21. Інноваційні чинники ефективної діяльності фірми.

На показники результативності інноваційної діяльності підприємств можуть впливати два чинники:

− витрати на наукові та науково-технічні роботи;

− витрати підприємств на інновації.

Перший чинник – «витрати на наукові та науково-технічні роботи» – має за звітною статистичною класифікацією такі структурні субфактори:

− витрати на фундаментальні дослідження;

− витрати на прикладні дослідження;

− витрати на розробки;

− витрати на науково-технічні послуги.

Другий чинник – «витрати підприємств на інновації» – також має чотири структурних субфактори:

− дослідження і розробки;

− «придбання» інших зовнішніх знань;

− придбання машин, обладнання та програмного забезпечення;

− інші витрати.

На впровадження нових технологічних процесів в Україні найбільший вплив мають витрати на науково-технічні послуги. Це є логічним, оскільки впровадження нових технологій та процесів завжди супроводжується певними науково-технічними послугами з підготовки та запуску. Інші витрати на наукові та науково-технічні роботи мають також досить сильний вплив на впровадження нових технологічних процесів.

Освоєння інноваційних видів продукції має зворотний зв’язок з усіма витратами на наукові та науково-технічні роботи. Тобто чим більші витрати, тим менше освоєно інноваційних видів продукції. Цей висновок можемо вважати парадоксальним.

Витрати на нетехнологічні інновації майже не впливають на показники результативності інноваційної діяльності підприємств України. Усі напрями витрат на наукові та науково-технічні роботи сильно впливають на обсяг реалізованої інноваційної продукції, мають сильний вплив на впровадження нових технологічних процесів та мають середній вплив на освоєння виробництва нових видів техніки.

У перспективі важливо дослідити галузеву структуру витрат на наукові дослідження та інновації, ступінь впливу цих витрат на результативність інноваційної діяльності у галузях.

22. Мотиваційний механізм підвищення ефективності фірми.

Соціально-економічною основою поведінки та активізації зусиль персоналу фірми, що спрямовані на підвищення результативності їх діяльності, завжди є мотивація праці. Система мотивації характеризує сукупність взаємопов’язаних заходів, які стимулюють окремого працівника або трудовий колектив в цілому щодо досягнення індивідуальних і спільних цілей діяльності фірми. За домінуючої ролі соціально-економічних умов в основу будь-якої моделі мотивації покладаються передусім психологічні аспекти.

Система мотивації на рівні фірми має базуватися на певних вимогах, а саме:

надання однакових можливостей щодо зайнятості та посадового просування за критерієм результативності праці;

узгодження рівня оплати праці з її результатами та визнання особистого внеску в загальний успіх. Це передбачає справедливий розподіл доходів залежно від ступеня підвищення продуктивності праці:

створення належних умов для захисту здоров’я, безпеки праці та добробуту всіх працівників;

підтримка в колективі атмосфери довіри, зацікавленості в реалізації загальної мети, можливості двосторонньої комунікації між керівниками та робітниками.

При виборі форми винагороди, як методу мотивації, необхідно виходити із наступних трьох його видів: матеріальної, соціальної та моральної винагороди.

Винагорода – це все те, що людина вважає цінним для себе, але розуміння цінності у людей неоднакове, а тому різною є оцінка винагороди та її відносного рівня. Персоналізація форм і методів нагородження є фундаментом дієвості будь-якої моделі мотивації, а матеріальні потреби домінуватимуть іще достатньо довго.