kramarev_s_o_infekciini_hvorobi_u_ditei
.pdfливості і сприйнятливості до туляремії всіх тварин можна розділи ти на З групи:
1)високочутливі і високосприйнятливі;
2)високочутливі і малосприйнятливі;
3)низькосприйнятливі і малочутливі.
До першої групи належать зайці, пацюки, миші, хом'яки; до дру гої — білки, бобри, бурундуки, ховрашки; до третьої — ласка, ено товидна собака, кішки, свині, велика рогата худоба, курка, качка, голуб, гусак, фазан.
Перебіг туляремії у тварин різних видів неоднаковий. В деяких випадках відзначено дуже гострий перебіг захворювання, що при зводить до значної смертності. За тяжкістю перебігу туляремш у де яких видів гризунів подібна до чуми. В інших тварин, наприклад у корів, овець, свиней, туляремш має легкий перебіг. Хворі тварини виділяють збудника туляремії із сечею і калом. При цьому вони заб руднюють навколишнє середовище. Хижі тварини заражаються на туляремію, з'їдаючи інфікованих тварин. Носії туляремії можуть мігрувати на нові території і межі природних вогнищ інфекції мо жуть змінюватися.
Механізми зараження туляремією людей: 1. Трансмісивний (через укуси комах).
2. Промисловий (промисел ондатр, зайців, обробка шкурок).
3.Водяний (вживання води чи купання у водоймах).
4.Сільськогосподарський (робота зі скиртами соломи).
5.Побутовий (домашні миші).
6.Мисливський (обробка тушок хворих тварин).
7.Траншейний (під час військових і терористичних дій). Заразитися туляремією можна використовуючи для пиття та
умивання воду із струмків, боліт, відкритих водойм після потрап л я н н я до них хворих на туляремію гризунів. Аліментарний шлях простежується при вживанні продуктів, забруднених виділеннями хворих тварин, інфікованого м'яса без належної термічної оброб ки, при обробленні тушок зайців, кроликів, ондатр. У воєнний час спостерігалося зараження туляремією в окопах через масове засе лення окопів хворими на туляремію мишами і пацюками. Частіше реєструють трансмісивний, аліментарний і водяний шляхи зара ження. Описані інші шляхи зараження людини туляремією: аспіраційний (через дихальні шляхи), контактний (через шкіру і сли зові оболонки ока, рота, особливо мигдаликів) через незначні под ряпини, ранки, а при масивній дозі і через неушкоджену шкіру.
422
Від механізму зараження залежать локалізація первинних уражень (місцеве вогнище, а також запалення регіонарних лімфатичних вузлів) і клінічна картина захворювання.
Захворюваність на туляремію людей не пов'язана з передачею інфекції від людини до людини (людина є «епідеміологічним ту пиком» для інфекції). Це пояснюється спільністю епідеміологіч них факторів для значної кількості людей. Сприйнятливість до ту ляремії людей досягає 100%.
Туляремія може становити небезпеку як соціальна хвороба, яка зумовлює масову захворюваність і тривалу непрацездатність.
Патогенез. З місця інокуляції мікроб з лімфою проникає в при леглий лімфатичний вузол. Тут мікроб розмножується, що призво дить до запалення лімфатичного вузла і навколишньої кліткови ни, тобто до утворення бубону. При розкритті бубону на поверхні шкіри утворюється виразка, що довго не гоїться. З надходженням збудника з лімфатичного вузла у кров'яне русло підвищується тем пература тіла, тобто з'являються клінічні прояви. Мікроб з кров'ю потрапляє до різних органів і тканин: селезінки, печінки, легенів. Там утворюються вогнища інфекції, що додає процесу септичного характеру. Печінка і селезінка збільшуються. На тлі генералізації процесу відбувається формування імунітету з наступним видужан ням.
Клініка. На підставі спостережень встановлено, що інкубацій ний період при туляремії складає 3-7 днів.
Прояви туляремії у людини різноманітні. Існуюча класифіка ція включає такі клінічні варіанти захворювання: бубонна, вираз ково-бубонна, очно-бубонна, ангінозно-бубонна, абдомінальна, легенева.
Розрізняють легкі, середні і тяжкі форми туляремії.
Як правило, захворювання починається гостро з підвищення температури тіла, ознобу. Відзначаються сильний головний біль, запаморочення, біль у м'язах, попереку, порушення сну у вигляді сонливості чи безсоння, виражена пітливість. У тяжких випадках виникають блювання, носові кровотечі. Апетит відсутній. Харак терні ейфорія і підвищена активність на тлі високої температури тіла. З перших днів відзначаються гіперемія і пастозність обличчя, ін'єкція судин склер, гіперемія кон'юнктиви; на слизовій оболонці порожнини рота — крапчасті крововиливи. Будь-яка форма туля ремії супроводжується збільшенням лімфатичних вузлів вщ розмірів горошини до курячого яйця .
4 2 3
Бубонна форма
Зустрічаєтьсяприпроникненнізбудникачерезшкіру. Через2-3 дні збільшуються прилеглі лімфатичні вузли. Вони малоболючі, мають чіткі контури. Через 2—4 тиж відбувається пом'якшення, а потім і роз криття бубону з виділенням густого, подібного до вершків гною. В ряді випадків настає повне розсмоктування чи склерозування бубонів.
Виразково-бубонна форма
Спостерігається при зараженні людини через шкіру в результаті укусів комах, іноді внаслідок прямого контакту з хворими тварина ми чи їх шкірками. Цю форму захворювання частіше відзначають у теплий сезон року, в період активності комах-переносників. На місці інокуляції мікроба в шкіру спочатку з'являється пляма, потім — па пула, везикула, пустула, ранка, а потім — кірки. Одночасно збільшу ються прилеглі лімфатичні вузли. Гоїться ранка повільно під кіркою, яка тримається близько 30-45днів, потім відпадає, натомість на шкірі лишається невелика пігментована пляма чи рубець.
Очно-бубонна форма
Характеризується ураженням очей і регіонарним лімфаденітом у привушній чи підщелепній ділянці. Ця форма зустрічається рідко. Спочатку з'являється набряклість повік. На слизовій оболонці повік утворюються дуже дрібні вогнища жовтуватого кольору і відзнача ються слизисто-гнійні виділення з ока. Від інших кон'юнктивітів очно-бубонна форма туляремії відрізняється однобічною локалі зацією і регіонарним лімфаденітом.
Ангінозно-бубонна форма
Для цієї ф о р м и характерна наявність специфічної ангіни. Відзначаються збільшення мигдаликів, наявність сірувато-білого нальоту, утруднення і болісність при ковтанні, набряк м'якого піднебіння. При туляремійній ангіні процес, як правило, одно бічний, іноді може бути лише катаральна ангіна. До ангіни пізніше приєднується ш и й н и й лімфаденіт, іноді процес поширюється на підщелепні чи надключичні лімфатичні вузли.
Ангінозно-бубонна форма туляремії спостерігається при зара женні через рот в результаті вживання води чи недостатньо оброб леного м'яса зайця, що інколи буває в родинах мисливців. Тонзиліт при даній формі може бути виразково-некротичним. Виразки гли бокі, гояться повільно.
Абдомінальна форма
Відзначають біль у животі, нудоту, блювання, здуття живота, за тримку випорожнення, іноді пронос; високу температуру тіла, го-
424
ловний біль, біль у кінцівках. Печінка і селезінка збільшені. Збіль шуються лімфатичні вузли по ходу травного тракту, часто пальпу ються збільшені лімфатичні вузли брижі. Цей клінічний варіант спостерігається рідко, оскільки могутнім бар'єром для мікроба є шлунковий сік, що містить соляну кислоту.
Легенева форма
Спостерігається при аспірації збудника разом з повітрям. За хворювання реєструють в осінньо-зимовий період року, частіше у сільськогосподарських робітників під час роботи з інфікованою соломою чи зерном, що довгий час лежали в полі. У цих випадках туляремія може перебігати як пневмонія чи бронхіт. Перший варі ант відрізняється тяжким і тривалим перебігом.
Захворювання починається гостро з ознобу і високої темпера тури тіла. Хворі скаржаться на біль у грудях і кашель — сухий чи з гнійним, іноді кров'янистим харкотинням. Збільшення перифе ричних лімфатичних вузлів для цієї форми хвороби не характерне.
Бронхітичний варіант відрізняється легким перебігом, самопо чуття хворих при цьому не погіршується.
Генералізована форма
Перебігає за типом загальної інфекції з вираженим токсикозом, іноді з втратою свідомості, маренням, сильним головним і м'язо вим болем, високою лихоманкою. Часто спостерігаються висипання на шкірі, уражаються судини. Печінка і селезінка збільшені. Виду жування відбувається дуже повільно, можливий несприятливий пе ребіг.
Діагностика. Грунтується на даних епідеміологічних, клінічних, лабораторних та імунологічних досліджень.
Алергологічна проба з тулярином (суспензія вбитих нагріван ням мікробів) є порівняно раннім методом діагностики туляремії. Позитивна реакція на тулярин буває не тільки у хворих, але й у тих, хто перехворів на туляремію чи був щеплений проти неї. Проба з тулярином на сьогодні широко використовується для визначення рівня імунітету до туляремії у населення.
Лікування. З успіхом застосовують стрептоміцин у дозі ЗО мг/кг надобу, хлорамфенікол — 30-50 мг/кг надобу, гентаміцин — 2 мг/ кг на добу. Антибіотиком першого ряду на сьогодні у лікуванні ту ляремії вважається стрептоміцин, але вибір препарату і дозування індивідуальні з урахуванням клінічної форми і тяжкості захворю вання. Чим раніше розпочате лікування, тим воно більш успішне.
Курс лікування складає 7-10 днів.
425
Профілактика. Одним з найефективніших способів профілак тики туляремії є вакцинація населення, яке проживає в несприят ливих щодо цього захворювання районах. Цілеспрямовану вакци націю проводять у будь-яку пору року живою, ослабленою протитуляремійною вакциною серед осіб, які мають ризик зараження. Після введення вакцини створюється напружений імунітет, що збе рігається до 5 років. Щеплення не супроводжуються небезпечни ми реакціями.
Іншим напрямком профілактики туляремії є знищення пере носника і резервуара збудника — гризунів. Також важливим є по передження передачі збудника від джерел інфекції до людей. Для запобігання контактних заражень у несприятливих щодо туляремії районах під час оброблення тушок тварин (найчастіше зайців, кролів) необхідно користуватися захисним одягом, що дезінфікується. Тушки гризунів після зняття шкурок закопують і заливають дезінфекційним розчином. Категорично заборонено скидати туш ки гризунів у водойми чи годувати ними іїшшх тварин.
Для попередження водяних заражень слід заборонити купання у водоймах, якщо вони знаходяться в неблагополучних районах. Воду можна вживати тільки після кип'ятіїшя. Дітям забороняється доглядати чи грати з хворими або мертвими кролями та іншими гризунами. При роботі з хворими кролями необхідно надягати гу мові рукавички. М'ясо таких тварин краще взагалі не використо вувати в їжу.
Складним завданням є попередження передачі туляремії через комах-кровососів. Тварин необхідно розміщувати тільки в стійби щах для попередження укусів кліщів. Слід проводити заходи щодо з н и щ е н н я комах (комарів, москітів тощо), особливо в містах. Відкриті частини тіла доцільно змащувати речовинами, які відля кують комах, вікна і двері закривати сітками, смугами. Під час ро боти в польових умовах необхідно користуватися захисним одягом, періодично оглядати один одного з метою пошуку кліщів.
Передача туляремії з пилом можлива під час обробки заражено го зерна, сіїта. З метою профілактики сіїго і солому варто перевози ти з поля тільки після ретельного перетрушування з одночасним знищенням виявлених гризунів. Працювати з підозрілими на зара ження туляремією скиртами соломи, стогами сіна необхідно у за хисному одязі, окулярах, з респіратором. Невикористану в госпо дарстві солому, бадилля, сіїю спалювати. Сховища зерна повинні бути недоступні для тварин-гризунів.
4 2 6
Хворих чи підозрілих на туляремію слід обов'язково госпіталі зувати. При роботі з речами хворих, його виділеннями необхідно використовувати спеціальні захисні костюми, а у приміщенні про водити заключну дезінфекцію.
Екстрену хіміопрофілактику туляремії проводять з застосуван ням доксацикліну по 100 мг 2 рази надобу протягом 14днів.
427
ГЕЛЬМІНТОЗИ
За різними даними, в Україні щорічно реєструють понад 1 млн випадків гельмінтозів. Як вважають фахівці, рівень інфікованості гельмінтами набагато вище, а виявляються вони недостатньо. Про тягом життя практично кожна людина переносить паразитарне за хворювання, але частіше хворіють діти. Кожен рік 20% дітей, які відвідують дошкільні заклади, хворіють на ентеробіоз. У світі за реєстровано близько 250 видів гельмінтів, які паразитують у люди ни . На території України поширені близько 30 видів, інші зустріча ються рідко. Найбільше значення в розвитку патології у дітей в нашій країні мають такі гельмінтози, як ентеробіоз, аскаридоз, трематодоз, трихоцефальоз і гіменолепідоз. При цьому 89% припадає на долю ентеробіозу, 6,8% — аскаридозу і 3,1 % — трематодозу, пе реважно опісторхозу. Рідко реєструють ехінококоз і трихінельоз. У поодиноких випадках відзначають деякі тропічні гельмінтози: анкилостомідоз, шистосомоз, стронгілощоз, фасциольозтощо.
Внаслідок глобальних екологічних змін, широкого застосуван ня імунних, антибактеріальних та інших лікарських препаратів, частих порушень адаптаційних процесів у людини, постійного стре су клінічна картина багатьох захворювань, в тому числі гельмінтозів, змінилася. Гельмінти можуть спричинювати порушення функції травного тракту, розвиток алергічних реакцій, інтоксикації, відігра вати роль імуносупресора. В наш час рідко зустрічаються випадки масивної інвазії, коли діагностика не викликає труднощів. Гельмі нтози належать до тих захворювань, які не завжди легко діагносту вати з об'єктивних і суб'єктивних причин (занадто довгий період відсутності яйцекладки, можлива вщсутність серед паразитуючих особин жіночої статі, ймовірність технічних помилок). Тому важ ливо знати клінічну картину цих захворювань, щоб мати можливість провести цілеспрямоване обстеження та призначити адекватну те рапію. З усіх гельмінтів, паразитуючих у людини, найбільш поши рені круглі черв'яки, які виявляють у дітей.
АСКАРИДОЗ
Збудник — Ascaris lumbricoides, аскарида людська — круглий, різностатевий гельмінт, я к и й паразитує у тонкому кишечнику і не здатний до міграції по травному тракту.
Еггідеміологія. Джерело інвазії — людина. Передача здійснюється через забруднені землею руки, овочі, іграшки, зараження — через рот.
4 2 8
Діагностика. Діагностика міграційної фази аскаридозу грунтуєть ся на даних клінічних і епідеміологічних досліджень, шлункової фази — на виявленні у випорожненнях яєць аскарид за допомогою методу Калантарян, Фюлеборна, товстого мазка за Като, з викори станням методу біохімічного дослідження сечі і макроскопічно — за наявності аскарид.
Основні клінічні симптоми:
•субфебрилітет, шкірний висип;
•диспепсичний синдром: біль у шлунку «летючого» характеру, зменшення маси тіла, нудота, блювання, метеоризм, нестійкі ви порожнення, схильність до запору, зригування;
•бронхолегеневий синдром: сухий або вологий кашель з роз витком «летючих» інфільтратів (синдром Лєффлєра) у поєднанні з алергічним дерматозом, обтурація бронхів, еозинофілія (до 20—40% еозинофільних гранулоцитів) на фоні лейкоцитозу;
•обструктивний синдром з розвитком кишкової непрохідності, обтураційної жовтяниці. При масивній інвазії можливий розвиток гранулематозного гепатиту із гепатоспленомегалією, жовтяницею, підвищенням у крові активності трансаміназ, лужної фосфатази, рівня білірубіну і всіх фракцій глобулінів;
•астеноневротичний синдром;
•порушення нічного сну (крики, стогін, часте пробудження, плач, безсоння, кошмарні сновидіїгня). У разі тяжкого перебиту МОЖЛИВИЙ розвиток екламптичних, хореатичних і епілептичних нападів;
•свербіж, почервоніння шкіри навколо відхідника;
•ознаки зниження імунітету у дітей, які часто і тривало хворі ють: рецидивуючий стоматиті гінгівіт, гнійні захворювання шкіри або слизових оболонок.
Лікування. В період міграційної фази — тіабендазол у дозі 25 мг/кг на добу в 3 прийоми після іди протягом 5 днів. В хронічній стадії — медаміїг, левамізол, пірантел, кисень. Медамін призначають у дозі 10 мг/кг в 3 прийоми після іди протягом одного дня, левамізол — 2,5 мг/кг надобу в 2 - 3 прийоми після їди впродовждня. Можна ви користовувати пірантелу памоат у формі таблеток: дітям у віці 1- 2 роки в дозі 125 мг, 3-6 років — 250 мг, 7-12 років — 500 мг у 2 прийо ми, 13-15 років — 750 мгу 3 прийоми після іди впродовж однієїдоби. Лікування дітей при тяжкому перебіїу захворювання краще прово дити в стаціонарі, при легкому—амбулаторно. При аскаридозі ефек тивний мебендазол, однак препарат спричинює високу рухову актив-
429
шсть гельмінтів, що може призвести до антиперистальтики кишеч нику, блювання і попадання аскарид у бронхи.
Паралельно з антигельмінтними засобами в гостру фазу аска ридозу призначають антигістамінні, імуномодулюючі препарати, вітаміни.
Профілактика. Запобігання фекального забруднення навко лишнього середовища. Кіп'ятіння води, ретельне миття фруктів, ягід, овочів. Своєчасне виявлення і лікування хворих.
ЕНТЕРОБІОЗ
Збудник — Enterobius vermicularis, гострик — дрібний, круглий, різностатевий гельмінт, що локалізується вдистальних відділах тон кої і сліпої кишки.
Епідеміологія. Джерело інвазії — людина, але можлива аутосуперінвазія. Зараження здорових людей відбувається через брудні руки, предмети вжитку, іграшки, постільну білизну і повітря при запи леності помешкань.
Діагностика. Діагноз ентеробіозу встановлюють на основі вияв лення яєць у зскрібку з періанальних складок, а також при відходженні гостриків з випороженнями.
Основні клінічні прояви:
•свербіж у періанальній зоні, промежині, статевих органах;
•астеноневротичний синдром з порушенням сну;
•ентероколіт з повільним перебігом;
•синдром гострого апендициту;
•вульвовагініт, парапроктит;
•мастурбація;
•нетримання сечі;
•запалення рогівки (keratitis dendritica).
Лікування. Показане призначення кисню, насіння гарбуза, пірантелу. Дітям старше 1 року — мебендазол 100 мг 1 раз та по вторно через 2,4 тиж у тій самій дозі.
Профілактика. Дотримання суворого санітарногігієнічного ре жиму (чистота рук і нігтів, підмивання дитини на ніч і щоранку водою з милом); спати дитині слід у трусах (резинки — навколо стег на), змінюючи їх щодня; прасування білизни гарячою праскою, купання дитини кожного дня, содові очіщувальні клізми на ніч, обов'язкове вологе прибирання приміщень з використанням кру того окропу. Дотримання режиму обов'язкове для всіх осіб, які про живають у вогнищі ентеробіозу, протягом 1-1,5 міс.
4 3 0
ТРИХОЦЕФАЛЬОЗ
Збудник — Trkhocephalus trichiurus, власоглав, який паразитує у нижніх відділах тонкого і початковому відділі товстого кишечнику.
Епідеміологія. Джерело інфекції — людина. Зараження вибу вається через брудні руки, їжу, воду, які інфіковані яйцями глиста. Яйця переносяться мухами та іншими комахами.
Діагностика. Діагноз встановлюють за наявності яєць власогла ва у випорожненнях, виявлених за допомогою методів Калантарян, Фюлеборна, Като.
Основні клінічні симптоми:
•найчастіше буває безсимптомнаінвазш;
•диспепсичний синдром, здуття живота, діарея з домішками крові, рщко — випадіння прямої кишки, блювання, запор;
•анемш, гіпоальбумінемш;
•відставання у фізичному і розумовому розвитку (у ранньому віці). Лікування. Медамін призначають у дозі 10 мг/кг надобу у 3 при
йоми після іди протягом 3 днів; мебендазол — дітям старше 1 року по 100 мг 2 рази на день протягомЗ днів.
Профілактика така ж, як і при аскаридозі.
АНКІЛОСТОМІДОЗИ
Збудник анкілостоміди —AncylostomaduodenaleiNecatoramericanus
маленькі круглі гельміїпи, які паразитують у верхньому віїщілі тон кого кишечнику.
Епідеміологія. Анкілостомідози в основному поширені у тропіч них і субтропічних країнах. Людина — основний хазяїн анкіло стоми . Оптимальна умова для розвитку личинок анкілостомід — гарна аерація, підвищена вологість і температура навколишнього середовища 23—33 °С. Ці умови характерні для аграрних районш тро пічних країн. Джерело інвазії — хвора людина. Фактори передачі: фрукти, ягоди, овочі. Личинки некатора проникають в організм людини через шкіру, пробуравлюючи її.
Діагностика. Діагноз встановлюють заданими прямого дослід ження мазку випорожнень, гастродуоденоскопії. Метод товстого мазка за Като дає можливість оцінити масивність інвазії.
Основні клінічні симптоми:
•часто безсимптомний перебіг з еозинофілією;
•еритематозні і папульозні висипи на шкірі, свербіння;
•астеноневротичний синдром;
4 3 1