- •Міністерство охорони здоров’я України
- •Ббк 28.072.534я73
- •Передмова
- •Список скорочень
- •1. Загальна характеристика ферментів. Ізоферменти
- •2. Використання ферментів у клінічній практиці
- •3. Класифікація ферментів плазми крові
- •4. Загальна характеристика ферментів, які мають діагностичне значення
- •4.1. Алкогольдегідрогеназа
- •4.2. Альдолази
- •4.3. Альфа-амілаза
- •4.4. Амінотрансферази
- •4.5. Гамма-глутамілтранспептидаза
- •4.6. Глутаматдегідрогеназа
- •4.7. Глюкозо-6-фосфатдегідрогеназа
- •4.8. Еластаза
- •4.9. Креатинкіназа
- •4.10. Лактатдегідрогеназа
- •4.11. Лейцинамінопептидаза
- •4.12. Ліпаза
- •4.13. 5’-Нуклеотидаза
- •4.14. Сорбітолдегідрогеназа
- •4.15. Трипсин
- •Фосфатази
- •4.17. Холінестераза
- •4.18. Ферменти антиоксидантного захисту
- •5. Типи змін активності ферментів крові при різних патологіях
- •5.1. Зміни активності ферментів при хворобах печінки
- •5.2. Зміни активності ферментів при захворюваннях серця та скелетних м’язів
- •5.3. Зміни активності ферментів при захворюваннях опорно-рухового апарата
- •5.4. Використання ферментів із діагностичною метою в нефрології та урології
- •5.5. Зміни активності ферментів при захворюваннях підшлункової залози
- •5.6. Зміни активності ферментів при захворюваннях травного каналу
- •5.7. Зміни активності ферментів при онкологічних захворюваннях
- •5.8. Використання ферментів із діагностичною метою в пульмонології
- •5.9. Використання ферментів із діагностичною метою в гематології
- •5.10. Використання ферментів із діагностичною метою в неврології та психіатрії
- •5.11. Використання ферментів із діагностичною метою в алергології
- •6. Біохімічні причини спадкових ензимопатій
- •6.1. Ензимопатії обміну вуглеводів
- •4. Непереносимість дисахаридів:
- •6.2. Ензимопатії обміну білків
- •6.3. Ензимопатії обміну нуклеїнових кислот
- •6.4. Ензимопатії гемумісних ферментів
- •6.5. Ензимопатії обміну ліпідів
- •2. Порушення обміну жирних кислот:
- •3. Порушення обміну стеролів:
- •6.6. Ензимопатії обміну порфіринів
- •1. Еритропоетичні порфірії:
- •2. Печінкові порфірії:
- •6.7. Ензимопатії обміну жовчних пігментів
- •7. Деякі аспекти ензимотерапії
- •8. Загальні принципи роботи з ферментами
- •8.1. Ферменти як аналітичні реагенти в клініко-лабораторній діагностиці
- •8.2. Основні принципи визначення активності ферментів у сироватці крові. Одиниці активності ферментів. Недоліки ферментного аналізу
- •Тестові завдання для контролю засвоєння матеріалу
- •100. Клінічними проявами хвороби Мак-Ардля є біль у м’язах, судоми при фізичному навантаженні, міоглобінурія. Активність якого ферменту блокується при цьому захворюванні?
- •101. У дитини підозра на алкаптонурію. Блок якого ферменту відмічається при цьому захворюванні?
- •102. При біохімічному аналізі крові 5-річної дитини виявлено підвищену кількість фенілаланіну. Блокування якого ферменту є причиною цієї уродженої ензимопатії?
- •Ситуаційні завдання
- •Предметний покажчик
- •Додаток а (обов’язковий)
- •При захворюваннях серцевого м’яза
- •В посібнику
- •Активність ферменту в сироватці крові
5.11. Використання ферментів із діагностичною метою в алергології
Ферменти сироватки крові:загальна протеолітична активність, МАО, ДАО, ХЕ, ЛАП, гістидиндекарбоксилаза, карбоксипептидаза, лізоцим, гіалуронідаза, калікреїни та ін.
Крім перелічених при алергії, визначають ферменти сироватки, активність яких залежить від неспецифічного ураження паренхіматозних органів і гіпоксії, що настала, – АсАТ, АлАТ, орнітинтранскарбамоїлазу, ЛДГ, МДГ, ГлДГ, СДГ, ЛФ, кислу фосфатазу, каталазу, лізоцим та ін.
Найбільш інформативними показниками при алергічних процесах є ферменти, що забезпечують метаболізм медіаторів та активних поліпептидів.
В основному ферментні тести в алергології використовують для уточнення фази та вираженості алергічної реакції, а також як контроль за терапією та для прогнозування.
6. Біохімічні причини спадкових ензимопатій
Причинами первинних, або спадкових, ензимопатій є зміни в генетичному коді синтезу ферментів, зокрема, аномальна структура ДНК, порушення транскрипції, змінена структура РНК, порушення трансляції. Причинами метаболічних розладів можуть бути також генетично зумовлені порушення співвідношення природних активаторів та інгібіторів ферментів. Таким чином,спадкові ензимопатіїє результатом мутацій, що призводять до змін активності відповідних ферментів: в одних випадках активність фермента може бути відсутня, в інших – знижена або (рідше) підвищена.
Механізм порушень активності ферментів при спадкових ензимопатіях такий:
зменшене утворення продукту реакції;
накопичення субстрату;
посилене утворення інших метаболітів.
Так, відсутність або істотне зниження активності фермента спричиняє метаболічний блок – переривання або сповільнення нормального перебігу певної ділянки обміну речовин. Унаслідок цього відбувається накопичення невикористаного субстрату та його попередників, які у випадку їх токсичності можуть призвести до патологічних проявів та викликати вторинний метаболічний блок. Окрім того, результатом метаболічного блока є зменшення утворення продуктів ферментативної реакції, які часто є джерелом для синтезу біологічно активних сполук. Так, наприклад, тирозин використовується для синтезу тиреоїдних гормонів, катехоламінів, меланіну. При фенілкетонурії (дефект фенілаланінгідроксилази) спостерігається недостатнє утворення тирозину, а отже, знижується синтез важливих для організму сполук.
На рис. 2а наведено схему гіпотетичного метаболічного шляху, в якому продукт D синтезується із субстрату А шляхом послідовних реакцій, що каталізуються ферментами a, b і c. При цьому утворюються проміжні продукти В і С. Якщо перетворення А у В, що каталізується ферментом а, є швидкість-лімітуючою реакцією, то концентрації інтермедіатів В і С будуть у нормі низькими. Утворення продукту Е із С, що каталізується ферментом с’, є в нормі другорядним метаболічним шляхом, у результаті якого утворюється лише незначна кількість продукту Е (рис. 2а).
Рисунок 2 – Наслідки дефектів синтезу ферментів
(за В. Дж. Маршаллом)
За відсутності ферменту с продукт D не синтезується (рис. 2б). Якщо перетворення С у D заблоковано, концентрація проміжного продукту С та, можливо, інших попередників може збільшитися (рис. 2в). Посилене утворення метаболіту Е може спостерігатися внаслідок збільшення концентрації метаболіту С та блокування перетворення інтермедіату С у продукт D (рис. 2г).
У випадку, коли накопичений неперетворений субстрат є нетоксичним, а продукт ферментативної реакції не використовується для синтезу біологічно важливих сполук, ферментопатія може мати безсимптомний перебіг.
Залежно від ступеня клінічного прояву спадкові аномалії поділяють на три групи:
1. Безсимптомні. В осіб із такими аномаліями не спостерігається ніяких функціональних розладів. Такі захворювання не мають клінічних проявів і можуть бути виявлені випадково під час звичайного лабораторного обстеження. До цієї групи можна віднести доброякісну фруктозурію, пентозурію, ниркову глюкозурію, деякі аміноацидурії та ін.
2. Відносно безсимптомні. Аномалії цієї групи також не дають ніяких суб’єктивних проявів, однак при дії провокуючих факторів можуть мати клінічний прояв. Так, наприклад, прихований дефіцит ХЕ виявляєтья при використанні міорелаксантів як анестезуючих засобів (сколін); дефіцит Г6ФДГ – при лікуванні протималярійними та іншими лікарськими препаратами (примахін, сульфаніламіди), вживанні в їжу кінських бобів (бобів фава).
3. Клінічні. До цієї групи ферментопатій належать усі аномалії, що супроводжуються вираженими клінічними ознаками (фенілкетонурія, галактоземія, глікогенози, мукополісахаридози, порфірії та ін.).
Частіше первинні ензимопатії класифікують за видом порушення обміну речовин.