4.13. 5’-Нуклеотидаза

5’-Нуклеотидаза (5’-рибонуклеотид-фосфогідролаза, 5’-НТ; КФ 3.1.3.5) каталізує гідроліз нуклеозид-5’-фосфатів:

5’-рибонуклеотид + H₂O → рибонуклеозид + P_i.

Фермент міститься у багатьох тканинах організму (печінка, мозок, м’язи, нирки, легені, щитовидна залоза, аорта), але сконцентрований переважно в жовчних капілярах і синусоїдних мембранах. Є індикатором холестазу.

Розрізняють зв’язану з мембранами та цитозольні форми 5’-НТ. 5’-НТ під дією фосфоліпаз може вивільнятися з мембран у цитозоль.

Рівень активності 5’-НТ у сироватці в нормі 2-17 МО/л. Підвищення активності 5’-НТ відбувається паралельно активності ЛФ при холестазах будь-якої локалізації, але цей фермент більш чутливий до первинного і вторинного біліарного цирозу, а також хронічного активного гепатиту. Головна перевага визначення 5’-НТ над ЛФ полягає в тому, що активність 5’-НТ не змінюється при кісткових захворюваннях, на пізніх термінах вагітності та при пологах, коли ЛФ підвищена. Вважається, що 5’-НТ є специфічною «жовчною» фосфатазою.

4.14. Сорбітолдегідрогеназа

Сорбітолдегідрогеназа (поліолдегідрогеназа, L-ідітол, НАД⁺-5-оксидоредуктаза, СДГ, КФ 1.1.1.14) каталізує реакцію окиснення сорбітолу до фруктози, при цьому відбувається відновлення НАД.

У нормі сироватка містить лише слідову кількість ферменту (0–0,9 МО/л). Фермент органоспецифічний для печінки й нирок, в інших тканинах активність незначна (у селезінці – 1/10, в серці – менше 1/50 активності в печінці). СДГ міститься переважно в цитоплазмі гепатоцитів, тому підвищення активності ферменту специфічно відображає ураження печінки. Активність СДГ збільшується ще в дожовтяничний період вірусного гепатиту й досягає максимальних величин у перші 10 діб жовтяничного періоду гострого гепатиту (збільшення в 5–20 разів). Нормалізується активність СДГ швидше, ніж АлАТ, але завдяки своїй високій специфічності СДГ має провідне значення при встановленні діагнозу вірусного гепатиту.

При хронічних гепатитах і цирозі печінки активність СДГ зростає на стадії загострення процесу. СДГ має велике діагностичне значення при розмежуванні паренхіматозної та механічної жовтяниць. Так, при неускладненій запальним процесом механічній жовтяниці активність СДГ у сироватці крові залишається в межах норми і різко збільшується при гострому гепатиті. Це забезпечує цьому ферментному показнику високу надійність та інформативність порівняно з іншими ферментами, які використовуються з цією метою (ЛФ, 5’-НТ та ін.).

Ізольоване дослідження активності СДГ не проводиться, оскільки нормальні показники не виключають ураження печінки. Проте визначення активності цього ферменту в поєднанні з іншими показниками дає цінну інформацію.

4.15. Трипсин

Вміст трипсину (КФ 3.4.21.4) в сироватці крові, визначений за допомогою радіоімунологічного аналізу, в нормі становить (25,0 ± 5,3) мг/л.

Трипсин секретується підшлунковою залозою у вигляді неактивного попередника – трипсиногену, який активується ентерокіназою. Підшлункова залоза є єдиним джерелом утворення трипсину, і тому визначення його активності дає цінніші відомості про стан підшлункової залози, ніж дослідження інших ферментів. Дослідження активності трипсину становить значний інтерес для діагностики гострого панкреатиту, а також для вирішення ряду спірних питань патогенезу захворювання, і для обґрунтування доцільності застосування антиферментів у комплексному лікуванні цього захворювання.

Клінічну оцінку рівня активності трипсину в сироватці крові необхідно проводити в комплексі з рівнем інгібіторів трипсину, де 90 % трипсинінгібуючої активності сироватки крові припадає на альфа-1-антитрипсин.

Для гострого панкреатиту характерне нетривале підвищення в 10–40 разів активності трипсину на початку захворювання. Під впливом різних причин, що призводять до ушкодження тканини підшлункової залози при гострому панкреатиті, порушується динамічна рівновага в системі трипсин–альфа-1-антитрипсин. Початок захворювання пов’язаний з активацією трипсину в підшлунковій залозі. У перші години захворювання у відповідь на значне надходження в тканинну рідину, лімфу і кров активного трипсину відбувається збільшення активності альфа-1-антитрипсину. Проте поступово при гострому панкреатиті відбувається виснаження альфа-1-антитрипсину, що свідчить про перехід процесу в некротичну стадію. Підвищення активності альфа-1-антитрипсину при гострому панкреатиті спостерігається на 2–3-й день захворювання, а після 3-го дня виявляється його зниження. При швидкому розвитку панкреонекрозу підвищення альфа-1-антитрипсину в крові дуже незначне, що є прямим показанням для застосування в комплексному лікуванні антиферментів.

При хронічному рецидивному панкреатиті у 25–50% хворих у період загострення підвищення трипсину в сироватці крові не виявляється (особливо за наявності стеатореї). Відсутність підвищення активності трипсину в таких випадках зумовлена недостатністю функції підшлункової залози. У 20% хворих на хронічний панкреатит показники трипсину в крові підвищуються. Клінічна картина захворювання звичайно не корелює з рівнем підвищення трипсину. Під час переходу хронічного рецидивного панкреатиту в стадію ремісії нормалізація вмісту альфа-1-антитрипсину спостерігається істотно рідше, ніж зниження активності трипсину. У цьому відображається один із механізмів купірування загострення процесу, тобто підвищення вмісту альфа-1-антитрипсину сприяє ремісії.

Підвищення активності трипсину в крові іноді виявляється у хворих на рак підшлункової залози; у новонароджених воно є специфічним тестом на муковісцидоз; у хворих на хронічну ниркову недостатність є наслідком надмірного накопичення його інгібіторів; при вірусних інфекціях, при «німому» ураженні підшлункової залози. У зв’язку з тим що в крові циркулюють ферментативно неактивні трипсиноген, комплекси трипсину з альфа-1-антитрипсином і ферментативно активні комплекси трипсину з альфа-2-макроглобуліном, біохімічні методи визначення трипсину, що ґрунтуються на розщепленні різних субстратів, недостовірні. Вони відображають сумарну активність перелічених комплексів. Найдостовірнішим є радіоімунологічний метод визначення трипсину в крові.

Активність трипсину в сироватці крові знижена у хворих на цукровий діабет, муковісцидоз (на пізній стадії), іноді у хворих на хронічний панкреатит і рак підшлункової залози.