51. Оцінка ефективності діяльності фірми кредиторами.

Кредитори оцінюють ефективність діяльності фірм за фінансовим станом фірми, даючи оцінку кредитоспроможності та фінансовій стійкості.

Фінансовий стан фірми можна вважати стійким, якщо вона покриває власними оборотними засобами не менш як 50% фінансових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності, ефективно й цілеспрямовано використовує фінансові ресурси, дотримується фінансової, кредитної й розрахункової дисципліни, тобто платоспроможна.

У фірмі, що має низький рівень фінансової стійкості, спостерігається спад ділової активності, рентабельності й віддачі наявних активів. Збитковість фінансово-господарської діяльності свідчить про те, що фірма перебуває під загрозою банкрутства. Однак це не означає, що збиткова фірма негайно збанкрутує. Збитковість може бути тимчасовою, і не виключено, що керівництво й менеджери фірми знайдуть ефективні рішення й виведуть її з фінансової кризи. Проте і наявність високої фінансової стійкості не гарантує від банкрутства.

ФІНАНСОВА СТІЙКІСТЬ ТІСНО ПОВ’ЯЗАНА З КРЕДИТОСПРОМОЖНІСТЮ. Кредитоспроможність характеризується тим, наскільки акуратно (тобто в повному обсязі та у встановлений строк) фірма розраховується за раніше одержаними кредитами, наскільки проявляється її здатність при необхідності мобілізувати грошові засоби з різних джерел на прийнятних умовах тощо.

Однак найістотніше, чим визначається кредитоспроможність, — це поточний фінансовий стан фірми, а також прогнозовані перспективи його зміни і в який бік.

Очевидно, що коли у фірми протягом певного періоду спостерігається тенденція до зниження рентабельності, то падає і її кредитоспроможність. Зміна фінансового стану фірми в гірший бік у зв'язку зі зниженням рентабельності може зумовити й загрозливі наслідки в результаті дефіциту грошових засобів — зменшення платоспроможності й ліквідності.

ОТЖЕ, ФІНАНСОВА СТІЙКІСТЬ — комплексне поняття, яке перебуває під впливом різноманітних фінансово-економічних процесів. Тому її слід визначити як такий стан фінансових ресурсів фірми, результативності їхнього розміщення й використання, при якому забезпечується розвиток виробництва чи інших сфер діяльності – на основі зростання прибутку й активів при збереженні платоспроможності й кредитоспроможності.

ОЦІНКА

На першому етапі вивчають акуратність оплати рахунків кредиторів, тенденції розвитку фірми, мотиви звернення за позикою, склад і розмір боргів фірми.

Другий етап передбачає оцінку фінансового стану фірми та його сталості. Тут враховуються не тільки платоспроможність, але і РЯД ІНШИХ ПОКАЗНИКІВ: рівень рентабельності виробництва, коефіцієнт оборотності оборотного капіталу, ефект фінансового важеля, наявність власного оборотного капіталу, стабільність виконання виробничих планів, питома вага заборгованості за кредитами у валовому прибутку, співвідношення темпів зростання валової продукції з темпами зростання кредитів банку, суми і терміни простроченої заборгованості по кредитах та ін.

ПРИ ОЦІНЦІ ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ І КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ФІРМИ СЛІД ВРАХОВУВАТИ, що проміжний коефіцієнт ліквідності не повинен бути нижчим 0,5, а загальний коефіцієнт ліквідності – менше 1,5. При загальному коефіцієнті ліквідності менше 1 фірма вважається некредитоспроможною.

51 (1/3)

51 (2/3)

АНАЛІЗУЮЧИ ФІНАНСОВИЙ СТАН ФІРМИ, НЕОБХІДНО знати запас її фінансової стійкості (зону безпеки). З цією метою розраховується ПОРІГ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ: сума виручки, яка необхідна для того, щоб покрити всі постійні витрати фірми. Прибутку при цьому не буде, але не буде і збитку. Рентабельність при такій виручці дорівнюватиме нулю.

РОЗРАХОВУЄТЬСЯ ПОРІГ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ відношенням суми постійних витрат у складі собівартості реалізованої продукції до частки маржинального доходу від виручки. Маржинальний доход підприємства – це сума постійних витрат та прибутку.

Виходячи з порогу рентабельності, можна розрахувати ЗАПАС ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ФІРМИ ЗА ФОРМУЛОЮ:

ЗФС = ((виручка – поріг рентабельності) / виручка) х 100.

У ході оцінки необхідно з’ясувати, наскільки близький або далекий поріг рентабельності, нижче якого не повинна опуститися виручка фірми.

ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ФІРМИ-ПОЗИЧАЛЬНИКА здійснюється за допомогою відповідних коефіцієнтів ліквідності, які розраховуються за балансом.

Для оцінки кредитоспроможності ЗА ЯКІСНИМИ ПОКАЗНИКАМИ Нацбанк України рекомендує кожному комерційному банку розробити свою власну систему показників оцінки фінансової діяльності позичальника.

НБУ ДАЄ ТАКІ ЗАГАЛЬНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ щодо оцінки кредитоспроможності позичальника за кількісними показниками:

– застосування для аналізу групи (системи) показників, на базі яких розраховуються коефіцієнти, що характеризують різні сторони діяльності позичальника;

– порівняння отриманих коефіцієнтів із значеннями, рекомендованими як нормативні (критичні);

– визначення класу позичальника за кожним із коефіцієнтів і сукупного класу із врахуванням важливості коефіцієнта.

У процесі оцінки кредитоспроможності позичальника-юридичної особи НБУ відповідним Положенням рекомендує враховувати та оцінювати В ДИНАМІЦІ ТАКІ ПОКАЗНИКИ:

– фінансову стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);

– платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);

– обсяг реалізації;

– обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках, наявність неплатежів);

– склад і динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний рік і поточний квартал);

– прибутки та збитки (в динаміці);

– рентабельність (в динаміці).

НА ОСНОВІ РЕАЛЬНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ПРО ПОЗИЧАЛЬНИКА банк самостійно встановлює нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно від його вагомості (значимості) серед інших показників, що можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання позичальником зобов’язань за кредитними операціями. При цьому вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи позичальників залежно від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, оборотність коштів тощо), ліквідності балансу, становища на ринку тощо.

ЗАЛЕЖНО ВІД стану платоспроможності, фінансової стійкості, солідності та можливості виконувати свої зобов’язання перед банком фірма-позичальник ПОВИННА БУТИ ВІДНЕСЕНА ДО ОДНОГО З П’ЯТИ КЛАСІВ, що характеризують її надійність.

Клас А – фірма з дуже стійким фінансовим станом (кредити з мінімальним ризиком)

Клас Б – фірма із стійким фінансовим станом (кредити з невисоким ризиком)

Клас В – фірма має ознаки фінансової напруги (кредити з середнім ризиком)

Клас Г – фірма підвищеного ризику (кредити з високим ризиком)

Клас Д – фірма з незадовільним фінансовим станом (кредити з максимальним ризиком)

ДЛЯ ВСТАНОВЛЕННЯ КЛАСУ ПОЗИЧАЛЬНИКА ВИЗНАЧАЄТЬСЯ інтегрований показник його фінансового стану, що розраховується на підставі наведених вище коефіцієнтів, їх вагомих значень та вагомих коефіцієнтів груп показників.

Наведені показники рентабельності не мають певних стандартів. Їх використовують у динаміці і для порівняння з аналогічними показниками інших підприємств даної галузі господарювання.

ГОЛОВНИМ ДЖЕРЕЛОМ ІНФОРМАЦІЇ ПРО ФІНАНСОВИЙ СТАН ФІРМИ Є ЇЇ ЗВІТНІСТЬ: баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт про наявність майна, а також розрахунки певних показників, зроблених на підставі цієї звітності. Але це не вичерпує усіх відомостей про клієнта. Є ЩЕ ІНШІ ДЖЕРЕЛА, до яких належать архіви банку, інформація від інших фінансово-кредитних установ, економічна преса тощо.

ГРУПИ ФІНАНСОВИХ ПОКАЗНИКІВ, ЯКІ ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ В МІЖНАРОДНІЙ ПРАКТИЦІ для оцінювання кредитоспроможності як фінансових, так і нефінансових установ, однакові. ЦЕ ПОКАЗНИКИ ліквідності, структури капіталу, ефективності та коефіцієнти прибутковості покриття.

КОМЕРЦІЙНІ БАНКИ МАЮТЬ ПРАВО самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки, що підвищують вимоги для адекватної оцінки кредитних ризиків і належного контролю за ними.

БАНК-КРЕДИТОР МАЄ ПРАВО ВИМАГАТИ у фірми список банків і фінансових установ, з якими вона має і мала відносини в минулому. Він повинен з’ясувати питання про стан поточних розрахунків фірми з постачальниками, своїми працівниками.

ОЦІНИВШИ НАДІЙНІСТЬ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ФІРМИ-ПОЗИЧАЛЬНИКА банк-кредитор переходить до оцінки якості забезпечення кредиту та підготовки укладання кредитного договору.

9.Науково-технічна інформація в управлінській діяльності

У сучасних умовах особливо важливою областю стало інформаційне забезпечення процесу управління, що складається в зборі і обробці інформації, необхідної для прийняття обґрунтованих управлінських рішень. Перед керуючим органом звичайно ставляться задачі одержання інформації, її обробки, а також генерування і передачі нової похідної інформації у виді керуючих впливів. Такі впливи здійснюються в оперативному і стратегічному аспектах і ґрунтуються на раніше отриманих даних, від вірогідності і повноти яких багато в чому залежить успішне рішення багатьох задач управління

Не можна не відзначити, що будь-які прийняті рішення вимагають обробки великих масивів інформації; компетентність керівника залежить не стільки від минулого досвіду, скільки від володіння достатньою кількістю інформації про швидко мінливу ситуацію й уміння нею скористатися.

Це необхідно знати і розуміти майбутнім керівникам. Від цього залежить не тільки доля конкретної особистості чи підприємства, але і, бути може, доля України в цілому, її роль на міжнародній арені.

10. Критерії оцінки інформації для керівника.

Практика роботи інформаційних систем по забезпеченню керівників дозволяють перечислити такі принципи як: єдність цілі, єдність дій, комплексність, пріоритетність, технологічність, ефективність. Основними критеріями оцінки якості інформаційних матеріалів є : об’єктивність, лаконічність, актуальність, своєчасність, комунікативність, наглядність.

11. Практика взаємо обліку інформацій. Основні джерела інформації і її характеристика. Інформація - це впорядковані повідомлення про кількісний та якісний стан речей чи явищ, сукупність даних і знань про них.. У економіці інформація відображає процеси і явища господарської діяльності людей, закономірності функціонування ринку і його складових елементів тощо. Вона повинна бути повною і різнобічною, своєчасною і доброякісною. Прогнозна інформація пов’язана з функцією прогнозування, планова – з плануванням (стратегічним, поточним); облікова – з управлінським, фінансовим обліком; інформація для аналізу господарської діяльності – з функцією економічного аналізу; для оперативного управління й регулювання – з відповідними функціями.До джерел внутрішніх інформаційних даних належать: бухгалтерський облік та звітність; статистичний облік і звітність; оперативний облік і звітність. Зовнішньою інформацією для планування є інформація про постачальників, конкурентне середовище, покупців тощо. Джерелами такої інформації можуть бути: законодавча база, офіційна бухгалтерська та статистична звітність, публікації, інші підприємства, інформаційна індустрія та самостійні маркетингові дослідження.

13. Загальна характеристика та методологія економічного обґрунтування господарських рішень Господарське рішення (ГР) — результат аналізу, прогнозування, оптимізації економічного обґрунтування та вибору альтернативи із сукупності варіантів досягнення конкретної мети підприємства.

Від прийняття господарських рішень, їх якості, раціональності й обґрунтованості в багатьох випадках залежать реальні можливості досягнення цілей організації, її ефективна діяльність. Господарські рішення мають місце в управлінні процесами всередині організації, процесами взаємодії організації із зовнішнім середовищем, в безпосередньому управлінні організацією. Сутність господарських рішень проявляється в різних аспектах ,які засвідчують вплив цих рішень на економічні, організаційні, правові та технологічні інтереси підприємства. Згідно з економічною сутністю на розробку та реалізацію будь-якого рішення необхідні фінансові, матеріальні й інші витрати.

14. Основні терміни та види ефектів Критерієм виступає найбільш істотна ознака, яка є мірилом для оцінки ступеня досконалості системи. Ефект організації може бути у трьох формах: економічній, соціальній, організаційній. Економічна форма ефекту- підвищення рентабельності та (або) продуктивності, задоволення мінливих вимог споживача, ринку, працівників. Соціальна форма ефекту- істотно змінюються умови праці та виробництва. організаційний ефект організації -посилення взаємозв'язку і взаємодії елементів виробничої системи та появі у системи якісно нових властивостей, що відсутні у її елементів. При оцінюванні ефективності діяльності системи організації важливо оцінити всі сторони та аспекти ефективності Економічність характеризує ступінь використання організаційних ресурсів і дає можливість оцінити результативність системи стосовно витрат. Дієвість характеризує ступінь досягнення організацією поставлених цілей. Упорядкованість організаційної діяльності розуміється як ступінь регламентації та урегульованості процесів, що здійснюються в організації. Оперативність характеризує здатність підрозділів організації швидко виявляти відхилення, що виникають у процесі діяльності, та вчасно ліквідовувати їх.

15. Різноманітність економічного ефекту.

Під ефектом розуміють досягнутий результат у його матеріальному, грошовому, соціальному вимірі. У дослідженнях, пропонується враховувати шість видів ефектів: економічний, науково-технічний, фінансовий, ресурсний, соціальний та екологічний.

16. Основні принципи і зміст економічного обґрунтування господарських рішень

Господарське рішення (ГР) - це результат аналізу, прогнозування, оптимізації економічного обґрунтування та вибору альтернативи із сукупності варіантів досягнення конкретної цілі підприємства.

пріоритетність загальної кінцевої мети підприємства на даний період

урахування невизначеності та надійність

прогнозованість

єдність

взаємопов’язаність

ієрархія

підпорядкування й відповідальності;

функціональність