Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Навч. пос. ПСЗ 2015.docx
Скачиваний:
126
Добавлен:
16.03.2016
Размер:
367.07 Кб
Скачать

3.Право людини на соціальний захист і конституційні гарантії його здійснення в Україні

Право на соціальний захист - це передбачені законодавством, гарантовані державою певні можливості людини отримати від держави, а також інших суб'єктів, які діють за уповноваженням або дозволом держави, на умовах і в порядку, передбаченому законодавством, а також договором, матеріальне забезпечення, матеріальну підтримку та соціальні послуги у разі настання соціальних ризиків. Право людини на соціальний захист в спеціальній юридичній літературі розглядається як абсолютне, і як відносне суб’єктивне право. Приділемо увагу зазначеному праву як відносному суб’єктивному праву, адже таке твердження ні в кого не викликає сумнівів із сучасних вчених-правознавців26.

Загальновідомо, що суб'єктивне право визначається як передбачена для уповноваженої особи в цілях задоволення її інтересів міра можливої поведінки, яка забезпечена юридичними обов'язками інших осіб. Суб'єктивне право характеризується такими можливостями, як: 1) можливість особи діяти в межах, встановлених нормою права; 2) можливість для особи користуватися певним соціальним благом; 3) можливість вимагати відповідних дій від інших осіб; 4) можливість звернутися до суду для захисту порушеного права.

Право на соціальний захист є конституційним суб’єктивним правом, адже Основним Законом передбачаються наступні права громадян у сфері соціального захисту: право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, пенсії, інші види соціальних виплат та допомог, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 46); право громадян, які потребують соціального захисту, на житло, що надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону (ст. 47); право на достатній життєвий рівень для себе, своєї родини (ст. 48); право на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування (ст. 49) і т.д.

Комплексність соціальних ризиків як підстав для виникнення права на соціальний захист зумовлює, в свою чергу, і комплексний характер вказаного права.

Визначення рівня державних соціальних гарантій реалізації права на соціальний захист здійснюється на підставі соціальних стандартів – норм і нормативів. Правовими засадами щодо встановлення соціальних стандартів є Закон України, «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»27, а також Державний класифікатор соціальних стандартів і нормативів, який затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики від 17 червня 2002 р. № 29328.

Метою встановлення державних соціальних стандартів та нормативів є визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України, визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах та фінансових ресурсах для їх реалізації, визначення та обґрунтування розмірів потреби в коштах Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, соціальних фондів на соціальний захист та утримання соціальної сфери.

Зауважимо, легітимні визначення вищезазначених правових категорій таких як: «державні соціальні гарантії», «соціальні норми і нормативи» й «прожитковий мінімум».

Державні соціальні гарантії – це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, установлені законами й іншими нормативно – правовими актами, що забезпечують рівень життя не нижче прожиткового мінімуму.

Соціальні норми і нормативи – показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг і забезпечення освітніми, медичними, житлово – комунальними, соціально – культурними послугами;

Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я наборів продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів і мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Встановлення, затвердження й облік прожиткового мінімуму при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень здійснюється в нашій державі на базі Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 р. № 966-XIV29, постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення» від 14 квітня 2000 р. № 65630.

Право на соціальний захист як суб'єктивне право забезпечене певними юридичними обов'язками, які покладено на чітко визначених суб'єктів - відповідні державні органи праці та соціального захисту, соціальні фонди, соціальні служби, посадові особи. Якщо носій суб'єктивного права завжди має вибір: діяти певним чином або утриматися від дій, то зобов'язана особа не має права вибору. Невиконання або неналежне виконання юридичного обов'язку тягне за собою заходи державного примусу. Право на соціальний захист може бути захищене в суді. Конституція встановлює, що норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується (ст. 8). Конституція гарантує право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (ст. 55)31.

Конституційні гарантії здійснення права на соціальний захист є основою правового механізму забезпечення вказаного права, від дієвості й впорядкованості якого залежить ефективність забезпечення цього права. Адже саме правовий механізм показує, в чому виявляється і як відбувається перехід правової матерії в узгоджену діяльність людей, які зазнають вплив права32. Як зауважує Болотіна Н.Б., у вітчизняній науці малодослідженим є питання про юридичний механізм забезпечення всієї системи соціальних прав33, що включає в себе одне з найважливіших соціальних прав – право громадян на соціальний захист.

Що ж до поняття «правове забезпечення», то варто зауважити, що в спеціальній науковій літературі воно часто використовується як синонім до понять «правове регулювання», «правові засоби», «правова система»34. На жаль, в юридичних словниках його дефініція відсутня.

Правовий механізм забезпечення права громадян на соціальний захист, як цілісне системне утворення, функціонує через такі його елементи, як:

1) нормативно-правове забезпечення права громадян на соціальний захист (характеристика нормативно-правових актів в сфері соціального захисту надається в розділі 3 «Джерела права соціального захисту» цього навчального посібника);

2) інституційно-функціональне забезпечення права громадян на соціальний захист (полягає в створенні і функціонуванні системи державних інституцій – Фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними, органів виконавчої влади, функціональне призначення яких - надавати у встановленому законом порядку державні соціальні допомоги й ін.);

3) процесуально-правове забезпечення права громадян на соціальний захист (законодавством в сфері соціального захисту встановлені численні порядки призначення різних видів соціального захисту відповідними соціально-захисними органами (пенсій – органами Пенсійного Фонду України, державних соціальних допомог - управліннями (відділами) праці та соціального захисту населення й ін.);

4) юридична відповідальність сторін соціально-захисних відносин за порушення вимог соціально-захисного законодавства (відповідальність за порушення вказаного законодавства застосовується у виді певних санкцій, за якими майнові стягнення з винних осіб чи органів носять правовідновлювальний, а не штрафний характер; законодавством не передбачено відшкодування моральної шкоди будь-якою стороною).