
- •Міністерство охорони здоров’я України
- •Ббк 28.072.534я73
- •Передмова
- •Список скорочень
- •1. Загальна характеристика ферментів. Ізоферменти
- •2. Використання ферментів у клінічній практиці
- •3. Класифікація ферментів плазми крові
- •4. Загальна характеристика ферментів, які мають діагностичне значення
- •4.1. Алкогольдегідрогеназа
- •4.2. Альдолази
- •4.3. Альфа-амілаза
- •4.4. Амінотрансферази
- •4.5. Гамма-глутамілтранспептидаза
- •4.6. Глутаматдегідрогеназа
- •4.7. Глюкозо-6-фосфатдегідрогеназа
- •4.8. Еластаза
- •4.9. Креатинкіназа
- •4.10. Лактатдегідрогеназа
- •4.11. Лейцинамінопептидаза
- •4.12. Ліпаза
- •4.13. 5’-Нуклеотидаза
- •4.14. Сорбітолдегідрогеназа
- •4.15. Трипсин
- •Фосфатази
- •4.17. Холінестераза
- •4.18. Ферменти антиоксидантного захисту
- •5. Типи змін активності ферментів крові при різних патологіях
- •5.1. Зміни активності ферментів при хворобах печінки
- •5.2. Зміни активності ферментів при захворюваннях серця та скелетних м’язів
- •5.3. Зміни активності ферментів при захворюваннях опорно-рухового апарата
- •5.4. Використання ферментів із діагностичною метою в нефрології та урології
- •5.5. Зміни активності ферментів при захворюваннях підшлункової залози
- •5.6. Зміни активності ферментів при захворюваннях травного каналу
- •5.7. Зміни активності ферментів при онкологічних захворюваннях
- •5.8. Використання ферментів із діагностичною метою в пульмонології
- •5.9. Використання ферментів із діагностичною метою в гематології
- •5.10. Використання ферментів із діагностичною метою в неврології та психіатрії
- •5.11. Використання ферментів із діагностичною метою в алергології
- •6. Біохімічні причини спадкових ензимопатій
- •6.1. Ензимопатії обміну вуглеводів
- •4. Непереносимість дисахаридів:
- •6.2. Ензимопатії обміну білків
- •6.3. Ензимопатії обміну нуклеїнових кислот
- •6.4. Ензимопатії гемумісних ферментів
- •6.5. Ензимопатії обміну ліпідів
- •2. Порушення обміну жирних кислот:
- •3. Порушення обміну стеролів:
- •6.6. Ензимопатії обміну порфіринів
- •1. Еритропоетичні порфірії:
- •2. Печінкові порфірії:
- •6.7. Ензимопатії обміну жовчних пігментів
- •7. Деякі аспекти ензимотерапії
- •8. Загальні принципи роботи з ферментами
- •8.1. Ферменти як аналітичні реагенти в клініко-лабораторній діагностиці
- •8.2. Основні принципи визначення активності ферментів у сироватці крові. Одиниці активності ферментів. Недоліки ферментного аналізу
- •Тестові завдання для контролю засвоєння матеріалу
- •100. Клінічними проявами хвороби Мак-Ардля є біль у м’язах, судоми при фізичному навантаженні, міоглобінурія. Активність якого ферменту блокується при цьому захворюванні?
- •101. У дитини підозра на алкаптонурію. Блок якого ферменту відмічається при цьому захворюванні?
- •102. При біохімічному аналізі крові 5-річної дитини виявлено підвищену кількість фенілаланіну. Блокування якого ферменту є причиною цієї уродженої ензимопатії?
- •Ситуаційні завдання
- •Предметний покажчик
- •Додаток а (обов’язковий)
- •При захворюваннях серцевого м’яза
- •В посібнику
- •Активність ферменту в сироватці крові
4.12. Ліпаза
Ліпаза (гідролаза ефірів гліцеролу, КФ 3.1.1.3) – фермент, що каталізує розщеплення гліцеридів на гліцерол і вищі жирні кислоти.
Цей лізосомальний фермент в організмі людини міститься практично в усіх органах і тканинах, що дозволяє розрізняти ліпазу шлункового походження, підшлункової залози, легенів, кишкового соку, лейкоцитів та ін.
Найважливішою з клінічної точки зору є ліпаза підшлункової залози. Панкреатична ліпаза виконує головну роль у перетравлюванні жирів. Для повного прояву каталітичної активності ліпази необхідні: коліпаза, іони кальцію, низька концентрація NaCl, солі жовчних кислот.
Оскільки основним джерелом ліпази є підшлункова залоза, при її захворюваннях відбувається значний викид ферменту в циркулюючу кров. Визначення активності ліпази в крові є найбільш інформативним критерієм діагностики гострого панкреатиту. Існує помилкове уявлення, що при гострому панкреатиті вміст ліпази в крові збільшується пізніше, ніж амілази, але залишається підвищеним триваліший час. Насправді вміст ліпази збільшується й знижується паралельно підвищенню й зниженню активності амілази, але нормалізація її рівня відбувається пізніше, ніж нормалізація амілази. Іноді рівень ліпази в крові підвищується раніше, ніж збільшується активність амілази, і залишається підвищеним тривалий час. При гострому панкреатиті активність ліпази в крові збільшується впродовж декількох годин після гострого нападу, досягаючи максимуму через 12–24 год (збільшується до 200 разів), і залишається підвищеною впродовж 10–12 днів. Прогноз захворювання є поганим, якщо рівень ліпази в крові підвищується в 10 разів і більше й не знижується до 3-кратного перевищення норми впродовж найближчих декількох днів. Діагностична чутливість ліпази в сироватці крові для гострого панкреатиту становить 86%, специфічність – 99%. Одночасне визначення рівня альфа-амілази (кров і сеча) і ліпази – основа діагностики гострого панкреатиту. Підвищення обох або одного з ферментів виявляється у 98% хворих на гострий панкреатит.
На відміну від амілази активність ліпази не підвищується при паротиті, позаматковій вагітності і раку легенів.
Жировий панкреонекроз характеризується вираженим підвищенням активності ліпази, що зберігається до 2 тижнів; геморагічний панкреонекроз супроводжується лише короткочасним підвищенням активності ліпази в 3,5 раза порівняно з нормальним рівнем на 3–5-ту добу захворювання. При гнійному панкреатиті підвищення активності ліпази в крові звичайно не виявляється. Іноді підвищення активності ліпази відмічається у хворих на рак підшлункової залози, хронічний панкреатит, за наявності кісти в підшлунковій залозі.
Активність ліпази в крові підвищується при інфаркті кишки, перитоніті, жовчній коліці, при руйнуванні жирової тканини, кісткових переломах, пораненні м’яких тканин, після операцій, при раку молочної залози. Гиперліпаземія при уремії та гострій нирковій недостатності є наслідком застою в підшлунковій залозі.
Лікарські засоби, що провокують спазм сфінктера Одді (наркотичні засоби, анальгетики, секретин), активують цей фермент.
Низькі показники активності ліпази виявлені у хворих на туберкульоз, сифіліс, при різних інфекційних захворюваннях, причому у міру прогресування патологічного процесу активність ферменту все більше знижується. Зниження активності ліпази викликають протамін, важкі метали, діізопропілфторфосфат, хінін, ЕДТА.
Методи визначення активності ліпази поділяються на 3 групи:
вимірювання збільшення кількості продукту;
вимірювання зменшення кількості субстрату;
вимірювання концентрації ферменту як білка.
Класичний метод визначення активності ліпази базується на визначенні кількості утворених із субстрату жирних кислот (титрування, колориметричний або ензиматичний методи).
Турбідиметричний, або нефелометричний, метод базується на просвітленні емульсії субстрату. Відомо, що, крім панкреатичної ліпази, є й інші ліпази та естерази, здатні перетворювати той самий субстрат. Тому був запропонований імунохімічний метод, у якому ліпаза визначається як білок (концентрація замість активності).
При електрофорезі в агаровому гелі у крові та секреті підшлункової залози виявляються 3 форми ферменту: L1 іL2форми описані як ізоферменти панкреатичної ліпази, а L3– швидше за все холестеролестераза. L1визначається у половини здорових пацієнтів, L3 – є у всіх, L2– не визначається у фізіологічних умовах.
Крім панкреатичної ліпази, сироватка крові містить й інші ліпази (фосфоліпаза, ліпопротеїнліпаза).