5. Типи змін активності ферментів крові при різних патологіях

У клініко-діагностичних лабораторіях вимірювання активності ферментів, як правило, проводять у сироватці крові, але ферменти можна визначати й у інших рідинах організму: сечі, соку підшлункової залози, лікворі, слізній рідині, де зміна їх активності також має істотне клініко-діагностичне значення.

Відомо три типи змін активності ферментів при патології: гіперферментемія – підвищення, гіпоферментемія – зниження активності ферментів порівняно з нормальною, дисферментемія – поява в крові ферментів, які в нормі не виявляються.

Гіпоферментеміятрапляється відносно рідкойстосується в основному секреторних ферментів (напр., холінестераза). У переважній більшості випадків вона пов’язана з генетично детермінованими порушеннями синтезу певнихферментів, рідше–з інгібуванням, посиленою деградацією або екскрецією ферментів.

Дисферментеміязумовлена в основному появою в крові органоспецифічних ферментів (СДГ, Ф-1-ФА).

Гіперферментемія свідчить про некроз або лізис клітин, або про порушення проникності клітинних мембран через дефіцит кисню, виснаження глюкози, дію ліків та інших ксенобіотиків, токсинів, бактерій, вірусів та ін. Розвитку гіперферментемії сприяють клітинна проліферація, посилення синтезу ферментів клітинами, підвищення концентрації активаторів у кров’яному руслі. Ступінь та тривалість гіперферментемії залежать від цілого ряду факторів: молекулярної маси ферменту, локалізації його в клітині, концентрації в тканинах, ступеня й характеру пошкодження органа, маси ураженого органа, швидкості інактивації та виведення ферменту.

Основною складністю використання визначення активності ферментів із діагностичною метою є відсутність специфічності підвищення ферментативної активності при ушкодженні певної тканини або органа. Оскільки багато ферментів наявні в різних тканинах і органах, топідвищення їх активності в сироватцікрові може бути пов’язане зушкодженням будь-якого з цих органів. Завданнядиференціальної діагностики може бути вирішенеоднимізтаких способів:

Визначення більш ніж одного ферменту. Різні тканини містять ферменти в різних кількостях. Так, АлАТ і АсАТ містяться в гепатоцитах і кардіоміоцитах, але АлАТ істотно більше в печінці, а АсАТ– усерці. Тому приушкодженні печінки відносно більше підвищується АлАТ, а приушкодженні серця–АсАТ.

Визначення спектра ізоферментів.Цей підхідбазуєтьсяна тому, що окремі ізоформи характерні для різних тканин.

Визначення активності ферментів у динаміці. Швидкість зміни активності ферменту в сироватці визначається різницею між швидкістю його появи в сироватцікрові ташвидкістю видалення з системи циркуляції. При інфаркті органуйнекрозіушкоджених клітинусироватці крові відбувається підвищення активності внутрішньоклітинних ферментів, специфічних для даної тканини, потім після виходу всього ферменту активність його знижується. Важливим є визначення динаміки зміни ферментуйвизначення його активності в період підвищення в сироватці, оскільки дуже раннєвзяття проби для аналізу може передувати підвищеннюактивності, дуже пізнє–також не дозволить отримати необхідну інформацію.

Не завжди активність ферменту в сироватці крові відображає тяжкість захворювання. Так, гостре ушкодження клітин при вірусному гепатиті може супроводжуватися дуже високим підвищенням активності ферментів, яка знижуватиметься в міру одужання. Утойсамийчас при цирозі печінка може бути значно сильніше залученадопатологічногопроцесу, але швидкістьушкодження клітиннижчайактивність ферментівусироватцікрові буде підвищенанезначноабо навіть знаходитися в межах референтних значень. Цей прикладіще раз підкреслює, що будь-які результатищододослідженняактивності ферментівусироватцікрові повинні бути обов’язковопорівняні з іншими лабораторними аналізами і з клінічною картиною захворювання.

Перш ніж говорити проможливість патологічного процесу, необхідно виключити можливість неспецифічного підвищення активності ферментівусироватці крові. Так, відносно невисоке підвищення в плазмі активності трансаміназ характерне для багатьох неспецифічних патологічних процесів. Важка фізичнапраця, масивні внутрішньом’язові ін’єкції можуть призвести до підвищення активності ККусироватці. Деякі лікарські засоби, зокрема фенітоїн, фенобарбітал,можуть індукувати синтез мікросомального ферменту ГГТПі викликати його підвищення в сироватцікрові без жодного захворювання. Активність ферментівусироватці можезмінюватися в результаті агрегації з утворенням макромолекул, наприклад, при утворенні комплексівіз імуноглобулінами, в які вступають ЛДГ,ЛФ і КК.