5.5. Нематеріальні активи.

До складу необоротних активів, крім основних коштів, включаються й нематеріальні активи.

Нематеріальні активи – це активи, які не мають матеріальної форми.

Нематеріальні активи включають:

• права користування природними ресурсами;

• права користування майном, земельними ділянками, оренда приміщення;

• права на знаки для товарів і послуг ( товарні знаки, торговельні марки, фірмові назви);

• права на об'єкти промислової власності;

• права на винаходи, “know – how”, гудвіл;

• авторські й суміжні з ними права.

Первинна вартість нематеріальних активів містить у собі вартість придбання, мита й інших видатків, пов'язаних з їхнім придбанням.

Підприємство може здійснювати переоцінку нематеріальних активів по слушній вартості на дату складання балансу.

Нарахування амортизації нематеріальних активів здійснюється протягом строку їх корисного використання, яке встановлюється підприємством, але не більш 20 років.

Метод амортизації основних фондів вибирається підприємством самостійно, виходячи з умов одержання майбутніх економічних вигід.

Нарахування амортизації починається з місяця наступного за місяцем, у якому нематеріальні активи стали придатними, і припиняється, починаючи з місяця наступного за місяцем вибуття нематеріального активу. Нематеріальні активи списуються з балансу у випадку їх вибуття або в результаті продажу, безкоштовного передачі або неможливості одержання підприємством надалі економічних вигід від його використання.

Тема 6. Персонал підприємства

1. Ринок праці й механізм його рівноваги

2. Класифікація, склад і структура кадрів підприємства

3. Показники кадрового складу

4. Показники й методи виміру продуктивності праці

5. Резерви й фактори росту продуктивності праці

6.1. Ринок праці й механізм його рівноваги

Трудові ресурси являють собою частину працездатного населення від 16 – 54 років (жінки) і від 16 – 59 років (чоловіка). У всій сукупності ресурсів трудові ресурси займають особливе місце. Трудові ресурси, преутворюючи матеріали в процесі реалізації виробничої функції, забезпечують досягнення результатів технологічно й економічно ефективного способу проведення. Щоб забезпечити себе даним видом ресурсу, підприємство стає активним учасником процесу купівлі-продажу на ринку праці. Саме на цьому ринку реалізується вся система суспільних відносин між покупцем (роботодавцем) і продавцем (найманою робочою силою). Працівник є носієм і власником своєї робочої чинності, тобто сукупності своїх здатностей до здійснення певних видів трудової діяльності. По суті об'єктом угоди є право використання одиниці ресурсу праці певного якості в певних умовах і період часу. Відмінні риси трудового ресурсу проявляються й у тому, що працівник не може служити тільки коштом для досягнення цілей підприємства. Він вносить певний життєвий зміст у виробничий процес. Володіючи здатностями, ініціативою, волею, найманий робітник є не тільки пасивним об'єктом керування, але й провідником самостійної лінії поведінки. Будучи формально членом якої-небудь певної структури підприємства, працівник у той же час може входити до складу неформальних груп людей, спілкування з якими буде впливати на поведінку їх один з одним і відповідно на ефективність виконуваних завдань.

Слід зазначити й таку особливість трудового ресурсу, як невіддільність прав власності на товар (праця) від його власника. Праця являє собою процес витрати робочої чинності свого носія, що приводить до виникнення особливих відносин у процесі її купівлі-продажу. Працівник лише частково реалізується на проведенні, його буття не обмежується тільки виробничою діяльністю. Працівник знаходить самовираження поза проведенням, у безлічі соціальних контактів. Поряд із грошовим аспектом угоди між роботодавцем і продавцем праці, значну роль відіграють і не грошові аспекти угоди: умови праці, мікроклімат у колективі, перспективи просування по службі й професійного росту.

Угода, що укладається на ринку праці теж специфічна. Їй властивий високий ступінь індивідуальності. Оскільки кожний працівник унікальний, а робочі місця відрізняються друг від друга й пред'являють до працівників специфічні вимоги, те й трудові угоди в значній мірі носять індивідуальний характер. Висновок угоди припускає початок тривалих відносин між суб'єктами ринку праці. Система відносин на ринку праці складається з відносин між найманими робітниками й роботодавцями; між суб'єктами ринку праці й представниками персоналу, асоціацій роботодавців, служби зайнятості й ін; між суб'єктами ринку праці й державою.

Основним документом, що регулюють взаємини між підприємством, працівником і державою є Закон України « Про зайнятість населення в Україні»

Роботодавці виходять зі своїх потреб, умов, вимог до найманого працівника. Найманий працівник виходить із рівня й умов оплати праці, заходу його привабливості й т.п. Якщо збігаються фактори попиту та пропозиції, то на цій основі визначається ціна одиниці ресурсу праці даного якості, тобто заробітна плата (годинна ставка, посадовий оклад), що вказується в договорі (контракті). Договір може бути припинений або продовжений за бажанням сторін. У ньому викладаються умови, які повинна дотримувати кожна зі сторін. Істотну роль у таких ринкових відносинах приділяється профспілкам основним партнером, що є, від імені найманих робітників. Увесь ринок праці виконує не тільки функцію формування попиту та пропозиції й рівноважної ціни на трудовий ресурс, але й виражає систему соціально-економічних відносин між суб'єктами.

Таким чином, відмінність трудових ресурсів від інших видів ресурсів укладається в наступному:

1. Людей вносить життєвий зміст у виробничий процес і не може служити тільки коштом для досягнення мети організації.

2. Людей лише почасти реалізується на проведенні.

3. Людей має здатності, ініціативу, волю і є провідником самостійної лінії поведінки.

4. Людей не може цілком належати підприємству, він самостійно ухвалює розв'язок працювати йому чи ні.