ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ

Розділ 1

СУТНІСНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИТРАТ

1.1ВИТРАТИ І СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ

Будь-яка діяльність, у тому числі й виробнича, супроводжується процесом використання ресурсів.

У виробничій діяльності ці ресурси називають факторами виробництва, до них належать сировина, матеріали, праця, засоби виробництва у складі машин, устаткування, споруд та ін.

Необхідні ресурси підприємство купує на ринку чи створює самостійно і використовує у своїй операційній діяльності. Оскільки потреба в ресурсах постійна, то їх відтворення здійснюється регулярно згідно з тривалістю операційного циклу й оборотністю. Кошти підприємства, пов’язані з формуванням потрібних ресурсів та їх використанням, утворюють його витрати. Витрати бувають разові та поточні.

Разові витрати спрямовані на створення або купівлю факторів виробництва тривалого користування, інших доходних активів чи соціальних благ. Їх називають інвестиційними витратами, або просто інвестиціями. Ці особливі витрати розглядаються окремо разом зі специфічною методикою їх обґрунтування.

Поточні витрати виникають у процесі операційної діяльності підприємства, тому на практиці їх називають операційними. Операційні витрати умовно можна поділити на циклічні та безперервні. Перші повторюються з кожним циклом виготовлення продукту (основні матеріали, технологічна енергія, зарплата виробничників та ін.). Їх сукупна величина залежить від інтенсивності виробництва (кількості продукції). Безперервні операційні витрати потрібні постійно для управління і підтримки операційної системи під-

5

приємства у стані готовності (утримання управлінського персоналу, машин іустаткування, споруд, будівель, оренднаплата іт. п.).

Операційні витрати, називатимемо їх далі просто витратами, мають натуральну і грошову (вартісну) форми. Планування потреби у факторах виробництва, їх облік у натуральній формі (кількість, маса, об’єм, довжина тощо) важливі для організації діяльності підприємства. Проте для оцінювання результатів цієї діяльності, визначення становища підприємства на ринку і його конкурентоспроможності вирішальною є грошова оцінка витрат, оскільки вона виражає вартість продукції (послуг) для виробника, тобто її собівартість.

З монетарного погляду слід відрізняти витрати, які здійснюються у формі грошових видатків, і витрати, що утворюють вартість продукції в певному періоді, але з грошовими виплатами не пов’язані. До перших належать витрати на сировину, матеріали, комплектуючі вироби, оплату праці, послуг та інше. Це основна група витрат. Такі витрати, як амортизаційні відрахування, списання витрат майбутніх періодів, не супроводжуються грошовими виплатами, а мають форму нормативних нарахувань. Зазначені форми витрат важливі з огляду на організацію грошових потоків підприємства.

Як відомо, будь-які витрати орієнтовано на певний результат. Тільки це виправдовує їх, робить доцільними. Стосовно виробничого підприємства цей загальний принцип діяльності виражається формулою «Витрати—випуск» (Input—Output), яку покладено в основу визначення собівартості продукції.

Собівартість продукції — це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а отже, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Чим ліпше працює підприємство (інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше вдосконалює техніку, технологію та організацію виробництва), тим нижчою є собівартість його продукції. Тому собівартість є одним із важливих показників ефективності виробництва.

Собівартість продукції має тісний зв’язок з її ціною. Це проявляється в тому, що собівартість є базою ціни товару і водночас обмежником для виробництва: ніхто не випускатиме продукції, ринкова ціна якої нижча за собівартість. Витрати, котрі не дають відповідного результату у вигляді продукції, послуг чи інших благ, є прямими втратами або конкретніше: якщо результат у вар-

6

тісній формі нижче рівня самих витрат (собівартості), то різниця — це збитки.

Таке визначення собівартості продукції характеризує її як економічну категорію в широкому розумінні. Ним послуговуються передусім у теоретичних і економічних дисциплінах, ціновій політиці, стратегічному управлінні та в інших сферах, де йдеться про принципові економічні рішення. Разом з тим у практичній діяльності поняття собівартості часто звужують, обмежуючи склад витрат, що її формують. Наприклад, обчислення собівартості продукції може обмежуватись лише змінними витратами (система «директ-костинг») або виробничими витратами (система «абсорпшен-костинг»). Сутність і доцільність застосування таких систем формування витрат розглядаються нижче.

За об’єктом формування розрізняють витрати сукупні (загальні) та на одиницю продукції. Сукупні витрати включають усі витрати на операційну діяльність чи окрему їх частину за певний період. Витрати на одиницю продукції обчислюються при визначенні її собівартості. Якщо продукція виготовляється постійно або серіями (партіями), то витрати на одиницю продукції обчислюються як середні діленням сукупних витрат на кількість виробів, виготовлених за розрахунковий період. В одиничному виробництві витрати формуються як індивідуальні.

Оскільки витрати є функцією обсягу виробництва (операційної активності) з певною еластичністю, існує поняття граничних витрат. Останні характеризують приріст витрат на одиницю приросту обсягу виробництва, тобто

де СГ — граничні витрати;

— приріст сукупних витрат;

— приріст обсягу виробництва продукції на гранично малу величину його натурального виміру.

Як випливає із формули (1.1), граничні витрати — це витрати на останню за часом виготовлення одиницю продукції. Якщо сукупні витрати виразити як функцію обсягу продукції, то граничний їх рівень буде першою похідною цієї функції.

Граничні витрати використовуються під час аналізу доцільності зміни обсягу виробництва з огляду на його прибутковість. Поки граничні витрати менші за граничний дохід (виручку від продажу), зростання обсягу виробництва приносить прибуток і,

7

навпаки, додатковий випуск продукції є збитковим, якщо граничні витрати перевищують граничний дохід.

У більшості виробництв витрати і випуск продукції не є одномоментними. Витрати здійснюються упродовж усього операційного циклу, а її випуск і продаж (реалізація) — у його кінці. Тому слід відрізняти витрати на вході операційного циклу (на закупівлю сировини, матеріалів та інших факторів виробництва), протягом виробничого циклу і витрати, віднесені на собівартість готової та реалізованої продукції. Витрати, які здійснювалися на всіх етапах операційного циклу в певному (звітному) періоді та не віднесені на собівартість проданої продукції і фінансові результати у цьому ж періоді, утворюють собівартість виробничих запасів (сировини, матеріалів, незавершеного виробництва) і запасів готової продукції, які єважливими складовими активівбалансу підприємства.

У процесі підприємницької діяльності підприємство покриває (відшкодовує) всі витрати доходом (виручкою) від продажу продукції та надання послуг. Віднімаючи від доходу операційні витрати, одержують прибуток. Таким чином, від витрат безпосередньо залежить величина прибутку, а останній є базою оподаткування. Тому склад операційних витрат підприємства визначається відповідними нормативними актами: методиками, інструкціями, стандартами, законами щодо оподаткування прибутку. Регламентація складу операційних витрат робиться для того, щоб підприємство не могло відносити до них такі витрати, які не стосуються його операційної діяльностій повинніпокриватись зарахунокприбутку.

Для підприємства надзвичайно важливо, чи може воно певні витрати розглядати як операційні, чи покривати їх за рахунок прибутку після оподаткування. Перший випадок є вигідніший для нього, оскільки зменшує оподатковуваний прибуток, а, отже, і податок. Якщо, наприклад, обов’язкові платежі в сумі 10 тис. грн підприємство відносить на витрати, а не здійснює за рахунок прибутку після оподаткування, то за ставки податку на прибуток 25 % воно має економію 2500 грн (10 000 · 0,25). Податкові органи слідкують за дотриманням підприємствами вимог щодо формування їхніх витрат і прибутку.

Різноманітні види витрат розглядаються з різних позицій відповідно до потреб економічного управління. Для систематизації їх класифікують, тобто поділяють на групи

8

за певними ознаками. Кожна з груп охоплює витрати з однаковими властивостями щодо класифікаційної ознаки. Ознаки класифікації витрат можуть бути різними. Їх вибирають передусім з практичних міркувань, враховуючи закономірності формування вартісних показників, потреби контролю за рівнем витрат, методи аналізу діяльностітаекономічних обґрунтувань управлінських рішень.

До основних ознак, за якими класифікують витрати, можна віднести: економічний зміст, калькуляційне групування, спосіб віднесення на продукцію, залежність від обсягу виробництва, можливість впливу на величину витрат, очевидність і формальна визначеність, залежність від варіантів рішень, зв’язок з виробничим процесом, спосіб врахування при визначенні фінансового результату. Класифікацію витрат за вказаними ознаками показано у табл. 1.1 (її можна розширити, беручи до уваги інші ознаки або деталізуючи наведене групування). Коротко розглянемо витрати окремих класифікаційних груп.

За економічним змістом витрати поділяються на однорідні елементи, що мають єдину економічну сутність і є первинними при плануванні та обліку. Це матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація та інші витрати. Групування витрат за економічними елементами регламентовано П(С)БО 16 «Витрати» і є єдиним для всіх галузей та підприємств народного господарства. Таке групування характеризує ресурсну структуру витрат і має важливе наукове і народногосподарське значення, тому воно є обов’язковим розділом фінансової та статистичної звітності підприємств.

Класифікація витрат за економічними елементами не є бездоганною, на що звертають увагу деякі економісти [13, с. 28]. Йдеться передусім про виділення в окремий елемент витрат на енергію. За чинною системою класифікації, витрати на всі види енергії включаються у матеріальні витрати. Певні підстави для цього є. Разом з тим енергія — це специфічний за своєю соціа- льно-економічною значимістю і способом споживання ресурс. Обмеженість природних ресурсів енергії призводить до зростання її вартості, тому енергомісткість виробництва є важливим чинником конкурентоспроможності підприємства. Очевидно, є вагомі підстави для виокремлення витрат на енергію в самостійний елемент.

Розподіл витрат за статтями калькуляції необхідний з огляду на управління процесом їх формування за носіями і центрами відповідальності. За статтями калькуляції визначають собівартість продукції, а це передбачає планування і облік таких витрат

9