EKZAMENATsIJNIJ_BILET

2..Кір — хвороба, викликана вірусом роду Morbillivirus, гостре вірусне захворювання, яке характеризується вираженою інтоксикацією, катаральними явищами з боку дихальних шляхів, кон'юнктивітом, появою своєрідних плям на слизовій оболонці щоки і папулезно-плямистим висипом на шкірі.

Причини виникнення

Вдихання з повітря найдрібніших крапель слизу, що містять віруси, які потрапили в повітря при чханні, кашлі або розмові хворої на кір людини.Розвиток захворювання Упроваджуючись в клітини верхніх дихальних шляхів, віруси розмножуються, проникають в місцеві лімфатичні вузли,

які збільшуються, потім потрапляють в кров і розносяться по органах і тканинах, взаємодіють з клітинами і проникають в них. З'являються клітини, які починають виробляти антитіла. Антитіла і специфічні клітини взаємодіють з клітинами, що містять віруси, і руйнують їх. Віруси виходять в кров і одночасно упроваджуються в слизові оболонки. В цей час у хворого з'являються ознаки захворювання, характерні для катарального періоду. Віруси, частини зруйнованих ними клітин, біологічно активні речовини викликають алергічні реакції. Навколо судин виникає вогнище запалення, що виявляється появою висипу у хворого. У процеси під час захворювання на кір залучається нервова система, що викликає у хворих розвитокенцефаліту або менінгіту.

Симптоми Типова висипка на шкірі при хворобі Інкубаційний період при кору становить від 7 до 21, рідше 28 днів. Початок захворювання гострий. У хворих з'являються

симптоми інтоксикації, катаральні явища. Температура звичайно висока, турбує головний біль, слабкість, нежить, кашель, виникають симптоми кон'юнктивіту. До кінця першого — початку 2-го тижня хвороби на слизовій оболонці щоки виникають плями, ніби посипані манною крупою. Це цінна діагностична ознака, що дозволяє поставити діагноз до появи висипу. Він носить назву плями Бельського-Філатова-Копліка. Плями існують 2-3 дні, іноді довше і зазвичай зникають з появою висипу. Температура на короткий час знижується, потім звичайно підвищується знов, і у хворого з'являється висип. Перші елементи висипу з'являються за вухами і на обличчі, потім висип поширюється на тулуб і кінцівки. Елементами висипу є плями — папули(горбики), що підносяться над поверхнею шкіри. Зникнення висипу відбувається в зворотній послідовності, тобто він починає згасати спочатку на кінцівках, потім на тулубі і нарешті на обличчі. У хворих частий пульс, низький тиск. Іноді спостерігається ураженняшлунково-кишкового тракту: зниження апетиту, нудота і блювання, почастішання випорожнень. У деяких хворих буває мітигирований кір, ця форма розвивається при введенні імуноглобуліну абовакцини.

Діагностика В більшості випадків діагноз ставиться на підставі характерної клінічної картини захворювання,

підтверджується серологічними реакціями з виявленням антитіл (іммуноферментний аналіз (ІФА),реакція пасивної гемаглютинації (РПГА) і ін.).

Лікування

При неускладненому перебігу захворювання дітей лікують вдома, дорослих звичайно госпіталізують. Застосовують вітамінотерапію, при приєднанні ускладнень — антибіотики. Ослабленим хворим вводять протикоровий імуноглобулін.Лікування проти самого висипу немає. Спочатку тіло має покритись висипом повністю (стати однорідною червоною плямою), тоді висип проходитиме. В жодному разі не слід розчісувати висип, щоб не утворились рани. Не можна простуджуватись чи переохолоджуватись під час висипу! Рекомендовано залишатись у ліжку декілька днів, доки не зійде висипка.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 70

1. Класифікація гельмінтозів. Вплив гельмінтів на організм людини. Методи лабораторної діагностики гельмінтозів. З урахуванням біологічних особливостей гельмінтів усі вони поділяються на три класи:

-круглі черв'яки (нематоди), до них належать збудники аскаридозу, трихоцефальозу, ентеробіозу, анкілостомозів, стронгілоїдозу, трихінельозу тощо;

-стрічкові (цестоди) - збудники теніозу, теніаринхозу, гіменолепідозу, дифілеботріозу, ехінококозу, альвеококозу тощо;

-сисуни (трематоди) - збудники опісторхозу, фасціольозу, парагомінозу, клонорхозу, метагонімозу тощо.

Особливості життєвого циклу гельмінтів дозволяє розділити їх на дві групи:

1)геогельмінти;

2)біогельмінти.

Методи лабораторної діагностики гельмінтозів поділяються на дві групи: париитологічні й імунологічні. Паразитологічні методи Матеріал для дослідження: фекалії, сеча, дуоденний вміст, мокротиння, кров, шкіра, перианальний детрит, м'язова

тканина. Гельмінтокроскопічні методи — методи дослідження фекалій — поділяють на макро- і мікроскопічні. Макроскопічні методи засновані на виявленні осіб гельмінтів або їхніх фрагментів (члеників, сколексів)

Можна використовувати метод відстоювання: фекалії поміщають у велику судину, заливають десятикратною кількістю води, взбовтують і відстоюють до одержання осаду. Надосадову рідину зливають, осад заливають новою порцією води і так 3—5 разів промивають осад до одержання прозорої надосадової рідини. Осад, що залишився, вивчають фракційно.

Мікроскопічні методи засновані на виявленні яєць і личинок гельмінтів.

2..Вітряна віспа, вітрянка — гостре інфекційне захворювання з повітряно-крапельним шляхом передачі. Характеризуєтьсялихоманкою, папуловезикульознми висипанням із доброякісним протіканням.

Хвороба викликається вірусом з родини Herpesviridae — варицела-зостер (Varicella Zoster). Вірус варицела-зостер є причиною двох клінічно несхожих захворювань: вітряної віспи, що виникає переважно у дитячому віці, та оперізуючого герпеса, або оперізуючого лишая, клінічні прояви якого спостерігаються, як правило, у людей зрілого віку.

- застосування сучасних методів діагностики і лікування, найбільш доступних для використання в умовах надзвичайної ситуації.

Пристрій і режим роботи інфекційного стаціонару

Для попередження поширення інфекційних захворювань проводиться ізоляція хворих в інфекційний стаціонар за клінічними та епідеміологічними показниками. В інфекційному стаціонарі здійснюється не тільки повноцінне лікування хворого, але і його надійна ізоляція, що забезпечує припинення подальшого поширення інфекції. Основна вимога, що пред'являється до інфекційної лікарні - захист від внутрішньолікарняного зараження хворих і медперсоналу. Інфекційна лікарня відрізняється від інших стаціонарів. До її складу входять : приймальне відділення, відділення палатного та боксового типу, відділення реанімації та інтенсивної терапії, рентгенологічне відділення, діагностична лабораторія, харчоблок, дезінфекційна камера, центральна стерилізаційна, кабінети фізіотерапії, ультразвукового дослідження, ендоскопії.

Принцип роботи інфекційної лікарні - поточно-пропускної - забезпечує роз'єднання хворих при їх надходженні та розміщення в стаціонарі залежно від виду збудника. З моменту надходження до виписки пацієнти не повинні контактувати з іншими інфекційними хворими, тому кожного хворого направляють у відповідні відділення, наприклад, відділення для кишкових інфекцій, інфекцій верхніх дихальних шляхів і т.д.

Приймальне відділення інфекційних лікарень має боксову структуру для індивідуального прийому кожного пацієнта. Призначені ці бокси для прийому і сортування пацієнтів з різною патологією. Інфекційний хворий входить в окремий бокс приймального відділення, там відбувається його лікарський та сестринський огляд і ретельне санітарна обробка, після якої пацієнт надходить до відповідного лікувального відділення.

Санітарна обробка надійшли пацієнтів включає прийом душу або ванни, для важких хворих - обтирання шкіри, дезінсекцію у разі виявлення педикульозу.. Особистий одяг пацієнта відправляють на обробку в дезінфекційну камеру. Свій одяг пацієнт отримує тільки після виписки з лікарні. У стаціонарі він знаходиться на лікарняному одязі.

ізоляція інфекційних хворих - протиепідемічний захід, спрямоване на роз'єднання з оточуючими людьми хворих інфекційними хворобами, а також осіб, підозрілих на ці хвороби або мали контакт з хворими, для попередження подальшого розповсюдження інфекції.

Хворі ізолюються на весь період заразності; при підозрі на інфекційну хворобу - в залежності від уточненого діагнозу; спілкувалися з хворим, - на строк, що дорівнює максимальній тривалості інкубаційного періоду. Застосовуються наступні форми роз'єднання: госпіталізація, ізоляція вдома, приміщення в ізолятор, обсервація.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 73

1. Лямбліоз Збудник - Lamblia intestinalis відноситься до найпростіших Існує у вигляді вегетативної і цистному форм. Вегетативна форма На вентральній стороні розташовано поглиблення (прісасивательний диск), що служить для прикріплення паразита до клітин кишкового епітелію. Ротового отвору у лямблій немає. Мають чотири пари симетрично розташованих джгутиків.

Цисти лямблій овальної форми Вегетативні форми, що паразитують у тонкій кишці, спускаючись у товсту, утворюють цисти, які виділяються з калом у зовнішнє середовище. Незрілі цисти двоядерні, зрілі - чотирьохядерні. Оболонка цисти чітко виражена і здебільшого відстає від протоплазми, що є характерною відмінністю від цист інших кишкових найпростіших.

Джерелом інфекції є тільки людина, інвазірованний лямбліями. Паразитують на гризунах лямблії для людини не патогенні. Передача інфекції здійснюється фекально-оральним шляхом. Цисти лямблій виділяються з випорожненнями і можуть довго зберігатися у зовнішньому середовищі. У вологому калі вони зберігаються до 3 тижнів, а у воді - до 2 міс, вони стійкі до хлору. Заковтування з водою від кількох до 10 цист вже призводить до розвитку інвазії у людини. Можлива й передача від людини до людини

Патогенез. Воротами інфекції є верхні відділи тонкої кишки.Вегетативні форми можуть існувати тільки на поверхні слизової оболонки верхнього відділу тонкої кишки, механічно блокують слизову оболонку тонкої кишки, порушуючи пристінкових травлення, ушкоджують рухову активність тонкої кишки Це вказує, що речовини, які продукують лямбліями, прямо або побічно ушкоджують структуру мікроворсинок тонкої кишки.

Симптоми і течія. У більшої частини інвазованих лямбліоз протікає без яких-небудь клінічних проявів (латентна форма); клінічно виражені захворювання протікають у вигляді гострої та хронічної форм. Інкубаційний період триває до 1 до 3 тижнів. Захворювання починається гостро, у хворого з'являється рідкий водянистий стілець без домішок слизу і крові. Стілець неприємного запаху, на поверхні спливають домішки жиру. З'являються болі в епігастральній ділянці. Утвориться велика кількість газу, що роздувають кишечник, відзначається відрижка газом з сірководневим запахом. Відзначаються зниження апетиту, нудота, може бути блювота, у деяких хворих незначно підвищується температура тіла.

Гостра стадія лямбліозу триває 5-7 днів. В окремих хворих лямбліоз може затягтися на місяці й супроводжуватися порушенням харчування, зниженням маси тіла. У більшої частини прояви хвороби зникають мимовільно протягом 1-4 тижнів. Хвороба може переходити в хронічну форму, що протікає у вигляді рецидивів, періодично з'являється здуття живота, можуть бути болі в епігастральній ділянці, іноді відзначається розріджений стілець. Хронічні форми лямбліозу спостерігаються переважно у дітей дошкільного віку. У клінічній симптоматиці відіграє роль і непереносимість молочного цукру.

Ускладнень лямбліоз не дає.

диференціальний діагноз. Доказом лямбліозу є виявлення лямблій у вигляді вегетативних форм (у дуоденальному вмісті або в рідкому стільці) або цист (в оформленому стільці). При гострих формах виділення паразита починається з 5-7- го дня хвороби. При хронічних формах лямбліозу цисти виділяються періодично, тому для підтвердження діагнозу рекомендується проводити дослідження випорожнень із інтервалом в один тиждень протягом 4-5 тижнів. В даний час розроблені методи виявлення лямбліозних антигенів у випорожненнях (РЕМА, реакція непрямої імунофлюоресценції)

Профілактика лямбліозу, як і будь-якої кишкової інфекції, проводиться з метою усунення факторів передачі цист лямблій. Це покращення соціально-побутових умов, якості питної води, рівня комунального благоустрою населених пунктів

Лікування тинидазол, метронидазол (трихопол), фуразолидон

2. Геморагічна лихоманка з нирковим синдромом (геморагічний нефрозонефрит) - вірусне захворювання, поширене у лісовій та лісостеповій зоні.

вірус Хантаан

Електронний мікрознімок передачі вірусу Sin Nombre

Класифікація вірусів

Група: v

Родина: Bunyaviridae

Рід: Hantavirus

Захворювання викликається вірусом Пуумала та вірусом Хантаан. Збудниками можуть бути й інші віруси, зокрема вірус Дубрава, вірус Сеул.

Зараження людини можливе при контакті з інфікованими мишоподібними гризунами, вживанні їжі, зараженої сечою цих тварин, а також повітряно-пиловим способом - при вдиханні пилу, що містить частки вірусу, що потрапили до нього з сечі гризунів. Захворювання має сезонний характер, зростання відбуваєтья у липні; можуть відмічатися випадки захворювання до грудня. Від людини до людини захворювання не передається.

Збудник хвороби циркулює у крові, викликає порушення ендотелію кровеносних капілярів, вражає кістковий мозок зі зменшенням кількості тромбоцитів, порушенням згортання крові та внутрішньосудинним її згортанням, а також вражає клубочковий та канальцевий епітелій у нирках з вираженим порушенням їхніх функцій.

Симптоми

Інкубаційний період у середньому 12-15 днів. Хвороба починається гостро - з остуди та швидкого підвищення температури до 39,5-40,5°C, на цій позначці температура зберігається упродовж 3-7 днів, після чого дещо знижується. Основні скарги хворого - відчуття жару у всьому тілі, виснаження, біль у м'язах живота та попереку. Обличчя гіперемійоване. З 3-5-го дня хвороби симптоми зростають, розвивається геморагічний діатез. Порушення з боку нирок з'являються на 3-4 дні пізніше, але іноді відмічається їхнє ураження раніше (на 2-4-й день хвороби). Добова кількість сечі при цьому значно зменшується (олігурія) до тимчасового повного припинення її виділення (анурія); відносна щільність сечі різко знижена (1008-1002), відмічається гематурія. У значної частини хворих розвивається геморагічний синдром (петехіальний висип, крововилив у склеру, носові кровотечі), рідше спостерігається макрогематурія та ще рідше - кишкові кровотечі. Порушується згортання крові, виникає внутрішньосудинне згортання крові у капілярах. При європейському варіанті хвороби виражені прояви геморагічного синдрому відмічаються не більш ніж у 17-20 % хворих.

При дослідженні крові у перші 2-3 дні хвороби відмічається лейкопенія, яку після 4-го дня змінює помірний лейкоцитоз. Можлива помірна гіпохромна анемія, тромбоцитопенія.

Лихоманковий період при геморагічній лихоманці з нирковим синдромом триває від 4 до 9-10 днів, наприкінці його температура за 2-3 дні знижується до норми.

Тяжке ураження нирок з розвтком гострої ниркової недостатності у поєднанні з геморагічними та тромбогеморагічними явищами може стати причиною смерті хворого. Однак у більшості випадків при раціональній терапії хворі одужують.

Діагностика. Спочатку хворобу диференціюють від грипу та аденовірусної інфекції. До розвитку виражених ниркових синдромів диференціюють від хвороби Брилля, висипного тифу, лептоспірозу. З появою геморагічних симптомів необхідно мати на увазі схожі з нею захворювання - омську та кримську геморагічні лихоманки.

Лікування

Усі хворі повинні бути госпіталізовані та знаходитися на суворому постільному режимі; з 4-5-го дня захворювання їх переводять на молочно-рослинну дієту, багату вітамінами, в/в вводять 5% розчин глюкози, ізотонічний розчин натрію хлорида (до 1000 мл/добу), 2% розчин гідрокарбонату натрію, кортикостероїди, серцево-судинні засоби, при сильному болю - промедол або пантопон, при набряку легенів - дегідратаційні засоби (фуросемід, манітол, сечовина), антибіотики при появі бактеріальних ускладнень.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 74

Герпетична інфекція

Етіологія Збудник простого герпесу - virus latens herpetis Gruter. Відомо 2 типу його, ВПГ-1 і ВПГ-2. ВПГ-1 виділяється з уражених ділянок шкіри та слизових оболонок, ВПГ-2 - з геніталій. Збудник термолабільних, стійкий до низьких температур.Джерело інфекції - хворий або вирусоноситель. Первинне інфікування відбувається в ранньому дитячому віці. Шляхи передачі: повітряно-краплинний і контактний, можливе зараження і статевим шляхом. Патогенез Вхідні ворота - шкіра та слизові оболонки, частіше порожнини рота, кон'юнктів і геніталій. На місці проникнення вірусу відбувається його розмноження з утворенням везикулезной висипки. Місцем персистенції вірусу є регіонарні нервові вузли. Розповсюдження вірусу в організмі здійснюється гематогенним, неврогенні і лімфогенним шляхом

Клініка Інкубаційний період при простому герпесі - від 2 до 12 днів. При ураженні шкіри спочатку з'являється папула з наступним утворенням вузликів, незабаром перетворюються в везикули розміром від шпилькової головки до просяного зерна з груповим їх розташуванням в одному або декількох осередках. Найбільш часто герпетичні висипання бувають на губах, крилах носа, вухах. З плином часу вміст везикул стає мутним, елементи висипки підсихають, утворюються жовтуваті скоринки. Можлива короткочасна лихоманка.

При ураженні слизових оболонок клінічні прояви залежать від локалізації вогнища. Найчастіше розвивається герпес у вигляді герпетичного стоматиту, гінгівостоматіта, фарингіту, Генітальний герпес найчастіше виявляється цервіцітом, вагінітом або вульвовагинита, рідше уретритом і цистит. На слизових оболонках везикули виразкуватись, утворюються ерозії. Регіонарні лімфовузли збільшуються, стають хворобливими. За 1-2 дні до висипання можлива гарячкова реакція.

Диференціальний діагноз

Герпес диференціюють зеритродермією,афтозний стоматит. Відмінною особливістю герпесу є групове розташування і мелкофестончатие обриси ерозій на противагу одиничним великим афтам з гнійним нальотом при афтозний стоматит. Герпетичний стоматит супроводжується підвищенням температури та іншими симптомами загальної інтоксикації, тоді як при афтозний стоматит загальний стан, як правило, не порушено. . Вірус може бути виділений з вмісту пухирців, спинномозкової рідини, слини, сліз, головного мозку, внутрішніх органів. Наростання титру антитіл в реакції нейтралізації і зв'язування комплементу може бути виявлено в сироватці крові і спинномозкової рідини. В діагностичному плані рекомендується також застосування імунофлуоресцентного методу і виявлення багатоядерних гігантських епітеліальних клітин.

Лікування

Основним противірусною препаратом є зовіракс (синтетичний пуринових нуклеозид ацикловір), який за рахунок інгібіції синтезу вірусної ДНК здатний успішно боротися з ВПГ. Для профілактики герпесу використовують вакцину, її ж можна використовувати при імунотерапії хворих ВПГ. Якщо хворий не страждає імунодефіцитом, то йому роблять 5 ін'єкцій через 2-3 дні не менше 2 разів на рік. Якщо ж хворий страждає імунодефіцитом і рецидиви захворювання повторюються не менше 1 разу на місяць, то вакцинацію проводять 1 раз на 7-14 днів в кількості 5 ін'єкцій.

2. Хвороба від укусу щурів: содоку, стрептобацільоз. Содоку - хвороба від укусу щурів; іноді мишей, кішок, собак,

Збудник-Spirillum minus. Товста, коротка спірили в 2-3 завитка, забезпечена пучком джгутиків, розташованих бітермінально. Рухи стрімкі, подібні з рухами вібріона. Патогенна для білих мишей, щурів і морських свинок. Резервуар інфекції - щури, іполевкі ПатогенезСпірілли викликають некроз і запальну реакцію в місці укусу і поширюючись по лімфатичних шляхах,

викликають регіональнийлімфаденіт. Надалі гематогенно заносяться у внутрішні органи і вражають нирки, надниркові залози, яєчники, печінка і мозкові оболочкі.Зараженіе відбувається при укусах. Спірили потрапляють в ранку зі слиною хворих тварин.Клініка Інкубаційний період триває 10-14 днів, до 2 місяців Місце укусу болюче, набряк и гіперемія глибока виразка з підритими краями Начало хвороби раптове, іноді йому передує короткий продромальний період. Появляется озноб, температура підвищується до 39-41 ° С, посилюються болі в місці укусу, нерідко виникає

інфільтрат, який покривається виразками. Відзначаються сильні м'язові болі, психічне збудження З другого або третього нападу лихоманки з'являється поліморфний висип, міозити, артрити, запальні явища слизових рота і очей. Число нападів досягає 4-10, у тривалих випадках розвивається анемія і кахексія.

Лабораторна діагностика базується на мікроскопічних дослідженнях товстої краплі. Бактеріоскопічній спірили добре видно при мікроскопії в темному полі, Серологічній РАЛ Лікування бензил пеніцилін, тетраціклін, симптоматичне лікування

Профілактика Дератизація при укусі щура-тетраціклін по 0,2 г 4р\д 5 днів.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 75

1. Загальна характеристика інфекційних хвороб із рановим механізмом передавання.

Особливу категорію становлять так звані ранові інфекції, які виникають внаслідок проникнення збудників у тканини, що лежать глибоко (бешиха, правець, газова гангрена, абсцеси, флегмони і т. д.). Обов'язковою умовою зараження будьякою рановою інфекцією є травма, що порушує цілість зовнішніх покривів. При цьому велику роль відіграють умовно хвороботворні збудники, які перебувають на поверхні шкіри і слизових оболонок травного і дихального трактів людини. Звідти вони в разі порушення цілості покривів потрапляють у тканини і спричиняють ранову інфекцію

Розрізняють такі види ранових інфекцій:

1. гнійна інфекція (стафіллококком, стрептокок, пневмокок та ін);

-Місцева (нагноєння та ін);

-Загальна (рановий сепсис);

2.гнильна інфекція (кишкова паличка, синьогнійна паличка та ін)

3.спеціальні форми загальної інфекції вогнепальних ран: правець, анаеробна інфекція;

4.рідкісні форми інфекції: скарлатина ран, дифтерія ран, сифіліс, туберкульоз, актиномікоз.

Профілактика ранової інфекції на етапах медевакуаціі починається вже при наданні само-та взаємодопомоги шляхом накладення асептичної пов'язки, виконання надійної транспортної іммобілізації, раннього виносу з поля бою, застосуванні таблетованих антибіотиків. На медичному пункті полку з невідкладних показаннями починається застосування масивних доз антибіотиків у т.ч. паравульнарно, проводиться тимчасова зупинка кровотечі щадними методами, усунення порушень дихання, знеболення.

У омедб і в впхг проводиться первинна хірургічна обробка рани з найсуворішим виконанням асептики і антисептики, заповнення крововтрати, лікування травматичного шоку, щадна лікувально-транспортна евакуація, активна імунізація поранених стафіллококкового анатоксином і полівалентною вакциною.

При гіпоергіческом реакції організму застосовується стимулююча терапія (кров, білкові препарати, анаболічні гормони, пуринові і піримідинові похідні).

Застосовується неспецифічна гипосенсибилизирующая терапія при гіперергічних загальних реакціях організму на травму і поранення (антигістамінні препарати, бутадіон, препарати кальцію, тіосульфату натрію, аскорбінова кислота, імунодепресанти).

Місцеве лікування ран у період дегенеративно-запальних змін спрямоване на зниження активності мікрофлори, очищення рани від некротичних і нежиттєздатних тканин, зменшення місцевої запальної реакції, вплив на трофіку тканин.

Тениоз

Возбудитель — Taenia solium (свиной или вооруженный цепень). Имеет головку с 4-мя присосками и венчиком хитиновых крючьев, шейку и тело длиной до 1,5-2 м. Окончательный хозяин — только человек. У окончательного хозяина гельминт паразитирует в тонкой кишке, гермафродит. Во внешнюю среду с испражнениями выделяются членики, а при их разрушении формируются онкосферы. Облигантным (обязательным) промежуточным хозяином является свинья. При поедании нечистот она заглатывает онкосферы, которые через стенку кишечника проникают в кровь и попадают в межмышечную ткань. Здесь формируются финны (цистицерки) — инвазивная для человека стадия. Человек заражается при употреблении в пищу недостаточно термически обработанного финнозного свиного мяса. Из цистицерков в кишечнике человека формируется взрослый гельминт.

Кроме того, Taenia solium может быть причиной развития цистицеркоза. В этом случае человек является промежуточным хозяином гельминта, а в его органах и тканях (чаще мозг, глаза, мышечная ткань) образуются финны (цистицерки). Есть 2-а пути формирования цистицеркоза: экзогенный и эндогенный. При первом онкосферы попадают в организм человека из внешней среды (паразит в своем развитии проходит те же стадии, что и в организме свиньи). Второй путь возможен, когда человек уже имеет взрослого гельминта, членики которого могут разрушаться с выделением онкосфер. Это происходит при антиперистальтике, рвоте, пищевых провокациях, лечении препаратами, которые разрушают членики. Онкосферы, не попадая во внешнюю среду, с током крови разносятся по организму.

Цистицеркоз является специфическим проявлением тениоза. Его клиника зависит от локализации цистицерков в организме человека.

Лечение цестодозов

никлозамид (никлозан) (500 мг): 2 табл., а через 1 час — еще 2 табл. (суточная доза 2 г).

Может быть также использован празиквантел: однократно 5-10 мг/кг

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 76

1.Тениаринхоз

Возбудитель — Taeniarhynchus saginatus (бычий или невооруженный цепень). Имеет головку с 4-мя присосками,

шейку и лентовидное тело длиной до 7-8 м. Окончательный хозяин — только человек. Цепень является гермафродитом. Зрелые членики активно или пассивно покидают кишечник, попадая на объекты внешней среды — почва, трава, сено, вода. Животные (чаще крупный рогатый скот) заражаются при заглатывании члеников, а при их разрушении — онкосфер. Онкосферы содержат крючья, активно через стенку кишечника проникают в кровь и попадают в мышцы. Здесь формируются финны (цистицерки) — инвазивная для человека стадия. Это размером от горошины до просяного зерна пузырьки, содержащие ввернутую внутрь головку. Таким образом, крупный рогатый скот является промежуточным хозяином.

Человек заражается при употреблении в пищу недостаточно термически обработанного мяса, содержащего финны (цистицерки). Среди клинико-патогентических аспектов тениаринхоза можно выделить следующие:

достаточно выражены механический и нервно-рефлекторный факторы (мощные присоски и подвижные членики раздражают слизистую оболочку кишок, что вызывает спазм стенки, проявляющийся схваткообразной болью и диспепсическими явлениями)

членики часто самостоятельно выползают из заднего прохода, что вызывает достаточно интенсивный зуд

2.Визначення понять „особливо небезпечні” та „карантинні” хвороби

ОСОБЛИВО НЕБЕЗПЕЧНІ ІНФЕКЦІЇ (ОНІ) — група гострих заразних захворювань людини, які можуть раптово виникнути, швидко поширитись і масово охопити населення; характеризуються тяжким перебігом і високою летальністю. До групи ОНІ включають: 1) чуму, холеру, віспу, жовту лихоманку (це так звані конвенційні хвороби, що підлягають під дію Міжнародних санітарних правил,— карантинні інфекції); 2) висипний і поворотний тифи, грип, поліомієліт, малярію (хвороби, що підлягають міжнародному наг­ляду); 3) СНІД, сибірську виразку, сап, меліоїдоз, туляремію, бруцельоз, рикетсіоз, орнітоз, арбовірусні інфекції, ботулізм, гістоплазмоз, бластомікози (хвороби, що підлягають регіональному чи національному нагляду).

Карантинні хвороби – умовна назва групи інфекційних захворювань, які відрізняються високою заразністю (контагіозністю) і часто закінчуються смертю хворих. Перелік інфекційних недуг, які входять у групу карантинних хвороб, визначається міжнародними санітарними угодами (конвенціями) і за певних умов може бути розширеним. Карантин – комплекс обмежувальних медично-санітарних та адміністративних заходів, спрямованих на попередження занесення і поширення карантинних інфекційних хвороб.. Карантинні хвороби, конвенційні хвороби - інфекційні хвороби, що підлягають дії Міжнародного карантину або міжнародних санітарних конвенцій. ДО них. відносяться: чума, холера, натуральна віспа, жовта лихоманка, малярія, сибірська виразка, бруцельоз, ящур, сап, меліоїдоз, пситтакоз і сказ. натуральна віспа

КРИТЕРІЇ ОСОБЛИВО НЕБЕЗПЕЧНИХ (КАРАНТИННИХ) ІНФЕКЦІЙ (відповідно до міжнародної конвенції 1926 р.).

Схильна до швидкого розповсюдження з виникненням епідемій і пандемій.

Можливі летальні висліди

Холера – це гостра, особливо небезпечна кишкова інфекція, що спричиняється холерним вібріоном і характеризується ураженням тонкої кишки, шлунка, з приєднанням проносу, блювання, зневоднення організму.

Чума (Pestis) – особливо небезпечна інфекційна хвороба, що спричинюється чумною паличкою. Проявляється гарячкою, тяжкою інтоксикацією, серозно-геморагічним запаленням лімфатичних вузлів, легень та інших органів, сепсисом.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 77

1. ВГД: Гепатит D Возбудитель вирус дельта-гепатита. Вирус не может самостоятельно размножаться в организме человека, он нуждается в участии вируса-помощника. Таким помощником является вирус гепатита B. Такой тандем

порождает довольно тяжёлое заболевание. Чаще всего заражение происходит при переливаниях крови, через шприцы у наркоманов. Возможен половой путь передачи и от матери - плоду. Все лица, инфицированные вирусом гепатита B, восприимчивы к гепатиту D. В группу риска входят больные гемофилией, наркоманы, гомосексуалисты. Імунітет стійкий довічний. От момента заражения до развития болезни проходит 1,5-6 месяцев. Клиническая картина як при В (Астеновегетативний,диспепсичний,артритичний,холестатичний с-ми,жовтяниця)лабораторные данные - такие же, как при гепатите В (виявлення антитіл проти дельта антигену). Однако при смешанной инфекции преобладают тяжёлые формы заболевания, нередко приводящие к циррозу печени. Прогноз при данном заболевании часто неблагоприятный.Лікування Пегасіс,противірусні(ацикловр),вітаміни,десенсибілізуючі.

2.ИНФЕКЦИИ ДЫХАТЕЛЬНЫХ ПУТЕЙ Возбудителями инфекционных болезней дыхательных путей являются вирусы (грипп, паротит и т.д.) или бактерии (пневмококки, стрептококки, менингококки, стафилококки, коклюшные, дифтерийные, туберкулезные палочки и др.) . Основной механизм передачи инфекций — воздушно-капельный.

Большая часть инфекционных заболеваний дыхательных путей человека объединена общим названием —

острые респираторные заболевания, возйикновение которых обусловлено различными (около 200) возбудителями, относящимися большей частью к вирусам (вирусы гриппа, простого герпеса, аденовирусы, риновирусы и т.д.).

Источником инфекции является больной человек, страдающий любой клинической формой острых респираторных заболеваний.

Клиническая картина всех респираторных заболеваний имеет общие черты: слабо выраженные явления общей интоксикации; преимущественное поражение верхних отделов дыхательных путей и. общее доброкачественное течение. Болезнь проявляется в виде воспаления слизистых носа, носоглотки, трахеи, бронхов и реже — воспаления легких. При заражении аденовирусами или парагриппозными вирусами может возникнуть отек и воспаление слизистой гортани. Длительность заболеваний по времени колеблется и при отсутствии осложнений (пневмоний) в среднем составляет 7 — 8 дней.

Наиболее типичным и широко известным острым респираторным заболеванием является грипп. Возбудитель

— вирус нескольких типов (А, А1, А2, В, С). Во всех случаях источниками инфекции является больной человек, который при кашле и чихании заражает здоровых людей. Наибольшую опасность в возникновении и распространении гриппа представляют больные в первые два дня от начала заболевания, а также лица, болеющие

К числу инфекций дыхательных органов относятся также натуральная оспа, дифтерия, которые в недалеком прошлом являлись эпидемическими заболеваниями, уносившими тысячи человеческих жизней. В эту же группу болезней входят менингококковая инфекция, туберкулез и др.