2.Соціальні ризики та способи їх державного забезпечення.

Поняття «соціальний ризик» не нове в правовій науці. Відразу зауважимо значення цього поняття в семантичному розумінні. Так термін «соціальний» означає «суспільний, те, що стосується життя людей та їхніх відносин у суспільстві»⁶, а під терміном «ризик» розуміється небезпека⁷, загроза страховому об’єкту⁸, можлива небезпека⁹. І хоча побутове ототожнення ризику з небезпекою дещо нівелює правову матерію, але так чи інакше, ризик певним чином пов’язується з непередбачуваністю, стихійністю, негативними наслідками, що має значення для необмеженого кола осіб.

Теорія соціального ризику є базовою для концепції соціального захисту (соціальної безпеки). Ця теорія була науково обгрунотована у 20-х роках Н. Вігдорчиком¹⁰, М. Семашком¹¹, В. Догадовим¹². Проте подальшого розвитку вона не отримала, так якза радянських часів, у 30-ті роки ця теорія була визнана «буржуазною» та такою, що суперечить «сталінському піклуванню про людину…» ¹³.

Соціальний ризик - це закріплена законодавством обставина об'єктивного характеру, визнана суспільством соціально-значимою, яку громадяни (сім'ї) не можуть самостійно уникнути, але з настанням якої можуть втратити тимчасово або назавжди засоби до існування, чим й обумовлюється їхня потреба у додатковому матеріальному забезпеченні¹⁴.

Соціальні ризики за правом соціального захисту характеризуються наступними ознаками: 1) мають виключно об'єктивний характер: вони настають незалежно від волі особи та не можуть бути усунені нею самостійно через зовнішні чинники, а не з будь-яких суб'єктивних причин; 2) обмежують (чи порушують) життєдіяльність людини та зумовлюють її соціальну незабезпеченість; 3) закріплені національним законодавством як обставини, внаслідок настання яких особа може потребувати допомоги від держави чи суспільства; 4) є потенційно закономірними для кожної людини: обов'язково або, як правило, трапляються або можуть трапитись за певних обставин¹⁵.

Соціальні ризики задекларовані у таких загальновизнаних і основоположних міжнародних актах, як: Загальна декларація прав людини (1948 р.)¹⁶, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.)¹⁷,Конвенція № 102 про мінімальні норми соціального забезпечення (1952 p.)¹⁸, Конвенція МОП № 128 про допомоги по інвалідності, по старості і у зв’язку з втратою годувальника (1967 р.)¹⁹, Європейський кодекс соціального забезпечення (1964 p., переглянутий у 1990 p.)²⁰, Європейська соціальна хартія (1961 p., переглянута у 1996 p.)²¹,Хартія Співтовариства про основні соціальні права працівників (1989 p.)²².

Соціальний ризик як науково-правова категорія має свою класифікацію.

За критерієм організаційно-правової форми соціального захисту соціальні ризики поділяються на страхові, тобто ті, які забезпечуються в межах системи соціального (державного та недержавного) страхування та нестрахові - забезпечуються за програмою соціальної державної підтримки.

За характером можна виділити такі основні соціальні ризики: непрацездатність, безробіття (часткове безробіття), втрата годувальника та малозабезпеченість²³.

В аспекті способів державного забезпечення розрізнюють традиційні і нетрадиційні соціальні ризики. Для визначення переліку традиційних ризиків, як правило, посилаються на норми Конвенції МОП № 102 та Європейського кодексу соціального забезпечення. Зокрема згідно з Кодексом держави повинні надавати соціальні допомоги у зв'язку з 9 традиційними соціальними ризиками — хворобою, безробіттям, старістю, трудовим каліцтвом, професійною хворобою, вагітністю та пологами, утриманням дітей, інвалідністю, втратою годувальника.

У законодавстві України «традиційні» соціальні ризики покладено в основу загальнообов’язкового державного соціального страхування²⁴.

З часом розширилося коло соціальних ризиків, які в літературі отримали назву «нетрадиційних». Серед них такі, як: народження, виховання та утримання, освіта дітей, малозабезпеченість (бідність), самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи й ін. В усіх зазначених випадках в Україні право особи на матеріальну підтримку реалізується на базі окремого способу державного забезпечення – виплатою державної соціальної допомоги за рахунок Державного і місцевих бюджетів.

Соціальні ризики залежно від ступеня типовості та причини виникнення поділяються ще на такі види, як:

загальнолюдські (загально-соціальні), які зумовлені біологічною, фізіологічною і соціальною природою людини (хворобу, непрацездатність, материнство, сімейні витрати, безробіття, старість, смерть, вдівство),

професійні, які зумовлені негативними факторами виробництва — небезпечними, шкідливими, важкими умовами праці (трудове каліцтво, професійне захворювання),

державно-політичні, що спричинені воєнними діями, політичними репресіями (після наражання на які громадянам надається статус «інвалід війни», «учасник війни», «ветеран війни», «жертва політичних репресій» й ін.);

техногенні, що зумовлені техногенними катастрофами чи явищами (після наражання на які громадянам надається статус «учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС», «потерпілий від Чорнобильської катастрофи» й ін.)

екологічні, які зумовленні екологічними катастрофами чи явищами (після наражання на які громадянам надається статус «постраждалі від стихійного екологічного лиха», «постраждалі при екологічній катастрофі» й ін.)²⁵.

Охарактеризуємо декілька соціальних ризиків, у яких різний спосіб державного забезпечення.

Так, втрата годувальника як один із традиційних соціальних ризиків є головним елемнтом юридичного фактичного складу для призначення страхової трудової пенсії в разі втрати годувальника за загальнообов’язковим державним соціальним пенсійним страхуванням та щомісячних страхових виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку чи професійного захворювання, якщо годувальник помер внаслідок нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання.

Втрата годувальника - смерть або безвісна відсутність особи, від якої утриманці (як правило, члени сім’ї) отримували допомогу, що була постійним і основним джерелом засобів до існування. Факт смерті підтверджується свідоцтвом або встановлюється судом. Оголошення померлим в судовому порядку проводиться, якщо в місці постійного проживання не має відомостей про перебування особи протягом 3 років, а якщо він пропав безвісті за обставин, що загрожують смертю або дають підстави припускати загибель від певного нещасного випадку – протягом 6 місяців. Військовослужбовець або інший громадянин, який пропав без вісті у зв’язку із воєнними діями, може бути оголошений померлим не раніше, ніж через два роки з дня закінчення воєнних дій. Оголошення безвісно відсутнім в судовому порядку здійснюється, якщо протягом одного року в місці його постійного проживання не має відомостей про перебування.

Серед нетрадиційних соціальних ризиків, на який частіше всього наражаються сім’ї в економічно нерозвинутих країнах – це малозабезпеченість.

Під малозабезпеченістю слід розуміти неспроможність сім’ї через об’єктивні причини (поважні або незалежні від неї) забезпечити середньомісячний сукупний дохід для сім’ї на рівні прожиткового мінімуму для сім’ї. Зауважимо, що середньомісячний сукупний дохід для сім’ї – це обчислений у середньому за місяць дохід усіх членів сім’ї з усіх джерел надходжень протягом шести місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги.

Прожитковий мінімум для сім'ї - визначена для кожної сім'ї залежно від її складу сума прожиткових мінімумів, розрахованих та затверджених відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум» для осіб, які відносяться до основних соціальних і демографічних груп населення.

Отже, малозабезпеченість є головним елементом юридичного фактичного складу для призначення щомісячної грошової допомоги малозабезпеченій сім’ї в системі такої організаційно-правової форми захисту як державна соціальна допомога (від автора – види організаційно-правових форм захисту будуть висвітлені у підрозділі 4 розділу 1 цього посібника). Призначається вказаний вид допомоги органами праці та соціального захисту населення за рахунок бюджетних коштів.