kramarev_s_o_infekciini_hvorobi_u_ditei

н е н ий у протичумні костюми, після госпіталізації хворого машину слід піддати обов'язковій дезінфекції, протичумні костюми і ма­ шину обробити дезінфекційними розчинами.

Одночасно з госпіталізацією хворого контактних з ним осіб ізо­ люють на 7 днів з ретельним спостереженням за ними (обов'язкова термометрія двічі надень).

Порядок транспортування в ізолятор контактних осіб такий са­ мий, як і хворих. Враховуючи важкість індивідуального розміщен­ ня контактних осіб, їх варто розміщувати родинами чи близькими групами. Контактних з хворими на легеневу чуму осіб госпіталізу­ ють окремо, після чого проводять профілактичне лікування. Для цього застосовують стрептоміцин у добовій дозі 15 мг/кг у 2 вве­ дення чи доксациклін — по 100 мг 2 рази на добу або 2 мг/кг дітям старшим 8 років протягом 7 днів. У випадках розбризкування за­ разного матеріалу крім внутрішньом'язового введення стрептомі­ цину його закапують у ніс або застосовують у формі аерозолю про­ тягом 3-5 днів. Медичним працівникам екстрену профілактику проводять протягом усього часу роботи у вогнищі захворювання.

Починати екстрену профілактику потрібно якомога раніше, ос­ кільки інкубаційний період при чумі не перевищує 6 днів, а при легеневій чумі — 2 днів. Термін перебування контактних осіб в ізо­ ляторі становить 7 днів.

Однією з обов'язкових форм виявлення хворих у вогнищі чуми є подвірні обходи, які проводить спеціальна бригада.

Дезінфекцію у вогнищі чуми здійснює спеціальна дезінфекцій­ на бригада, працівники якої працюють у протичумних костюмах.

Обробку кожного приміщення починають із вхідних дверей, підлоги, знезараження виділень хворого, потім відбирають його речі для дезінфекції, збирають у відро з кришкою брудний посуд і зне­ заражують його. Після цього дезінфекційним розчином зрошують стелю, стіни, меблі і повторно підлогу.

У комплекс профілактичних заходш на території вогнища чуми входить вакцинація населення. Для шунізації населення застосо­ вують частіше живі вакцини. Можливе використання також інактивованої чи субодиничної вакцини.

Вакцинацію з використанням живої вакцини проводять одно­ разово, ревакцинацію — через 1 рік, а при несприятливому епіде­ мічному оточенні — через 6 міс. Дітей до 2 років вакцинують тільки за допомогою нашкірного методу (1/3 дози в 1 краплі), від 2 до 6 років — внутрішньошкірно (V3 дози для дорослих в 0,1 мл), від

402

7 до 9 років — внутрішньошкірно ('/3 дози для дорослих) чи на­

Після вакцинації в організмі людини створюється імунітет, три­ валість якого складає 6 міс.

403

СИБІРКА

Сибірка — гостре інфекційне зоонозне захворювання бактері­ альної етіології, яке характеризується вираженою інтоксикацією, ураженням шкіри, лімфатичних вузлів та внутрішніх органів.

Перші повідомлення в літературі про сибірку з'явилися у XVII ст. Так, збереглися дані про те, що в 1607 р. у Центральнії! Європі від сибірки померло близько 60 тис. чоловік.

У рогійських виданнях XVII ст. зустрічаються численні повідом­ лення про сибірку. Наприклад, у 1643 р. лікарі Грашан і Белов по­ відомляли про випадки захворювання людей, які здирали шкіри з полеглих тварин. Вже у 1649 р. у Москві було оголошено указ, який забороняв викидати на вулиці міста трупи загиблих тварин.

Вперше питання про заразність сибірки, подібність її перебігу у тварин і людини встановив лікар CC Андрієвський: 18 липня 1788 р. у присутності спеціальної комісії він заразив себе від хворої тварини і занедужав тяжкою формою захворювання.

У1792 р. російський дослідник М.Л. Гамалея висловив припу­ щення про можливість передачі сибірки кровосисними комахами.

Уминулі сторіччя сибірка, або, як її називали в Росії, «моровая язва», наносила величезний економічний збиток. Так, у 1864 р.

вРосії від сибірки загинуло 90 тис. корів, у 1875 р. лише в Сибіру пало близько 100 тис. коней, а в 1880 р. втрати від сибірки в Росії були оцінені в 90 млн золотих карбованців.

Етіологія. Збудник сибірки вперше був виявлений Давеном у 1863 р. Під мікроскопом у крові хворих було видно палички, які є істинними збудниками захворювання. Чиста культура палички си­ бірки була виділена у 1876 р. Р. Кохом, а вакцина для тварин роз­ роблена у 1885 р. Л. Пастером. Назву збуднику сибірки Bacillus anthracis дав у 1876 р. Ф. Кін.

Особливістю збудника сибірки є те, що у несприятливих умовах він може утворювати капсули і спори, які можуть зберігати свою життєдіяльність протягом багатьох років. На ділянках під дією пря­ мого сонячного проміння вони гинуть через 20 діб і більше, під час пастеризації (обробці температурою 70 °С) — через кілька годин, при кип'ятінні — протягом 1 год, у грунті, у висушеному стані — зберігаються понад 40 років.

Спори стійкі до впливу різних дезінфекційних розчинів: у 5% розчині фенолу вони гинуть через 40 діб, у 5% розчині лізолу — про­ тягом 6 днш, у 10% розчині хлористоводневої кислоти — через 30 хв,

404

у 10% розчині хлораміну — через 14 год, у 10% розчині хлорного вапна — через 3 год, у 50% розчині карболової кислоти — протягом 1 міс.

Паличка сибірки також виділяє токсин, що відповідає за розви­ ток основних симптомів захворювання і пригнічує імунну реак­ тивність у хворого.

Епідеміологія. Резервуаром збудника сибірки в природі є інфіко­ ваний грунт.

Захворюваність серед тварин характеризується сезонністю. За­ хворювання починаються у період випасу тварин на пасовищах. Вважається, що спори в організм травоїдних тварин можуть потра­ пити разом із зеленими кормами, водою, а також через дихальні шляхи.

Подальше поширення сибірки серед тварин здійснюється кро­ восисними комахами (ґедзі, комарі, мухи) разом з інфікованою кро­ в'ю хворих тварин. Встановлено, що у роті ґедзя збудник сибірки може зберігатися до 5 днів, а в його шлунку — до 2 днів.

Хворі на сибірку тварини виділяють збудника захворювання у навколишнє середовище із сечею, калом, мокротинням. Після їх загибелі заразними є всі органи, в тому числі шкіра, вовна, кістки, роги і копита.

Після зараження тварини занедужують через 1—3 дні. В усіх до­ машніх тварин, крім свиней, перебіг сибірки дуже тяжкий, часто відзначають підвищення температуритілата кишкові розлади: здуття живота, запор, а потім пронос із кров'ю. В сечі і молоці хворих тва­ рин з'являється кров і на 2-гу-З-тю добу захворювання вони гинуть.

У тварин відзначають також шкірну форму сибірки: на шкірі утво­ рюються гарячі на дотик гнійники, на верхівці яких утворюється чорна кірка, оточена дрібними пухирцями. З-під кірки і з пухирців виділяється кров'яниста рідина, що містить мікроби сибірки. Шкірна форма звичайно перебігає легше і закінчується видужанням.

Відома і така форма сибірки, коли хвороба триває декілька хви­ л и н чи годин (частіше її виявляють в овець). Вівця, що захворіла, раптом, підстрибнувши на місці, падає і вмирає.

У свиней, хворих на сибірку, виникають набряк голови, шиї, блювання, але, як правило, вони видужують.

Найбільш сприйнятливі до сибірки вівці, корови, буйволи, вер­ блюди, осли, олені і деякі інші травоїдні тварини. Собаки і кішки хворіють на сибірку рідко. Це може статися за умови потрапляння в їх організм великої кількості збудника.

405

Основним джерелом збудника сибірки для людини є хворі тва­ рини, атакож м'ясопродукти і сировина (шкіра, вовна, кістки), які отримані під час їх забою. Зараження людини від людини, як пра­ вило, не відбувається, оскільки немає властивого для сибірки ме­ ханізму передачі. Це пояснюється ще й тим, що в організмі люди­ ни мікроб сибірки не утворює капсул і спор, які становлять основ­ ну небезпеку. Крім того, знижується вірулентність культур збудника сибірки під час їх перебування в організмі людини.

Збудник інфекції потрапляє до організму людини через ушкод­ жену шкіру під час обробки туш хворих тварин, через слизову обо­ лонку травного тракту, дихальні шляхи, внаслідок укусів кровосис­ них комах. Можливе зараження людини через інфікований грунт.

В літературі описаний випадок смерті 13-річної дівчинки, яка з'їла редьку, що росла на городі, де кілька рокш тому була похована туша корови, загиблої від сибірки. Джерелом інфекції можуть бути іграшки, сувеніри, прикрашені волоссям чи шкірою хворих на си­ бірку тварин.

Найбільш частими причинами зараження сибіркою людей є: а) здійснення без попереднього ветеринарного огляду забою

хворих тварин, оброблення туш, зняття шкір і поховання трупів полеглих тварин без дотримання ветеринарно-санітарних правил; б) порушення правил особистої гігієни при нагляді за хворими

тваринами; в) вживання м'яса хворих тварин;

г) контакт із вовною, шкірою, щетиною, не перевіреними на за­ раженість збудником сибірки;

д) контакт з інфікованим борошном, отриманим з кісток хво­ рих тварин;

е) збір трав, овочей, перебування у місцях, несприятливих щодо сибірки.

Клініка. Виділяють шкірну, кишкову і легеневу форми сибірки. Зареєстровані фарингеальні форми сибірки з глибоким підщелеп­ н и м набряком пцппкірної клітковини в ділянці обличчя і шиї. Вто­ ринними ускладненнями шкірної форми сибірки можуть бути сеп­ сис та геморагічний менінгіт.

Інкубащиний період при сибірці становить від 1 до 10 днів (часті­ ше — 2-4 дні), рідко може скорочуватися до кількох годин. Встанов­ лена залежність між тяжкістю хвороби і тривалістю інкубаційного пе­ ріоду — чим коротше інкубаційний період, тим більш тяжкий перебіг захворювання і тим частіше розвивається септична форма хвороби.

4 0 6

Шкірна форма сибірки розвивається найчастіше — у 95-99% ви­ падків. Відзначають її перебіг у вигляді карбункульозної, едематозної (набрякової), бульозної (пухирної) і бешихоподібної (еритематозної) форм.

Карбункульозна форма сибірки у людини найпоширеніша. При цьому виникає некроз шкіри або слизових оболонок з набряком підлеглих тканин і збільшенням лімфатичних вузлів.

Розвиток карбункула починається з появи на шкірі сверблячої цятки, що нагадує укус комахи. Протягом доби свербіння поси­ люється, з'являється печіння в ділянці плями із незначним болем.

Через 1 -2 доби на місці цятки виникає пухирець величиною з горошину, наповнений жовтуватою рідиною. Пухирець під час розчісування розкривається і на його місці утворюється ранка з темним дном і чіткими краями, оточена запальним віночком. З неї рясно виділяється серозна чи кров'яниста рідина. Хворий скар­ житься на головний біль, поганий сон, зниження апетиту. Навкру­ ги ранки з'являється припухлість м'яких т к а н и н , що швидко поширюється по периферії. Д н о ранки все більше западає, вдав­ люється, стає все більш темним з багряним чи синюшним від­ тінком. По краях ранки з'являються дрібні пухирці, які протягом доби розкриваються і підсихають. Вміст їх мутніє і все більше темніє. Нові пухирці з'являються по периферії старих пухирців, що зумовлює збільшення діаметра ранки. Цей процес триває 5— 8 днів. Захворювання переходить у стадію «сибіркового карбун­ кула», діаметр якого може досягати 10 см. Одночасно зі збільшен­ ням розміру карбункула набряк тканин стає більш вираженим, по­ ширюється від центра до периферії. С и б і р к о в и й карбункул звичайно локалізується на відкритих ділянках тіла (обличчя, шия, руки, рідше ноги). Через ділянки тіла, які вкриті одягом, збуд­ н и к , як правило, не проникає.

Характерним для сибіркового ураження шкіри є відсутність бо­ лісності в ділянці карбункула, але в зоні набряку тканин вона збері­ гається.

Разом зі збільшенням ранки і набряку збільшуються регіонарні лімфатичні вузли, які стають щільними, але безболісними.

Через тиждень після початку хвороби ріст карбункула припи­ няється, нові пухирці не з'являються, дно його підсихає, темнішає, зменшується набряк тканин навколо них.

Через 2-2,5 тиж на місці некрозу утворюється кірка, що висту­ пає над поверхнею шкіри. До цього часу набряк практично зникає,

407

з'являється чітка межа між ділянками ураженої і здорової тканини. Потім некротизовані тканини відриваються з утворенням кратероподібної виразки з гнійними виділеннями. В подальшому на місці виразки утворюється рубець.

Едематозна (набрякова) форма сибірки

Зустрічається відносно рідко і її особливість полягає в тому, що розвиваються великі набряки тканин при порівняно невеликих розмірах карбункула. Цей різновид шкірної форми сибірки вини­ кає найчастіше при локалізації карбункула в ділянці верхньої чи нижньої повіки, щоки. Набряк охоплює голову, шию, ділянку гру­ дей, верхні кінцівки, опускається нижче пояса.

Бульозна (пухирна) форма сибірки

Зустрічається рідко. Характеризується розвитком у ділянці іно­ куляції збудника сибірки великого за розміром пухирця з кров'я­ нистим вмістом. Некроз м'яких тканин при цьому поширюється на глибокі шари шкіри. При зворотному розвитку пухир поступо­ во зморщується і зливається із зоною некрозу.

Бешихоподібна (еритематозна) форма сибірки

Зустрічається рідко. Утворюються множинні білуваті пухирі різних розмірів, наповнені прозорою рідиною. Шкіра навколо них припухла, безболісна, яскраво гиперемійована. Через 1-4 дні пу­ хирі розкриваються, на їх місці утворюються множинні виразки різних розмірів із синюватим дном і рясними виділеннями. Вираз­ ки не бувають глибокими і швидко підсихають.

Головна небезпека при цій формі сибірки полягає в тому, що вона може ускладнитися сепсисом, при якому настає летальний кінець. Частіше це відбувається при розчісуванні карбункула, зри­ ванні струпу (кірки). З метою уникнення ускладнень категорично протипоказане самолікування.

Кишкова форма сибірки

Один із варіантів септичної форми захворювання з вкрай тяж­ ким перебігом, розвивається у разі проникнення збудника сибірки до травного тракту. Захворювання починається гостро, швидко підвищується температура тіла (до 39-40 °С), з'являються озноб, головний біль, запаморочення, біль у м'язах. Характерні гострий різкий біль в низу живота, блювота з домішками крові та рідкі ви­ порожнення з домішками крові і слизом. Ураження кишечнику часто призводить до його перфорації і виникнення перитоніту. Че­ рез 3-4 дні розвивається серцево-судинна недостатність із втратою свідомості, судомами. Захворювання закінчується летально.

4 0 8

Легенева форма сибірки Збудник сибірки проникає з часточками пилу до слизової обо­

лонки дихальних шляхів, які багаті лімфатичними і кровоносними судинами. У місці інокуляції збудника розвиваються такі ж зміни, як і на шкірі (виразки, набряк, некроз). Бурхливе розмноження бацил сибірки призводить до їх прориву в кров і виникнення сеп­ сису. Це один із варіантів сибіркового сепсису з дуже тяжким пере­ бігом. Хвороба починається сильним ознобом, пцпшщенням тем­ ператури тіїїадо 39—41 °С. Хворі скаржаться на стиснення у грудях, кашель з іржавим мокротинням, нежить, сльозотечу. Дуже швид­ ко пригнічується дшльність серцевої системи, знижується артері­ альний тиск, виникають задишка, ціаноз, марення, судоми, кров'я­ нисті виділення з горла. Смерть настає швидко.

Діагностика. Діагноз сибірки встановлюють на підставі даних епщеміологічних, клінічних і лабораторних досліджень. Необхщ­ но зібрати вщомості про випадки захворювання серед тварин, ви­ падки загибелі тварин від захворювань, подібних до сибірки, з'ясу­ вати наявність у досліджуваному районі місць поховання тварин чи їхніх рештків.

Для лабораторної діагностики захворювання використовують бактеріологічний метод виділення збудника сибірки із вмісту кар­ бункула, крові, мокротиння, блювотних мас, калу.

Проводять також шкірну алергїйну пробу з токсином збудника сибірки, визначають титр антитіл у крові за допомогою методу ELISA.

Лікування. Хворим насибірку призначають антибіотики. Перевагу віддають бензилпеніциліну в дозі 200-300 тис./кг на добу внутрішньом'язово у 6-8 введень протягом 5—7 днш. Після зникнення набряку навколо виразки призначають ампщилін по 100-200 тис./кг на добу всередину протягом 7-10 днів. Друге місце поодають препарати тетрацикліновогоряду: тетрациклш, доксициклін, які призначають дітям тільки старше 8 років всередину протягом 7-10 днів. Можливе також застосування стрептомщину, ципрофлоксацину, еритроміцину.

Ефективність терапії сибірки пщвищується при поєднаному застосуванні з антибіотиками сибіркового гаммаглобулшу, доза якого коливається від 5-20 мл при легкій її формі до 20—100 мл — при тяжкій. Залежно від стану хворого сибірковий гаммаглобулін вводять повторно протягом 5-7 днів.

При середньотяжких і тяжких формах також використовуються методи, які спрямовані на боротьбу з інфекційним токсикозом і на вщновлення функції органш та систем.

409

Профілактика. Основним заходом профілактики сибірки серед людей є ліквідація її серед тварин. Зараз існує надійний засіб захи­ сту тварин від цього захворювання — сибіркова вакцина. Тваринам необхідно робити щеплення щорічно, а при підвищеній захворю­ ваності сибіркою в регіоні — двічі на рік.

Грунт, який заражений спорами сибірки, на довгі роки стає не­ безпечним для тварин і людей. На місцях загибелі худоби від сибір­ ки і біля скотомогильників із прилеглою територією в радіусі 200300 м ні в якому разі не можна пасти худобу і косити для неї траву, організовувати городи.

В усіх випадках забій тварин необхідно проводити тільки з доз­ волу ветеринарної служби.

При підозрі на захворювання тварини на сибірку необхідно не­ гайно повідомити про це працівників ветеринарної служби, а якщо тварина загинула, то ні в якому разі не можна знімати з неї шкіру до прибуття ветеринарів. Не можна вживати в їжу м'ясо, що не пройшло ветеринарного огляду, купувати без дозволу ветнадзору вовну, шкіру, хутро, кістки від полеглих тварин.

У тих випадках, коли встановлено, що тварина загинула від си­ бірки, труп її підлягає обов'язковому спаленню. На пасовищі, де лежав труп тварини, необхідно обпекти рослинність і грунт, а якщо твариназагинулав приміщенні, то це місце знезаражують 20% (про­ світленим) розчином хлорного вапна чи гарячого (75-80 °С) фор­ мальдегіду. Гній, підстилки, залишки корму також спалюють.

Усіх тварин, що знаходилися протягом останніх 2 тиж в одному дворі, на загальному пасовищі чи загальному водопої з полеглою від сибірки твариною, необхідно ізолювати від іншої череди.

У населеному пункті, де відбувся падіж худоби, оголошується карантин. Забороняються вивіз тваринної сировини (молока, м'я­ са, шкір, рогів тощо), забій тварин на м'ясо, продаж худоби. Через цей пункт забороняється провіз і прогін худоби. Обмежувальні міри припиняють через 15 днів після останнього випадку загибелі худо­ би від сибірки.

Приміщення, в якому знаходилася хвора тварина, піддають ме­ ханічному очищенню з наступною дезінфекцією. Дерев'яні підло­ ги знімають і спалюють. Землю під худобою чи на місці загибелі тварини дезінфікують 5% розчином активного хлору з розрахунку 10 л на 1 м2. Потім грунт перекопують на глибину 25 см, перемішу­ ють його з хлорним вапном, що містить 25% активного хлору, з розрахунку 3 частини грунту на 1 частину хлорного вапна. Після

410

цього все зволожують водою. Для дезінфекції поверхневого шару грунту глибиною до 3 см застосовують 4% розчин формальдегіду з розрахунку 5 л на 1 кг з експозицією 24 год.

При виникненні сибірки чи підозрі про її розвиток у людини необхідна термінова госпіталізація хворого в окрему палату. Ме­ дичний персонал повинен пройти спеціальну підготовку з догляду за хворим на сибірку. Заключну дезінфекцію в приміщенні, де зна­ ходився хворий, проводять із застосуванням освітленого розчину хлорного вапна, 6% розчину перекису водню з 0,5% розчином мий­ ного засобу, гарячого 5% розчину формальдегіду з додаванням 5% господарського мила.

Осіб, які спілкувалися з хворим, ізолюють на 8 днів. Крім того, всім, хто брав участь у забої чи обробленні туш тварин, які вияви­ лися хворими на сибірку, а також спеціалістам, які доглядали за хворими тваринами, брали участь в їхньому похованні, готували і вживали м'ясо хворих на сибірку тварин, необхідно провести екс­ трену профілактику. Робити це потрібно у найбільш ранні термі­ ни, не пізніше 5-го дня від моменту контакту. Для екстреної профі­ лактики застосовують антибіотики чи протисибірковий гаммаглобулін, призначають амоксацилін по 80 мг/кг на добу (не більше 500 мг 3 рази на добу), доксициклін по 100 мг 2 рази на добу дітям старшим 8 років або ципрофлоксацин по 500 мг надобу дітям стар­ шим 12 років протягом 4 тиж.

Для гаммаглобулінової профілактики дітям віком до 14 років вводять 5-8 мл препарату, 14-17 років — 12 мл, дорослим — 20 мл.

Застосування специфічної профілактики недоцільне, якщо пройшло більше ніж 5 діб з моменту контакту. За особами, які отри­ мали екстрену профілактику, спостерігають протягом 8 днів. Екс­ трену профілактику проводять незалежно від того, була людина щеплена від сибірки до можливого інфікування чи ні.

У несприятливих щодо сибірки районах для профілактики за­ хворювання серед людей використовують живу, концентровану чи комбіновану протисибіркову вакцину. Вакцинацію дозволено про­ водити особам у віці від 14 до 60 років. Завдяки вакцинації ство­ рюється імунітет тривалістю до 1 року, тому в несприятливих умо­ вах ревакцинацію треба проводити щорічно.

411