4.Організаційно-правові форми та види соціального захисту.

Важливу роль у процесі реалізації законодавства в сфері соціального захисту громадян відіграють організаційно – правові форми соціального захисту³⁵. Організаційно – правові форми соціального захисту розмежовуються за декількома ознаками: органами, що надають матеріальну допомогу; колом осіб, що одночасно є малозабезпеченними і мають право на соціальний захист; джерелами і способами формування фондів для фінансування відповідних виплат; видами соціального захисту.

Під організаційно – правовою формою соціального захисту розуміється сукупність юридичних, фінансових, організаційних засобів соціального захисту окремих категорій населення, об’єднана спільними принципами та методами здійснення. Слід розрізняти такі організаційно правові форми соціального захисту, як:

1. загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

2. державна соціальна допомога;

3. спеціальний соціальний захист;

4. додатковий соціальний захист;

5. недержавне соціальне забезпечення³⁶.

Розглянемо кожну із вказаних форм.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування – це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування громадян України здійснюється за принципами (ст. 5 «Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 14 січня 1998 р. № 16/98 ВР):

законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування;

обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян - суб'єктів підприємницької діяльності;

надання права отримання виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо;

обов'язковості фінансування страховими фондами (установами) витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, у обсягах, передбачених законами з окремих видів загальнообов'язкового соціального страхування;

солідарності та субсидування;

державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування;

цільового використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування;

паритетності представників усіх суб'єктів загальнообов'язкового державного соціального страхування в управлінні загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Згідно ст. 4 «Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 14 січня 1998 р. № 16/98 ВР у залежності від страхового випадку передбачається п'ять видів страхування:

1. пенсійне (Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 10 липня 2003 р. № 1058-IV³⁷);

2. у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, зумовленими похованням (Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування в зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, зумовленими похованням» від 18 січня 2001 р. № 2240- III³⁸);

3. від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що призвели до втрати працездатності (Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. № 1105-Х1V³⁹);

4. на випадок безробіття (Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р. № 1533-Ш⁴⁰);

5. медичне (законопроект «Про загальнообов'язкове державне медичне страхування» зареєстрований у Верховній Раді України від 5 квітня 2013 р. № 2597-1⁴¹), яке ще не запроваджене на сьогоднішній день;

6. інші види, передбачені законодавством.

Наступною організаційно-правовою формою у системі соціального захисту України є державна соціальна допомога - це система заходів щодо надання за рахунок державного та комунального (місцевого) бюджетів матеріальної допомоги, здійснення соціального обслуговування та утримання фізичних осіб, сімей, встановлення для них пільг ⁴²у разі настання соціального ризику.

Правове регулювання державної соціальної допомоги здійснюється великим законодавчим масивом. На жаль, в Україні не прийнято єдиного законодавчого акта, який би закріплював цілісну систему державної соціальної допомоги. До найбільш важливих нормативно - правових актів, що встановлюють коло одержувачів цієї допомоги, умови, розміри і порядок її надання, відносяться такі, як:

• Закон України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства і дітям – інвалідам» від 16 листопада 2000 р. № 2109-III⁴³;

• Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» від 1 червня 2000 р. № 1768-III⁴⁴;

• Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 22 березня 2001 р. № 2334-III⁴⁵;

• Закон України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» від 31 травня 2005 р., № 2603-IV⁴⁶;

• постанова Кабінету Міністрів України «Про надання щомісячної грошової допомоги малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом 1 чи 2 групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним» від 2 серпня 2000 р. № 1192⁴⁷;

• постанова Кабінету Міністрів України “Про виплату державної допомоги особам, яким виповнилося 100 і більше років” від 12 жовтня 2002 р. № 1532 ⁴⁸ й ін.

Необхідно відзначити одну особливість при вивченні нормативно-правових актів, що регулюють питання призначення деяких видів державних соціальних допомог в системі цієї організаційно – правової форми соціального захисту. Досить часто в законодавчих актах замість терміна “державна соціальна допомога” законодавець вживає інший термін “адресна соціальна допомога”. «Адресність» допомоги полягає в тому, що її отримує конкретна людина, яка має право на неї, відповідно до встановлених законодавством критеріїв, і довела це право через надання відповідних документів. На сьогоднішній день адресна соціальна допомога надається малозабезпеченим сім'ям, одиноким непрацездатним особам з урахуванням величини середньомісячного сукупного доходу сім'ї чи особи відповідно. Таким чином, адресна соціальна допомога є різновидом універсальної державної соціальної допомоги.

Надання державної соціальної допомоги базується на таких принципах, як:

• адресність;

• доступність чи мобільність (спрощений порядок подання документів й призначення державної соціальної допомоги, а саме, подання єдиної заяви й одного пакету документів для всіх видів допомог, стислий термін її призначення й ін.);

• пріоритетність в наданні такої допомоги більш вразливим категоріям населення (сім'ям з дітьми, непрацездатним громадянам й ін.);

• принцип соціального реагування (залежність розмірів державної соціальної допомоги від зростання розмірів соціальних стандартів);

• цільовий характер використання коштів, призначених для надання соціальної допомоги;

• безповоротність соціальної допомоги.

Окрім грошової допомоги державна соціальна допомога включає також забезпечення натуральною допомогою і здійснення соціального обслуговування державними органами і службами в сфері соціального захисту. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про соціальні послуги» до натуральної допомоги відносяться: предмети першої необхідності (продукти харчування, засоби санітарії і особистої гігієни, засоби догляду за дітьми, одяг, взуття й ін.); технічні і допоміжні засоби реабілітації; паливо й ін. Згідно ст. 5 цього Закону також передбачені види соціальних послуг такі, як: соціально-побутові, психологічні соціально-педагогічні, соціально-медичні, соціально-економічні, юридичні, інформаційні, послуги з працевлаштування й ін.

Наступна організаційно-правова форма соціального захисту - спеціальний соціальний захист представляє собою систему соціального захисту, яка передбачає спеціальні (відмінні від загальних) умови його здійснення (в першу чергу, щодо пенсійного забезпечення) стосовно 1) осіб, які виконують певний вид державної діяльності, протягом виконання якої не підлягають обов'язковому державному соціальному страхуванню та 2) осіб, які підлягають соціальному страхуванню, але держава бере на себе обов'язок щодо їх підвищеного соціального забезпечення або покладає такий обов'язок на конкретних суб'єктів.

До першої категорії згідно з чинним законодавством до таких осіб належать особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 р. № 2262-ХП⁴⁹, при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України. Надання зазначеним особам на спеціальних умовах пенсій за вислугу років, у разі інвалідності, у разі втрати годувальника, надбавок до пенсій, допомоги при звільненні зі служби регулюється не лише Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 р. № 2262-ХП, але й Законом України «Про соціальний и правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20 грудня 1991 р. № 2011-ХП⁵⁰.

До другої категорії належать особи, щодо яких спеціальними законами (Законом України «Про державну службу» від 17 листоапада 2011 р. № 4050-VI ⁵¹, Законом України «Про наукову й науково-технічну діяльність» від 1 грудня 1998 р. № 284–Х1У ⁵², Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. № 2453-VI ⁵³, Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 р. № 2493–III ⁵⁴, Законом України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. № 1789–XII ⁵⁵, Законом України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 р. № 2790–ХП ⁵⁶, Законом України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р. № 679-XIV ⁵⁷, Законом України «Про дипломатичну службу» від 20 вересня 2001 р. № 2728-III ⁵⁸ й ін.) встановлено частину інших умов пенсійного забезпечення, які не передбачаються за загальним пенсійним Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Особливістю фінансування пенсійного забезпечення таких осіб є те, що різниця між розміром пенсії, передбаченим спеціальним законом, та розміром пенсії із солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування переважно фінансується з Державного бюджету України.

Як самостійна організаційно-правова форма соціального захисту - додатковий соціальний захист – це встановлений законодавством підвищений (на додаток до загальних умов) соціальний захист для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, ветеранів війни, ветеранів військової служби та ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів праці та осіб похилого віку, інвалідів та осіб з обмеженими фізичними можливостями, осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, осіб, які стали жертвами політичних репресій, біженців та ін.

Додатковий соціальний захист включає надання щорічної одноразової грошової допомоги до Дня Перемоги ветеранам війни, грошової допомоги і пенсії біженцям, трудову та професійну реабілітацію інвалідів, медичне та соціальне обслуговування осіб з обмеженими можливостями, у тому числі в реабілітаційних центрах, у стаціонарах при протезних підприємствах, надання пільг щодо житлово-комунальних послуг багатодітним сім'ям, ветеранам праці й пільгового довгострокового кредиту молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) та придбання житла тощо.

Здійснення вищевказаних заходів базується на нормах законів: Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 р. № 2195-IV⁵⁹, Закону України «Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю» від 21 червня 2001р. № 2558-III⁶⁰, Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13 січня 2005 р. № 2342-IV⁶¹, Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 р. № 3551-ХП⁶², Закону України «Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист» від 24 березня 1998 р. № 203-98-ВР⁶³, Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 19 грудня 1991р. № 2001-ХП⁶⁴й ін.

Наступна організаційно-правова форма соціального захисту - недержавне соціальне забезпечення являє собою систему соціальних заходів (юридична допомога, матеріальна підтримка, соціальне обслуговування, сприяння працевлаштуванню і трудовій реабілітації), що надають недержавні соціальні служби, недержавні пенсійні фонди, громадські організації, благодійні організації й ін., окремим особам чи групам населення для подолання або пом'якшення життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу та повноцінної життєдіяльності. Правовими засадами недержавного соціального забезпечення в Україні є наступні закони: Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р. № 1057–IV ⁶⁵, Закон України «Про соціальні послуги» від 19 червня 2003 р. № 966–IV ⁶⁶, Закон України «Про благодійництво і благодійницькі організації» від 5 липня 2012 р. № 5073–VI ⁶⁷, Закон України «Про страхування» від 7 березня 2003 р. № 85/96-ВР ⁶⁸, Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. № 2121–111⁶⁹ й ін.

Принципи здійснення недержавного соціального забезпечення:

заінтересованості фізичних осіб у недержавному соціальному забезпеченні;

добровільної участі фізичних осіб у системі недержавного соціального забезпечення;

добровільності вибору отримання чи відмови від надання виду соціального захисту;

гуманності;

законності;

соціальної справедливості;

забезпечення конфіденційності суб'єктами, що здійснюють недержавне соціальне забезпечення;

дотримання суб'єктами, що здійснюють недержавне соціальне забезпечення, державних соціальних стандартів, етичних норм і правил.

Видами соціального захисту є певні матеріальні блага, які надаються особі в рамках певної організаційно-правової форми соціального захисту, а саме:

1. Грошові (готівкові) соціальні виплати у вигляді пенсій, соціальних допомог й ін.

2. Натуральна соціальна допомога передбачається шляхом безкоштовного забезпечення предметами першої необхідності (продуктами харчування, ліками й ін.).

3. Пільги (житлові, транспортні,трудові, податкові, в галузі охорони здоровя й ін.).

4. Житлові субсидії надаються для оплати за користування житлом.

5. Технічні засоби реабілітації (корсети, ортопедичні апарати й ін.).

6. Технічні засоби пересування (інвалідні каляски, автомобілі).

7. Соціальне обслуговування шляхом надання соціальних послуг.

8. Медична допомога становить комплекс спрямованих на лікування та оздоровлення пацієнтів лікувальних, профілактичних, діагностичних послуг, що надаються медичними працівниками⁷⁰.