1.Загальна система соціального захисту:

1) Загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

2) Державна соціальна допомога.

2.Спеціальний соціальний захист як організаційно-правова форма соціального захисту стосовно певного, визначеного спеціальними законами кола осіб.

1) Спеціальні умови здійснення соціального захисту осіб, які виконують певний вид державної діяльності, протягом якої не підлягають обов’язковому державному соціальному страхуванню (військовослужбовці);

2) Спеціальні умови здійснення соціального захисту осіб, які підлягають соціальному страхуванню, але держава бере на себе обов’язок щодо їх підвищеного соціального забезпечення або покладає такий обов’язок на конкретних суб’єктів (державні службовці, дипломати, народні депутати й ін.).

3. Додатковий соціальний захист як організаційно-правова форма соціального захисту, передбачена законодавством для таких категорій населення, як діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування; ветерани війни; ветерани праці; особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та ін.).

Б. Недержавне соціальне забезпечення:

1. Недержавне пенсійне забезпечення.

2. Недержавні соціальні послуги¹²⁶.

Отже, щоб детально з’ясувати сутність державного соціального захисту, слід розпочати його вивчення із загальної системи соціального захисту, в першу чергу, із загальнообов'язкового державного соціального страхування.

1.1. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

У 1998 року законодавець здійснив перший крок у впровадженні загальнообов'язкового державного соціального страхування – прийняв Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування¹²⁷(далі – Основи).

Згідно ст. 1 Основ загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Завданням законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів громадян, які мають право на пенсію, а також на інші види соціального захисту, що включають право на забезпечення їх у разі хвороби, постійної або тимчасової втрати працездатності,

безробіття з незалежних від них обставин, необхідності догляду за дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї, смерті громадянина та членів його сім'ї й ін.

Базовими поняттями в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування є:

Страховий ризик - обставини, внаслідок яких громадяни та/або

члени їх сімей можуть втратити тимчасово або назавжди засоби до існування і потребують матеріальної підтримки або соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Страховий випадок - подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення або соціальних послуг, передбачених законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (ст. 11 Основ).

Об'єкт загальнообов'язкового державного соціального страхування - страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи (члена її сім'ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг (ст. 6 Основ).

Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування є застраховані громадяни, а в окремих випадках – члени їх сімей та інші особи, страхувальники і страховики.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Страхувальниками за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням є роботодавці та застраховані особи, якщо інше не передбачено законами України.

Роботодавцем вважається: власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і фізичні особи, які використовують найману працю; власники розташованих в Україні іноземних підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародних), філій та представництв, які використовують працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 10 цих Основ).

Страховиками є цільові страхові фонди з: пенсійного страхування; медичного страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; страхування на випадок безробіття.

Страхові фонди беруть на себе зобов'язання щодо надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків (ст. 6 Основ).

Згідно ст. 5 Основ загальнообов'язкове державне соціальне страхування громадян України здійснюється за принципами:

законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування;

обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян - суб'єктів підприємницької діяльності;

надання права отримання виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо;

обов'язковості фінансування страховими фондами (установами) витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, у обсягах, передбачених законами з окремих видів загальнообов'язкового соціального страхування;

солідарності та субсидування;

державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум,

встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування;

цільового використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування;

паритетності представників усіх суб'єктів загальнообов'язкового державного соціального страхування в управлінні загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Відповідно до ст. 7 Основ загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту): а) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання; б) у фізичних осіб;

2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності.

Перелік, доповнення та уточнення кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, а також конкретних видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, до яких належать особи, визначаються законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Громадяни України, які працюють за межами території України та не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням в Україні за умови сплати страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Всі особи, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, одержують свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів страхування та документом суворої звітності. Порядок видачі та зразок свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування затверджується постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку видачі та зразка свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 22 серпня 2000 р. № 1306¹²⁸.

Важливу роль для призначення страхових виплат в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування відіграє страховий стаж (його наявність, тривалість).

Згідно ст. 3 Основ страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню

та сплачуються внески (нею, роботодавцем) на страхування, якщо інше не передбачено законодавством.

Особливості обчислення страхового стажу з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування визначаються відповідними законами України.

Період, протягом якого особа є застрахованою за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, визначається відповідними законами України.

Страховий стаж обчислюється за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а за періоди до запровадження системи персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб – у порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Що ж до обчислення середньої заробітної плати для розрахунку страхових виплат в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, то слід зауважити, що загальний Порядок її обчислення затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. № 1266¹²⁹.

Відповідно до ст. 4 Основ залежно від страхового випадку є такі види

загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України. З перелічених видів страхування сьогодні не запроваджений лише один – медичне страхування, адже за ним передбачається відрахування ще одного страхового внеску із заробітних плат працівників, офіційний розмір яких сьогодні залишається недостатнім для нормального існування середньо пересічного працюючого громадянина та його сім'ї. Обтяжувати їх ще одним суттєвим податком уряд все ніяк не наважується.

Розглянемо кожний різновид загальнообов'язкового державного соціального страхування окремо.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування в зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, обумовленими похованням, передбачає матеріальне забезпечення громадян у звязку з утратою заробітної плати (доходу) унаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності і пологів, догляду за малолітньою дитиною, часткову компенсацію витрат, пов'язаних зі смертю застрахованого чи особи - члену його сім'ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що формується шляхом сплати страхових внесків власником чи уповноваженим ним органом, громадянами, а також за рахунок інших джерел, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 5. Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (далі – Закон) цей вид страхування здійснюється за принципами: 1) законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; 2) обов'язковості страхування осіб, зазначених у частині першій статті 6 цього Закону, і добровільності страхування осіб, зазначених у частинах другій та третій статті 6 цього Закону; 3) державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав; 4) обов'язковості фінансування Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом; 5) формування та використання страхових коштів на засадах солідарності та субсидування; 6) цільового використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; 7) паритетності в управлінні Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності представників держави, застрахованих осіб та роботодавців; 8) відповідальності роботодавців та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим Законом.

Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах; 2) члени колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих кооперативів.

Громадяни України, які працюють за межами території України і не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги відповідно до цього Закону за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відповідно до діючого законодавства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Особи, які забезпечують себе роботою самостійно (особи, які займаються підприємницькою, адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги відповідно до цього Закону за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відповідно до діючого законодавства.

На підприємствах, установах і організаціях діяльність Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності здійснюється відповідно до постанови цього Фонду від 9 липня 2001 р. № 21¹³⁰комісією підприємства, установи, організації ізсоціального страхування; уповноваженим підприємства, установи, організації із соціального страхування.

Згідно ст. 7 цього Закону страховий стаж – це період (сума періодів), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, і сплачує або за неї сплачуються страхові внески до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. До страхового стажу зараховуються періоди:

1) тимчасової втрати працездатності;

2) перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами;

3) перебування застрахованої особи у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

4) одержання виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, крім пенсій усіх видів. Розглянемо детальніше умови призначення й розмір страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням (Див. Таб. 1).

Таблиця 1.