10.Поняття про реактивність та резистентність організму. Види реактивності та їх класифікація.

Залежність реактивності від стану нервової та ендокринної системі, виду, статі, індивідуальних особливостей.

Реактивність організму - здатність організму відповідати на впливи зовнішнього середовища, що безпосередньо змінюється. Резистентність - стійкість організму до тих чи інших хвороботворних факторів. Стосовно інфекційних та інвазійних збудників резистентність називається імунітетом. Реактивність організму може бути неспецифічною коли організм реагує однаково на різні подразники, і специфічною, характерною суворо для певного подразника. Видова реактивність – визначається усіма анатомо – фізіологічними особливостями даного виду тварин. Холоднокровні тварини особливо чутливі до зміни температури зовнішнього середовища, хоча деякі види впадають у сплячку( ховрахи). У теплокровних підвищена чутливість до багатьох отрут, до інфекційних дій. Представники окремих порід також мають різну реактивність. Вікова реактивність у різні періоди формування організму неоднакова, що залежить від поступового розвитку ЦНС і захисно-пристосувальних механізмів. Відомо , що тільки на 7-14 день після народження завершується формування нервових апаратів кишечника, легенів та інших органів. Тому реактивність новонароджених слабо виражена і вони мало резистентні до різноманітних шкідливих впливів. У зрілому віці спостерігається максимальна реактивність, у старечому вона значно знижується. Індивідуальна неспецифічна реактивність організму визначається функціональним станом нервово- гуморальної системи, і зокрема тренуванням. Тварини того самого виду, пороли, статуї і віку безболісно переносять температурні, барометричні та інші коливання підвищене робоче навантаження на весь організм або на окремі органи ,якщо вони звикли або привчені до них. У зв’язку з цим підвищується стійкість і опірність їх до різних шкідливих впливів зовнішнього середовища і захворювань. Істотний вплив на реактивність має тип нервової діяльності, що визначається рухливістю і врівноваженістю основних нервових процесів – збудження і гальмування у корі головного мозку . Досліди показують, що у тварин з ушкодженою корою головного мозку реактивність сильно знижується або зовсім зникає. Значне зниження реактивності спостерігається при функціональному виснаженні і так званих зривах діяльності ЦНС. Діяльність ендокринної системи регулюються нервовою системою, у свою чергу, гормони впливають на функції останньої, змінюючи її реактивність. Найбільш впливають на реактивність організму гіпофіз, надниркові, щитоподібна і статеві залози.У природних умовах на функцію надниркових та інших ендокринних залоз безпосередній вплив мають гормони гіпофіза.

11.Отруення. Загальна характеристика паталого-антомічних змін при отруєнні мінеральними отрутами.

Суть отруєння полягає у хімічній взаємодії отруйних речовин з тканинними елементами, внаслідок чого відбувається порушення складу, функції і структури клітинної елементів, а іноді й відмирання їх. Отруйні речовини поділяється за походженням на екзогенні( що надходить в організм із зовнішнього середовища) і ендогенні (які утворюються самим організмом) неорганічним кислотам властива сильна припікальна дія: сірчаста кислота при дії на тканину ніби обвуглює її, азотиста кислота надає змертвілій тканині характерного жовтуватого забарвлення. Неорганічні луги( їдкий натр, їдке калі) спричиняють розчинення тканин. Сполуки руту і спричиняють некрози слизових оболонок травного тракту, нирок, дегенеративні зміни в різних органах. Чадний газ і ціанисті сполуки порушують внутрішнє дихання, що призводить до швидкої смерті.