте в анатомії?

21.Назвіть осі і площини, які умовно проводяться через тіло людини?

22.Дайте пояснення термінам: медіальний і латеральний, вентральний і дорсальний, краніальний

ікаудальний, проксимальний і дистальний.

Організм людини складається з клітин, тканин, органів і систем органів, які відображають різні рівні його структурної організації. Поняття про рівні організації має важливе практичне значення в медицині для правильного розуміння виникнення, протікання і лікування патологічних процесів.

Клітина — елементарна одиниця живого організму. Організм складається з структурних одиниць — клітин, кожна з яких являє собою саморегулюючу і самовідновлюючу систему. Клітини є основою будови всіх тваринних і рослинних організмів. Вони мають мікроскопічні розміри, різноманітну форму і відрізняються своїми функціями.

Клітини вперше виявлені Р. Гуком (R. Нооке) у 1665 році, а в 1838 році М. Шлейден (М. Schleiden) і Т.Шванн (Т. Schwann) сформували спільну теорію клітинної будови живих організмів.

Тканини. Тканина (histos seu textus) — це комплекс клітин і міжклітинної речовини, які об'єднані спільним походженням, спеціалізованою структурою і функцією. Поняття про тканини вперше було введене Ф. Біша (F. Bichat) в 1801 році. Він вважав тканини елементарними структурами органів і, не користуючись мікроскопом, виділив більше двадцяти видів тканин.

В наш час виділяють чотири типи тканин: 1) епітеліальну, 2) сполучну, 3) м'язову і 4) нервову.

Епітеліальні тканини розташовуються на межі з зовнішнім середовищем і виконують суміжну, захисну і секреторну функції. Епітелій покриває шкіру, слизові оболонки травних, дихальних і сечостатевих шляхів. Розрізняють одношаровий і багатошаровий епітелій. В залежності від форми клітин виділяють плоский, кубічний, циліндричний та інші види епітелію. Крім того з епітеліальної тканини формуються залозисті органи — печінка, підшлункова залоза та інші залози. Клітини залозистого епітелію спеціалізуються на виробленні різних речовин, які потрібні організму для його життєдіяльності.

Сполучні тканини включають широку групу тканин, які різноманітні за будовою і функцією, але мають спільне походження. В сполучних тканинах дуже розвинена міжклітинна речовина, яка виконує функцію опори і зв'язку. Міжклітинна речовина може бути досить міцною (наприклад, в кістковій тканині) і витримувати великі навантаження.

Розрізняють власне сполучну тканину (пухку і щільну), жирову, хрящову і кісткову тканини. До сполучних тканин належать рідкі тканини організму — кров і лімфа, які виконують трофічну і захисну функції.

М'язова тканина — складається з дуже довгих м'язових волокон, які мають здатність скорочуватися.

При цьому відбувається переміщення в просторі частин тіла, до яких фіксуються м'язові волокна. Розрізняють посмуговану (попе- речно-смугасту) м'язову тканину, яка скорочується свавільно і непосмуговану (гладку), клітини якої функціонують мимовільно. Крім того, окремо виділяється посмугований серцевий м'яз, який скорочується незалежно від нашої волі.

Нервова тканина складається з високоспеціалізованих нервових клітин, які здатні генерувати і проводити нервові імпульси. Між нервовими клітинами знаходяться проміжні клітини, які становлять нейроглію.

Орган. Орган являється частиною тіла, яка має відносну самостійність. Органи побудовані з декількох тканин, одна з них є переважаючою і визначає їхню основну функцію. Поза організмом окремі органи існувати не можуть, тому для підтримки їх життєдіяльності при видаленні з організму потрібна перфузія спеціальних рідин і утримання цих органів у спеціальному середовищі. Організм без деяких органів може функціонувати (наприклад, без однієї нирки, без однієї легені, без селезінки). Однак є життєвоважливі органи, видалення яких викликає смерть (серце, печінка, мозок та багато інших).

Практичні зауваження. При серйозному порушенні діяльності життєво важливих органів можливе пересаджування (трансплантація) органів від однієї людини іншій, а також від трупа або навіть від тварин.

В наш час успішно роблять пересаджування нирок. Виконані тисячі

операцій по пересаджуванню серця, деякі пацієнти після цього живуть десять і більше років. Проведені пересаджування печінки і підшлункової залози, а також цілого комплексу органів — серця, легень і печінки. З точки зору хірургічної техніки такі операції добре сплановані, проте головною перешкодою залишається проблема несуміжності тканин (імунна проблема), тому ведеться розробка штучних органів, які можна було б вживляти в організм (наприклад, серце).

Системи органів. Органи, які об'єднуються спільною функцією і в більшості випадків мають спільне походження, формують системи органів. В системній організації ведучим є функціональний принцип. Розрізняють кісткову систему, систему з'єднань кісток, м'язову, дихальну, травну, серцево-судинну, нервову та інші системи організму. Системний принцип організації дає можливість кооперувати різні за будовою органи, які забезпечують досягнення спільної мети. Деякі системи органів об'єднуються в апарати — опорно-руховий апарат, сечостатевий апарат, але це не порушує системної організації органів.

Сома і вісцера. На самому початку минулого століття відомий французький анатом Ф. Біша (F. Bichat) вперше поділив органи людського тіла на органи тваринного життя, які позначуються терміном soma {власне тіло) і органи рослинного життя — viscera (нутрощі). До органів соми належать системи кісток, з'єднань кісток та м'язова, які по-

криті шкірою, а також органи чуття і нервова система. Ці органи притаманні лише тваринам, вони забезпечують зв'язок організму із зовнішнім середовищем і переміщення.

Нутрощі (viscera) об'єднують травну, дихальну, сечову і статеву системи, які забезпечують обмін речовин (травлення, дихання, виділення) і розмноження, тобто процеси, які принципово можливі і в рослинних організмах.

Безумовно, такий поділ органів якоюсь мірою умовний, і його потрібно сприймати з деяким застереженням, підкреслюючи єдність соматичних і вісцеральних процесів в організмі. Проте він має важливе значення в медицині, тому що виникнення і протікання патологічних процесів в органах соми і у вісцеральних органах характеризується специфічними особливостями. Тому в клініці розрізняють соматичні захворювання і вісцеральну патологію.

Організм (від лат. organizio — створює стрункий ряд) являє собою структуру, з сукупністю основних життєвих особливостей, що дає їй можливість існувати в даному середовищі. На цьому рівні існує велика різноманітність форм і ступенів складності організації. Вищими і найскладнішими формами організації організмів є ссавці і людина.

Різні організації організму. Тепер ми можемо уявити собі ієрархію організації організму людини такими рівнями: організмовий — системний — органний — тканинний — клітинний. Звичайно, цю

схему можна продовжувати як в один, так і в інший бік, але при цьому ми виходимо за межі морфології, і з одного боку втручаємося в соціологію і біосферу, а з другого — в молекулярну біологію.

Як забезпечується цілісність організму. Об'єднання (інтеграція) організму в єдине ціле здійснюється за допомогою гуморальних і нервових зв'язків. Гуморальна регуляція (humor — рідина) є більш давньою, вона існує у тварин, які не мають нервової системи. У вищих тварин і людини гуморальний зв'язок відбувається через інтегруючі системи — кровоносну і лімфатичну, а також через міжклітинну рідину.

Нервова регуляція виникає на пізніших етапах еволюції тварин разом з розвитком нервової системи. Вона є складнішою і забезпечує не лише інтеграцію самого організму, а й його зв'язок із зовнішнім середовищем. Останнім часом, дякуючи відкриттю нейросекреції і з'я- суванню функцій гіпоталамуса і гіпофіза, стає все очевиднішою єдність гуморальної і нервової регуляції, тому слід говорити про єдину нейро-гуморальну регуляцію. Ця регуляція забезпечує незмінність внутрішнього середовища організму (гомеостаз), яка є фундаментальною рисою живого організму.

Єдність організму і середовища. Організм може існувати лише в певних умовах зовнішнього середовища, до яких він пристосувався в процесі еволюції. Для кожного організму потрібні певні фізичні і хімічні властивості зовнішнього середовища, без яких він існувати не

може. Через нервову систему та органи чуття організм підтримує постійний зв'язок між зовнішнім і внутрішнім середовищем і здійснює

між ними постійний обмін речовин. Таким чином, організм знаходиться в єдності з середовищем, яке його оточує.

Закладка зародкових листків відбувається не лише у хребтових, але

йу безхребтових, що блискуче довів

О.О.Ковалевський (1840 - 1901), і це дало йому можливість розробити єдину теорію розвитку зародкових листків, а також показати зв'я- зок між безхребтовими і хребтовими тваринами.

Із зародкових листків у подальшому утворюються різні структури.

Зектодерми: 1) епітелій шкіри

ійого похідні — сальні, потові, молочні залози, волосся і нігті; 2) нервова система — спинний та головний мозок, периферичні нерви і сприймаючі оболонки органів чуття.

Змезодерми: 1) скелет і його з'єднання — кістки, суглоби, хрящі, сполучна тканина; 2) м'язова система; 3) сечостатева система; 4) судинна система.

Зентодерми: 1) епітелій травної

ідихальної систем; 2) залози травної і дихальної систем — печінка, підшлункова залоза та ін.

Утворення осьового комплексу зачатків. У середньому зародковому листку на третьому тижні утворюється клітинний тяж, який тягнеться уздовж тіла зародка і називається спинною струною (chorda dorsalis). Ектодерма внаслідок інтенсивного поділу клітин по середній лінії утворює нервову пластину, з якої формується нервовий жолобок, а потім і нервова трубка, яка являє собою зачаток нервової системи. Потім відбувається скручування зародка в поперечному напрямку, при цьому ентодерма втягується в тіло зародка, утворю-

ючи первинну кишку. В процесі скручування мезодерма розростається вентрально і утворює бічні пластинки, які розщеплюються на два листки, що оточують кишку. Між листками утворюється первинна серозна порожнина тіла (целом). На межі дорсальної і вентральної мезодерми з'являються зачатки нирки (нефротоми).

Таким чином, першими в тілі зародка утворюються хорда, нервова трубка і первинна кишка. По боках від нервової трубки і хорди сильно розростається дорсальна мезодерма, яка починає сегментуватися.

Сегментація мезодерми. Дорсальна мезодерма зародка в подальшому утворює основну масу тіла (сому). Тому вона росте найінтенсивніше. З 16-го дня ембріонального розвитку відбувається сегментація мезодерми і кожного дня утворюється 2-3 сегменти.

Внаслідок того, що ці сегменти дають початок органам соми, їх називають сомітами. До 35 дня формується максимальна їх кількість — 43-44 соміти.

Диференціація сомітів на склеротом, міотом і дерматом. Маса клітин сомітів безперервно збільшується, в них стає помітною різниця і ознаки спеціалізації, яка в подальшому приводить до утворення різних органів. Виділяють три ділянки сомітів, що відрізняються одна від одної — склеротом, міотом і дерматом.

Склеротом (scleros — твердий) являє собою ту частину мезодерми сомітів, яка концентрується навколо хорди і нервової трубки. Потім із

склеротому утворюється скелет — кісткова і хрящова тканини.

Міотом розташовується в середній (дорсо — медіальній) частині соміту. Його клітини диференціюються в м'язові волокна, які утворюють зачатки скелетних м'язів.

Дерматом прилягає безпосередньо до ектодерми. Ця найлатеральніша частина соміту, зростаючись з ектодермою, утворює сполучнотканинну частину шкіри (дерму).

Зяброві дуги. Диференціювання органів в ділянці голови відбувається досить складно. Визначальними факторами їх формування є інтенсивний ріст нервової трубки, яка утворює мозкові міхурці, а потім і головний мозок. На вентральній стороні голови знаходиться ямка (ротова бухта), по боках від якої утворюється ряд виступів, розділених глибокими борознами. Ці утвори гомологічні зябровим дугам і зябровим щілинам нижчих хребтових тварин. У ембріо-

на людини відбувається закладка шести зябрових дуг, але розвивається лише чотири, і вони розділяються зябровими кишенями.

Кожна дуга складається з матеріалу мезодерми, ззовні покрита ектодермою, а зсередини (з боку глотки) — ентодермою.

Перші дві дуги називають вісцеральними дугами, з них розвиваються кістки вісцерального черепа, а останні — власне зябровими дугами.

Органогенез. Після утворення зародкових листків, в період з 4-го до 8-го тижня, відбувається процес утворення тканин і органів зародка (органогенез). Розвиваються серце, головний мозок, травна трубка, легені та інші органи. Зачатки кінцівок утворюються на 5-6 тижнях. Протягом другого місяця розвитку зародок все більше і більше набуває подоби людини і, починаючи з 3-го місяця внутрішньоутробного розвитку, його називають плодом.

Вся жива природа ділиться на царство рослин і царство тварин. В свою чергу тварини поділяються на дві великі групи — безхребтові і хребтові.

Тип хордові. Хребтові разом з ланцетником (у якого немає хребта) утворюють тип хордових тварин, характерною ознакою яких є наявність спинної струни в ембріональному стані. Тип хордових (chordata) ділиться на два підтипи.

Підтип А. Безчерепні (Асгапіа),

куди належить лише ланцетник, який має хорду, але не має черепа.

Підтип Б. Черепні, або хребтові

(Vertebrata), у яких є і хребет і череп. У всіх хребтових в ембріональному періоді відбувається закладка

спинної струни (chorda dorsalis).

Класи хребтових тварин. Підтип хребтових ділиться на 6 класів, представники яких відрізняються за ступенем складності своєї організації.

1.Круглороті (Cyclostomata), або безщелепні — міноги і міксини, вони не мають щелеп і парних кінцівок.

2.Риби (Pisces) діляться на хрящові, кістково-хрящові і кісткові. До хрящових риб належать акули і ска-

ти (селяхії), у яких є хрящовий скелет і відсутня кісткова тканина. Кістково-хрящові риби (ганоїди) — білуга, севрюга, осетер — мають хрящовий і кістковий скелет. Скелет кісткових риб складається з кісткової тканини, вони є основною численною групою тварин цього класу.

3.Амфібії (Amphibia) мають хвостатих (наприклад, саламандра)

ібезхвостих (наприклад, жаба) представників. У дорослому стані вони дихають легенями, в стадії личинок — зябрами.

4.Рептилії (Reptilia) — черепахи, ящірки, змії і крокодили. Вони дихають легенями, шкіра покрита роговим покривом з луски або щитків.

5.Птахи (Aves) характеризуються видозміненими передніми кінцівками, які перетворилися в крила. Шкіра птахів покрита пір'ям, вони мають постійну температуру тіла.

6.Ссавці (Машшаїіа) — найбільш високоорганізована група хребтових тварин. До неї належать яйценосні (клоачні), сумчасті і плацентарні ссавці. Останні поділяються на ряди — комахоїдні, рукокрилі, неповнозубі, хижі, парнокопитні, непарнокопитні, хоботові, ластоногі, китоподібні і примати.

Ряд примати (Primates). Серед ссавців людина належить до ряду приматів (primarius — найперший), до якого входять підряди півмавп, довгоп'ятів і мавп (широконосих і вузьконосих), в тому числі родина людиноподібних мавп (Anthropoidae) і родина людей.

Родина людей (Hominidae) включає ряд викопних видів людини (неандерталець та ін.), а також вид су-

часної людини, яку називають людина розумна (Ното sapiens). Ното sapiens — отже людина розумна належить до типу хордових, підтипу хребтових, класу ссавців, ряду приматів, родини людей.

Характерні ознаки організації хребтових тварин.

До них належать такі особливості будови, які притаманні і людині:

—наявність у дорослих тварин хребта, а в ембріональному періоді — спинної струни;

—закладка у ембріонів зябрового апарату;

—двобічна симетрія тіла;

—полярність, що полягає в чіткій орієнтації тіла на головний кінець, де знаходиться ротовий отвір, і хвостовий кінець, на якому розташований анальний отвір;

—сегментація тіла, яка складається з принципово однакових частин, що йдуть одна за одною (метамерія), у людини сегментація виявляється лише на тулубі;

—непарна центральна нервова система, яка розвивається у вигляді трубки;

—замкнена кровоносна система з центральним органом кровообігу — серцем.

Принципові ознаки будови людини, що відрізняють її від тварин.

В процесі еволюції людина виділилася з тваринного світу і набула специфічних рис будови, які відрізняють її від тварин. У першу чергу до них треба зарахувати повне вертикальне положення тіла, внаслідок чого верхні кінцівки звільнились від функції опори і переміщен-