4.11. Лейцинамінопептидаза

Лейцинамінопептидаза (L-лейцилпептидгідролаза, ЛАП, КФ 3.4.1.1) – фермент, що специфічно впливає на N-кінцеві амінокислотні залишки білків. Проявляючи найбільшу активність стосовно субстрату, N-кінцевою амінокислотою якого є альфа-лейцин, фермент руйнує разом із тим пептидні зв’язки білка (N-кінцевих фенілаланіну, триптофану, гістидину або тирозину).

ЛАП лише одна з декількох внутрішньоклітинних амінопептидаз, на яку особливо багаті жовчовивідна система, підшлункова залоза й слизова тонкої кишки.

Фермент проникає в сечу: на думку одних авторів, – із крові за рахунок фільтрації через клубочковий фільтр; на думку інших, – шляхом секреції в сечу клітинами проксимальних канальців нефрону.

ЛАП являє собою гетерогенний фермент. Окремі ізоензими, що розміщуються в ділянці альфа-2-, бета- і гамма-глобулінів, містяться в печінці, плаценті та інших органах.

ЛАП відносно специфічна для захворювань гепатобіліарної системи та, як правило, не підвищується при ураженні кісток. Тому визначення ЛАП використовується для диференціальної діагностики захворювань гепатобіліарної системи та кісткової тканини, коли підвищена активність ЛФ. ЛАП – чутливіший показник холедохолітіазу й местастазів у печінку у хворих без жовтяниці, ніж ЛФ. При гострому інфекційному гепатиті активність ЛАП, як і трансаміназ, підвищена вже у продромальному періоді і може в 100 разів перевищувати верхню межу норми. Нормалізація її відбувається пізніше, ніж нормалізація трансаміназ. При хронічному гепатиті, що супроводжується незміненою активністю АсАТ і АлАТ, активність ЛАП підвищена. Її визначення знайшло використання для раннього виявлення інфекційного гепатиту, контролю за його перебігом, установлення особливостей захворювання та ефективності проведеної терапії.

Збільшення активності ЛАП спостерігається при холестазі, перніціозній анемії.

Помітно підвищена активність цього ферменту при обтураційній жовтяниці, метастазах раку в печінку, панкреатиті і холециститі, навіть якщо вони не супроводжуються жовтяницею. Визначення активності ЛАП має таке саме клініко-діагностичне значення, як і визначення активності ЛФ.

Активність ЛАП зростає в останньому триместрі вагітності, що пов’язано з появою плацентарного ізоферменту в сироватці крові (нормалізація настає через 6–8 тижнів після пологів). Активність ферменту в сироватці крові підвищується і при раку підшлункової залози.

У хворих на гострий гломерулонефрит активність ферменту в сечі перевищує норму в 6 разів, у хворих із загостренням хронічного нефриту – у 4 рази. Високий рівень ЛАП у сечі свідчить про нежиттєздатність донорської нирки.

Активність ЛАП у сироватці крові може підвищуватися під час приймання аміназину, естрогенів, оральних контрацептивів, морфіну.

Для визначення активності ЛАП використовують методи кінцевої точки і кінетичні.

Методи кінцевої точкипроводяться з використанням:

1) L-лейцил-нафтиламіду (гідрохлориду); р-нафтиламід, що вивільняється при розщепленні L-лейцил-нафтиламіду, визначають за реакцією утворення забарвленого комплексу з альфа-нафтилетилендіаміндигідрохлоридом;

2) лейцингідразиду – гідразин, що виділяється в процесі ферментативного розпаду, утворює в кислому середовищі оранжево-червоний комплекс із р-диметиламіно-бензальдегідом. Збільшення вмісту забарвленого комплексу є мірою активності ЛАП;

3) хромогенних субстратів. 7-α-лейцил-4-метилкумарин-аланід використовується для визначення активності ЛАП при проведенні швидкісної флюориметрії.

Кінетичний методполягає у використанні L-лейцин-4-нітроаніліду. Про активність ЛАП судять за вивільненням р-нітроаніліну.