3.Предмет права соціального захисту.

Предметом права соціального захисту є комплекс суспільних відносин, у яких реалізуються заходи щодо захисту населення від несприятливих наслідків соціальних ризиків⁸⁰.

Ознаки соціально-захисних правовідносин:

1. Правовстановчим критерієм для віднесення суспільних відносин до сфери соціального захисту є категорія соціального ризику⁸¹;

2. Основною задачею цих відносин є задоволення першочергових, найбільше життєво необхідних потреб осіб похилого віку, непрацездатних, безробітних, малозабезпечених і деяких інших соціально уразливих категорій громадян шляхом надання їм засобів до існування чи різного роду соціальних послуг;

3. Більшості соціально – захисних правовідносин притаманний соціально-страховий характер, всім іншим - соціально – аліментарний. Враховуючи думку Р.І. Іванової, В.А.Тарасової⁸², на наш погляд, в сучасних умовах розвитку України під соціальною аліментарністю варто розуміти спосіб надання певних видів соціального захисту на справедливій основі,які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, що склався на даному етапі розвитку суспільства, безкоштовно, безеквівалентно, без урахування наявності і тривалості страхового стажу.

4. Учасниками правовідносин виступають: з одного боку – фізична особа (громадянин), сім'я, що наразилися на соціальний ризик, з іншого боку – відповідний соціально-захисний орган у залежності від конкретного виду соціального захисту, на який має право фізична особа (громадянин, сім'я;

5. Основним змістом цих правовідносин є: право фізичної особи (громадянина), сім'ї на одержання конкретного виду соціального захисту й обов'язок соціально-захисного органа надати цей вид соціального захисту;

6. Підставою виникнення соціально – захисних правовідносин, у яких реалізуються заходи держави щодо захисту фізичної особи (громадянина), сім'ї від несприятливих наслідків конкретного соціального ризику, виступає відповідний юридичний склад, де прояв цього соціального ризику є головним елементом юридичного фактичного складу, а всі інші юридичні факти цього складу розділяються на юридично значимі передумови і обставини.

Традиційну класифікацію соціально-захисних відносин можна провести за їх характером і змістом. Отже,всі існуючи соціально-захисні відносини поділяються на три групи: матеріальні, процедурні і процесуальні.

До матеріальних відносин варто віднести відносини з надання матеріальних видів забезпечення за різними видами загальнообов’язкового державного соціального страхування (інакше кажучи, страхових виплат, в першу чергу, пенсійних страхових виплат, адже це найпоширеніший вид соціального захисту на сьогодні), правовідносини з надання державної соціальної допомоги, недержавних пенсійних виплат, пільг, правовідносини із соціального обслуговування й ін.

Процедурні правовідносини складаються з відносин по встановленню юридичних фактів, наявність яких необхідна для виникнення матеріальних відносин (до таких юридичних фактів відносяться такі, як: встановлення МСЕК інвалідності, ступені втрати працездатності, встановлення нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання комісією з розслідування нещасних випадків на виробництві чи професійних захворювань, встановлення статусу ветерана війни, ветерана праці, біженця й ін. відповідними органами влади) й відносини, пов'язані з представленням громадянином необхідних документів для призначення конкретного виду соціального захисту до відповідного соціально-захисного органу, прийняття цим органом рішення про призначення пенсій, соціальної допомоги або про відмову у їх призначенні. Іншими словами процедурні відносини можна охарактеризувати як відносини в сфері соціального захисту, які передують матеріальним.

Процесуальні відносини спрямовані на реалізацію і захист порушених прав громадян на соціальний захист. В основному вони виникають унаслідок подачі скарги до компетентного органу, позовної заяви до суду громадянином, право якого порушено діями чи бездіяльністю соціально-захисних органів, їх посадових осіб, що безпосередньо призначають і надають той чи інший вид соціального захисту. За своєю природою процесуальні відносини є в більшості випадків такими, що випливають з матеріальних відносин у сфері соціального захисту чи супутні їм.

Болотіна Н.Б. поділяє соціально-захисні відносин за змістом на п’ять груп: матеріальні (регулятивні), розподільчі, організаційно-розпорядчі, фінансові, процедурні та процесуальні⁸³.

Існують й інші критерії класифікації соціально-захисних відносин:

1. за організаційно-правовими формами соціального захисту (відносини у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування; державної соціальної допомоги; державного соціального забезпечення за рахунок бюджетних коштів (спеціальний соціальний захист); додаткового соціального захисту окремих категорій осіб;

2. за терміном існування в часі (відносини, що припиняються однократним виконанням обов'язків (одноразова страхова виплата на поховання); правовідносини з абсолютно встановленим терміном існування в часі (пенсії у зв’язку із втратою годувальника на неповнолітніх дітей – до досягнення ними 18 років, студентами 23 років); правовідносини з відносно невизначеним терміном існування в часі (пенсії за віком);

3. за сферою соціального захисту (відносини у сфері загального, спеціального чи додаткового соціального захисту);

4. залежно від ступеня обов'язковості та форми власності, на основі якої здійснюється соціальний захист (відносини у сфері державного і недержавного соціального захисту)⁸⁴й ін.

Характеристика соціально-захисних відносин за їх структурою (підставою виникнення, суб’єктом, об’єктом, змістом).

По-перше, підставою виникнення правовідносин, як правило, є юридичний склад у цілому, у якому можна виділити власне юридичний факт, а також юридично значимі передумови й обставини. Андрєєв В.С. приводив наступні класичні визначення юридичного складу і юридичного факту:

під юридичним складом розуміється сукупність життєвих фактів, з якими норма права зв'язує виникнення визначених правових наслідків. Поки цей склад не повний, юридичні наслідки не настають;

юридичний факт – життєві обставини, з якими право пов'язує виникнення, зміни чи припинення правовідносин й настання інших правових наслідків⁸⁵.

Юридичні факти, що входять у юридичний склад, відіграють різну роль. Головний елемент у юридичному фактичному складі – цє і є закріплена законодавством та визнана суспільством соціально-значимою обставина об'єктивного характеру, з настанням якої громадяни (члени їх сімей) можуть втратити тимчасово або назавжди засоби до існування чи потребують додаткового матеріального забезпечення та не можуть самостійно її уникнути (інакше кажучи, соціальний ризик). Всі інші факти називаються юридично значимими обставинами і передумовами. Наприклад, факт роботи – це юридично значима передумова для одержання насамперед страхової трудової пенсії, а також страхових виплат по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, а факт одержання пенсійного посвідчення громадянина – це юридично значима обставина, що виникає після призначення пенсії, але також може входити в юридичний склад як підстава виникнення іншого соціально – захисного правовідношення (при пред'явленні пенсійного посвідчення в міському пасажирському транспорті пенсіонер користується правом безплатного проїзду).

Головним елементом юридичного складу (який часто і є соціальним ризиком) вважається той юридичний факт, що безпосередньо приводить до необхідності правового регулювання відповідних соціально-захисних відносин. При призначенні пенсії у зв’язку із втратою годувальника – це смерть годувальника, при призначенні пенсії по інвалідності – встановлення інвалідності, при призначенні допомоги при народженні дитини – безпосередньо народження цієї дитини й ін. Юридичні факти можуть бути подіями чи діями людей.

По-друге, основним змістом цих правовідносин є: право фізичної особи (громадянина), сім’ї на одержання конкретного виду соціального захисту й обов'язок соціально-захисного органа надати відповідне забезпечення. При чому міра обов'язку цього органа визначається мірою вимоги управомоченної фізичної особи (громадянина), сім’ї, тобто в одноособовому порядку за згодою сторін вона змінена бути не може. Таким чином, обов'язки в соціально – захисних відносинах відрізняються від обов'язків у цивільних правовідносинах, де суб'єкти самі їх визначають у припустимих законом межах. Характеризуючи зміст соціально-захисних правовідносин доречно відзначити, що зазначені правовідносини є відносними, тому що правами й обов'язками наділяються обидва суб'єкти.

Враховуючи думку В.С. Андрєєва, зауважимо, що в реальному житті не існує як єдиного правовідношення із соціального забезпечення, так і правовідношення із соціального захисту, у якому громадянин володів би правами на одержання усіх видів соціального захисту⁸⁶.

По-третє, як у будь-якій галузі права суб'єктами права соціального захисту (учасників соціально-захисних відносин) при вступі у конкретні правовідносини в цій сфері набувається правовий статус.

Правовий статус суб'єкта права соціального захисту – це правове положення учасника соціально – захисного відношення, що володіє суб'єктивними правами й обов'язками відповідно до чинного законодавства. Розглянемо на початку правовий статус фізичної особи як суб'єкта цієї галузі права. Елементами правового статусу є:

1. соціально–захисна правосуб'єктність (правоздатність, дієздатність, деліктоздатність);

2. основні права й обов'язки в сфері соціального захисту;

3. юридичні гарантії основних прав і обов'язків;

4. юридична відповідальність за порушення соціально – захисних прав і обов'язків.

Спочатку охарактеризуємо правовий статус фізичної особи (громадянина) як учасника соціально-захисних відносин.

Вивчення першого елемента правового статусу почнемо з характеристики правоздатності, під якою розуміється здатність фізичною особою (громадянином) мати права й обов'язки в сфері соціального захисту, встановлені законом.

Під галузевою правоздатністю громадян у праві соціального захисту варто розуміти гарантовану державою бланкетну (загальну) можливість володіння правами і несення обов'язків у соціально – захисних правовідносинах будь-якого виду⁸⁷. Іншими словами, галузева соціально - захисна правоздатність – це збірне поняття, абстрактна конструкція, що окреслює лише коло можливих учасників саме даної сфери відносин.

Важливо відзначити, що в цій галузі немає єдиного строку виникнення правоздатності. Здатність бути носієм конкретних прав і обов'язків у конкретно – соціально – захисному правовідношенні виникає в громадянина в різний час і при настанні різних фактів⁸⁸.

Другою важливою складовою правосуб'єктності є дієздатність фізичних осіб. Під дієздатністю розуміється здатність особи своїми діями здобувати відповідні права і виконувати обов'язки. Як і правоздатність, соціально – захисна дієздатність виникає в різний час і залежить від виду соціального захисту. Однак у житті можливі такі ситуації, коли особа може бути правоздатною, але не дієздатною. Це означає, що неповнолітні, душевнохворі й особи, дієздатність яких обмежена за рішенням суду, реалізацію своїх прав на пенсію, допомогу й ін. будуть здійснювати за допомогою інших суб'єктів (батьків, опікунів, піклувальників).

Деліктоздатність є третьою складовою частиною правосуб'єктності й означає здатність особи нести відповідальність за правопорушення в області соціального захисту. Ще раз підкреслимо, що всі три складові правосуб'єктності, включаючи деліктоздатність, у праві соціального захисту можуть не збігатися в силу вищевказаних причин: неповноліття фізичної особи, інвалідності в зв'язку з психічним захворюванням й ін.

Другий елемент правового статусу фізичної особи – основні права й обов'язки - має в праві соціального забезпечення свою особливість, що полягає у виключному праві фізичної особи (громадянина), сім'ї на одержання конкретного виду соціального захисту. Звичайно ж, крім основного права цей суб'єкт наділяється й іншими законними правами й обов'язками, тому що соціально – захисні правовідносини відносяться до категорії відносних.

Таким чином, ще раз зауважимо, що соціально-захисна правосуб'єктність у фізичної особи наступає в різний час і при настанні певних обставин (як правило, при проявах соціальних ризиків), встановлених законом.

Юридичними гарантіями основних прав і обов'язків у соціальному захисті фізичної особи є правові засоби, заходи, встановлені соціально-захисним законодавством для оптимальної реалізації зазначених прав і обов'язків. Зауважимо лише базові конституційні гарантії у вказаній сфері. Так, ст. 46 Конституції України закріплює право на одержання забезпечення у випадку повної, часткової чи тимчасової втрати працездатності, у старості, на випадок безробіття й ін. загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Далі, ст. 51 Конституції України передбачає охорону державою сім'ї, дитинства, материнства і батьківства, ст. 52 Основного Закону встановлює, що утримання і виховання дітей – сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, також покладено на державу й ін.

Відповідальність до фізичних осіб за порушення соціально-захисного законодавства застосовується у виді санкції законодавства, що регулює цю сферу суспільних відносин. Так, наприклад, відповідно до ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачається, що у випадку припинення професійної підготовки, чи перепідготовки підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості без поважних причин чи відмови працювати за отриманою професією із застрахованих осіб стягується сума витрат на професійну підготовку чи перепідготовку, підвищення кваліфікації. Специфіка цих санкцій у сфері соціального захисту стосовно фізичної особи полягає в тім, що майнове стягнення носить правовідновлювальний, а не штрафний характер, громадяни повертають лише переотриману суму в повному обсязі. Крім того, при наданні окремих видів соціального захисту застосовуються специфічні санкції. Так, особа, що порушила режим, запропонований лікарем, позбавляється страхової виплати у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності на весь період порушення цього режиму й ін.

Правовий статус другого учасника соціально – захисних правовідносин, органа соціального захисту, має свої характерні ознаки.

Так, момент виникнення в другого суб'єкта (органа) його правосуб'єктності в сфері соціального захисту на відміну від фізичної особи визначається нормативним актом вищого органа про його створення і компетенцію (положенням, статутом і т.д.), що охоплює його права й обов'язки з соціального захисту.

Серед прав і обов'язків цього суб'єкта в якості основного виступає обов'язок забезпечити управомочну особу певним видом соціального захисту.

До державного чи іншого соціально-захисного органу майнові санкції не застосовуються. У випадку недоотримання громадянами грошових сум відновлення прав останніх здійснюється шляхом виплати належних їм коштів. Таку примусову виплату не можна вважати санкцією, тому що орган соціального захисту не несе майнової шкоди, а лише виконує свої обов'язки. Дії посадових осіб, винних у видачі підроблених документів, що привели до зайвих виплат в сфері соціального захисту, можуть кваліфікуватися по – різному в залежності від обставин справи й утворювати склади різних правопорушень: дисциплінарних, адміністративних, кримінальних. У цих випадках застосовуються і відповідні санкції, що безпосередньо не відносяться до права соціального захисту.

По-четверте, об'єкти соціально-захисних відносин - це блага матеріального і нематеріального характеру, з приводу яких виникає зв'язок між суб'єктами правовідносин із соціального захисту.

Існують два типи об'єктів соціально – захисних правовідносин:

• грошові виплати (пенсії й інші страхові виплати, допомоги й ін.), допомога (послуги) матеріального і нематеріального характеру, що відносяться до обов'язкового елементу матеріальних відносин;

• дії і результати дій з метою призначення різних видів соціального захисту; установлення юридичних фактів, складів, з якими закон пов'язує право на той чи інший вид соціального захисту, розгляду спорів з приводу порушень соціально-захисного законодавства, які відносяться до обов'язкового елементу процедурних і процесуальних відносин.

Важливо зауважити, що для кожного конкретного виду соціально-захисних правовідносин існує свій спеціальний (чи специфічний) об'єкт, із приводу якого виникає юридичний зв'язок між учасниками цих правовідносин.