4.Метод права соціального захисту, його особливості.

Під методом права соціального захисту розуміється сукупність правових прийомів і способів впливу на учасників соціально – захисних відносин, в яких реалізуються заходи щодо захисту населення від несприятливих наслідків соціальних ризиків.

Ознаки методу правового регулювання соціально-захисних відносин:

1) юриридичний механізм забезпечення права на соціальний захист базується на способі сполучення соціального страхування і соціальної аліментарності. Як і колись, в Україні джерело засобів до існування надається на рівні зв'язку «індивід – держава», а не «індивід – сім'я», а кошти Пенсійного Фонду, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасової втратою працездатності, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання, в основному і є цим джерелом, відносяться до державної власності. Необхідно відзначити, що в умовах ринку за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у відмінність від безкоштовного розподілу матеріальних благ і послуг радянського періоду громадяни, що працюють за трудовим договором (контрактом), за наймом у фізичних осіб й ін. зобов'язані сплачувати страхові внески із заробітної плати (доходу) у зазначені фонди, крім Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання. Разом з цим, багато громадян (наприклад, інваліди з дитинства, неповнолітні діти й ін.) продовжують одержувати сьогодні державну соціальну допомогу чи послуги не в обмін на працю, і не в обмін на сплачені страхові внески, а в багатьох випадках взагалі незалежно від участі в суспільно-корисній діяльності і внесення внесків;

2) тип правового регулювання застосовується спеціально дозволений (дозволено лише те, що прямо передбачено нормою права), який поєднує правомочність (шляхом встановлення у юридичній нормі суб'єктивного права фізичної особи (громадянина) і позитивне зобов'язування (покладення обов'язку активного змісту на соціально-захисний орган).

3) сполучення імперативного, диспозитивного, рекомендаційного та експериментального способів правового регулювання поведінки учасників соціально-захисних відносин, проте з перевагою саме імперативного способу, інакше кажучи, вплив на поведінку, в першу чергу на соціально-захисні органи здійснюється переважно методом владних приписів. Дозвіл означає, що громадянам надається можливість за своїм розсудом притязати на той чи інший вид соціального захисту на умовах встановлених законом. До норм-рекомендацій можна віднести положення «Рекомендацій про порядок обчислення стажу наукової праці, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про наукову і науково – технічну діяльність», а також стажу роботи, що зараховується в стаж державної служби»⁸⁹. Цих положень повинні дотримуватися органи Пенсійного Фонду України у своїй практичній діяльності, щоб у різних частинах країни було однакове тлумачення і застосування норм прийнятого Закону України «Про наукову і науково – технічну діяльність» щодо порядку обчислення наукового стажу і стажу державної служби.

В умовах ринку виникли експериментальні норми, що регулюють соціально – захисні відносини. Вони містяться у спеціальних актах компетентних державних органів й ними санкціонується проведення правового експерименту у відмінності і навіть усупереч тим нормам, що вже регулюють певні суспільні відносини. Застосування таких експериментальних норм в практичній діяльності можна проілюструвати на поетапному запровадженні і використанні персоніфікованого обліку органами Пенсійного Фонду України в призначенні і перерахунку пенсій громадянам спочатку в окремих пілотних районах, потім у десяти промислово- розвинутих областях України, а потім і по всій державі⁹⁰.

4) сполучення централізованого регулювання з територіальним і локальним - регулювання прав і обов’язків суб’єктів загальнообов’язкового державного соціального страхування в Україні здійснюється в централізованому порядку відповідно до чинного законодавства. Однак, правове регулювання соціального захисту може здійснюватися і на територіальному рівні (шляхом укладення учасниками соціального діалогу територіальної (регіональної) угоди, в якій передбачаються норми стосовно соціальних гарантій населення). На локальному рівні таке регулювання здійснюється у межах одного підприємства, коли на основі локальних нормативних актів (колективних договорів, Положення про надання матеріальної допомоги й ін.), прийнятих на підприємстві у нецентралізованому порядку, передбачаються додаткові види соціального захисту з метою підвищення рівня захищеності персоналу.

5) правове становище учасників соціально-захисних правовідносин є особливим - суб'єкти хоча й перебувають під впливом централізованого методу (характерною ознакою якого є спосіб впливу на поведінку особи – субординація), проте між сторонами не виникає відносин влади і підпорядкування. У цих відносинах субординація обмежується чіткою визначеністю поведінки суб'єкта, на якого покладено обов'язок щодо надання особі конкретного виду соціального захисту⁹¹.