
- •Міністерство охорони здоров’я України
- •Ббк 28.072.534я73
- •Передмова
- •Список скорочень
- •1. Загальна характеристика ферментів. Ізоферменти
- •2. Використання ферментів у клінічній практиці
- •3. Класифікація ферментів плазми крові
- •4. Загальна характеристика ферментів, які мають діагностичне значення
- •4.1. Алкогольдегідрогеназа
- •4.2. Альдолази
- •4.3. Альфа-амілаза
- •4.4. Амінотрансферази
- •4.5. Гамма-глутамілтранспептидаза
- •4.6. Глутаматдегідрогеназа
- •4.7. Глюкозо-6-фосфатдегідрогеназа
- •4.8. Еластаза
- •4.9. Креатинкіназа
- •4.10. Лактатдегідрогеназа
- •4.11. Лейцинамінопептидаза
- •4.12. Ліпаза
- •4.13. 5’-Нуклеотидаза
- •4.14. Сорбітолдегідрогеназа
- •4.15. Трипсин
- •Фосфатази
- •4.17. Холінестераза
- •4.18. Ферменти антиоксидантного захисту
- •5. Типи змін активності ферментів крові при різних патологіях
- •5.1. Зміни активності ферментів при хворобах печінки
- •5.2. Зміни активності ферментів при захворюваннях серця та скелетних м’язів
- •5.3. Зміни активності ферментів при захворюваннях опорно-рухового апарата
- •5.4. Використання ферментів із діагностичною метою в нефрології та урології
- •5.5. Зміни активності ферментів при захворюваннях підшлункової залози
- •5.6. Зміни активності ферментів при захворюваннях травного каналу
- •5.7. Зміни активності ферментів при онкологічних захворюваннях
- •5.8. Використання ферментів із діагностичною метою в пульмонології
- •5.9. Використання ферментів із діагностичною метою в гематології
- •5.10. Використання ферментів із діагностичною метою в неврології та психіатрії
- •5.11. Використання ферментів із діагностичною метою в алергології
- •6. Біохімічні причини спадкових ензимопатій
- •6.1. Ензимопатії обміну вуглеводів
- •4. Непереносимість дисахаридів:
- •6.2. Ензимопатії обміну білків
- •6.3. Ензимопатії обміну нуклеїнових кислот
- •6.4. Ензимопатії гемумісних ферментів
- •6.5. Ензимопатії обміну ліпідів
- •2. Порушення обміну жирних кислот:
- •3. Порушення обміну стеролів:
- •6.6. Ензимопатії обміну порфіринів
- •1. Еритропоетичні порфірії:
- •2. Печінкові порфірії:
- •6.7. Ензимопатії обміну жовчних пігментів
- •7. Деякі аспекти ензимотерапії
- •8. Загальні принципи роботи з ферментами
- •8.1. Ферменти як аналітичні реагенти в клініко-лабораторній діагностиці
- •8.2. Основні принципи визначення активності ферментів у сироватці крові. Одиниці активності ферментів. Недоліки ферментного аналізу
- •Тестові завдання для контролю засвоєння матеріалу
- •100. Клінічними проявами хвороби Мак-Ардля є біль у м’язах, судоми при фізичному навантаженні, міоглобінурія. Активність якого ферменту блокується при цьому захворюванні?
- •101. У дитини підозра на алкаптонурію. Блок якого ферменту відмічається при цьому захворюванні?
- •102. При біохімічному аналізі крові 5-річної дитини виявлено підвищену кількість фенілаланіну. Блокування якого ферменту є причиною цієї уродженої ензимопатії?
- •Ситуаційні завдання
- •Предметний покажчик
- •Додаток а (обов’язковий)
- •При захворюваннях серцевого м’яза
- •В посібнику
- •Активність ферменту в сироватці крові
4.7. Глюкозо-6-фосфатдегідрогеназа
Глюкозо-6-фосфатдегідрогеназа (Г6ФДГ; КФ 1.1.1.49) – фермент, що бере участь у процесах окиснення глюкози, каталізуючи НАДФ-залежне окиснення глюкозо-6-фосфату до 6-фосфоглюконату.
Найбільший вміст ферменту виявлений у селезінці, лімфатичних вузлах, еритроцитах і молочній залозі. Одним із основних постачальників НАДФН для глутатіонової антиоксидантної системи є пентозофосфатний шлях, ключовим ферментом якого є Г6ФДГ. У великій кількостіміститься в еритроцитах і використовується в основному для виявлення спадкових захворювань, пов’язанихіз дефіцитом ферменту – найбільш поширеноїспадковоїгемолітичної анемії,зумовленої дефіцитом активності Г6ФДГ еритроцитів. Ця спадкова патологія поширена в країнах Середземномор’я, Індії, Африки, Середньої Азії.При масових обстеженнях використовують якісний уніфікований метод – пробу Бернштейна (проба на дефіцит Г6ФДГ), що в нормі дає негативну реакцію. Гетерозиготіз будь-якими варіантами дефіциту Г6ФДГ часто важко виявити і на цей момент для діагностики варіантів Г6ФДГ проводятьаналіз ДНК.
Урезультаті порушеньубудові молекули ферменту еритроцити стають неміцнимийруйнуються в кровоносному руслі.Залежно від характеру і локалізації мутації в молекулі ферменту (відомо більше 200 мутантних форм Г6ФДГ) клінічні варіанти ензимопатії різні і можуть не виявлятися взагалі,виявлятисяепізодичним гемолізом під впливом деяких харчових продуктів (бобові) або лікарських препаратів (протималярійні засоби хінолінового ряду, сульфаніламіди, нітрофурани, жарознижувальні засоби, протитуберкульозні препарати та ін.), вірусів гепатиту і грипу, а також супроводжуватися хронічним гемолізом, викликаючи незалежно від зовнішніх чинників хронічну несфероцитарну гемолітичну анемію (спостерігається рідко).
Еритроцитарна активність Г6ФДГ збільшується при тиреотоксикозі, введенні тиреоїдних гормонів. Підвищення активності Г6ФДГ у сироватці крові відмічається після інфаркту міокарда (пік активності спостерігається на більш пізніх термінах, ніж для АсАТ і ЛДГ) та інфаркту легені.
4.8. Еластаза
Еластаза-1 (панкреатична) (КФ 3.4.21.11) є протеолітичним ферментом, синтезується в ацинарних клітинах підшлункової залози й екскретується в просвіт дванадцятипалої кишки разом з іншими ферментами, у вигляді попередника – проеластази, що активується трипсином. Еластаза абсолютно специфічна для підшлункової залози і не детектується ні в яких інших органах або тканинах.
У сироватці крові людини містяться високоактивні інгібітори еластази: альфа-1-антитрипсин і альфа-2-макроглобулін. Інгібітори регулюють рівень активності еластази відповідно до фізіологічних потреб.
У крові здорових людей активність панкреатичної еластази-1 майже не визначається або дуже низька (норма 0,1–4,0 нг/мл).
Сироваткова еластаза внаслідок запальних процесів підшлункової залози потрапляє в загальний кровотік через ушкоджені клітинні мембрани. Подібно до інших панкреатичних ферментів (амілаза, ліпаза) показник панкреатичної еластази починає збільшуватися в крові в гострий період панкреатиту, що дозволяє поставити діагноз цього захворювання. Концентрація ферменту починає зростати вже через 6 годин від початку захворювання, а через 48 годин досягає максимальних показників, що свідчить про розвиток гострого панкреатиту. Еластаза панкреатична має триваліший період напіврозпаду, ніж амілаза й ліпаза, тому її концентрація залишається підвищеною впродовж декількох днів (в основному 3–5 днів, в окремих випадках до 10 днів). Цей тест призначається в комплексі з іншими тестами для диференціальної діагностики або підтвердження діагнозу «гострий панкреатит».
Еластаза (у калі).Людська панкреатична еластаза-1 не руйнується при проходженні по кишечнику. Визначення панкреатичної еластази-1 в калі – новий неінвазивний тест для оцінки екзокринної функції підшлункової залози. Скринінг ендокринної панкреатичної недостатності здійснюють, коли підозрюють наявність хронічного панкреатиту або кістозного фіброзу, а також при тривалому моніторингу вже виявленої недостатності підшлункової залози при хронічному панкреатиті. Орієнтуючись на рівень еластази-1 в калі, можна точніше призначати ферментні препарати та робити прогноз захворювання.
Для визначення ферменту кал збирають упродовж 72 год і аналізують того ж дня: за необхідності він може бути заморожений при –20 °С. На результати визначення панкреатичної еластази-1 в калі не впливає проведення замісної терапії препаратами ферментів підшлункової залози. Рівень еластази-1 у калі визначається імуноферментним методом із використанням моноклональних антитіл і в нормі становить не менше 200 мкг/г калу. Нижчі показники свідчать про наявність екзокринної панкреатичної недостатності. Специфічність тесту при дослідженні калу становить 94 %, чутливість – 93 %. Визначення еластази-1 у калі використовують в усіх випадках, коли є підозра на екзокринну недостатність підшлункової залози й обговорюється питання про застосування препаратів панкреатичних ферментів, оскільки використання цього методу дозволяє уникнути їх необґрунтованого призначення. Зниження активності панкреатичної еластази-1 у калі виявляють у хворих на хронічний панкреатит (важливо зазначити, що показники фекальної еластази реально взаємозв’язані з тяжкістю перебігу та швидкістю прогресування хронічного панкреатиту), рак підшлункової залози, цукровий діабет І типу (менше 100 мкг/г у 3 % хворих) і ІІ типу (менше 100 мкг/г у 12 % хворих), у дітей із муковісцидозом, що відображає недостатність екзокринної функції підшлункової залози у таких групах пацієнтів.