9.Характерні риси та періодизація античної філософії

Античною філософією називають сукупність філософськихвчень, що розвивались у стародавній Греції та Риму впродовжмайже тисячі років з кінця VII ст. до н. е. і до VI ст. н. е.Колискою європейської філософії є, безумовно, Греція. Колисьу зоні, де виникала антична філософія, провідну роль довгий часвідігравали єгипетська і месопотамська цивілізації. Самі вонибули цивілізаціями землеробського типу а їх оточували племена,що займались скотарством. Що стосується власне Греції, тов найдавніший період значну роль у розвитку цього регіону відігравав о. Крит. На ньому на протязі 11 століть (з XXV до XIVст. до н. е.) існувала так звана мінойська культура. У економічному відношенні це була морська торгівельно орієнтованацивілізація з тісними зв’язками з країнами Передньої Азії, та

особливо з Єгиптом. (Дорійці остаточно довершили руйнування цивілізації). Частина завойовників ставала землеробами, а інша частина йшла далі, засновуючи міста,що жили морською торгівлею. Саме у цих містах і почалосяародження того величного вкладу у світову цивілізацію, яким може пишатися Греція.

Очищення від міфології, що була дуже поширеною на той час у Греції, йшло досить швидко і вже перед V ст. до н. е. виникаюча філософія звільнилась від неї. Від початку своєрідною рисою античної філософії був її постійний зв’язок з вченнями проприроду, і деякий час погляди філософів стосовно природи навіть

відіграють вирішальну роль і тому їх часто називали

фізіологами. Як для історії давньогрецької науки, так і для

філософії є характерною чисельність протонаукових гіпотез і

типів філософських вчень. Дехто пояснює це тим, що греки, маючи великі пізнавальніпотреби, могли задовольнити їх тільки шляхом спостереження та аналогією і гіпотезою, що теж спирались на спостереження.Оскільки експериментальні методи ще були відсутні, торізноманітні гіпотези, що висувались для пояснення причинявищ, були рівноважними. Для філософії ж численність гіпотезозначала багатоманітність типів філософського тлумачення світу.Цьому світовому явищу сприяли дві взаємопов’язані події:виникнення полісу і народження раціоналістичного мислення. Численність полісів дає численність типів філософії. У цей же час, в умовахстановлення ранніх форм демократії слово (логос) ставало важливим інструментом політичного життя. Через це сталися зміни і в самій архітектурі міст, сформувалась нова структурабсоціального простору з центром на міській площі. Розвиток вчень ішов шляхом боротьби поглядів.

Виникла антична філософія спочатку на околицях грецького світу – Мала Азія (міста Мілет, Ефес), Південна Італія (Сицилія,Елея), а потім у Аттиці (Афіни). У розвитку античної філософії прийнято виділяти такі періоди: досократівський, період античної філософської класики, період еллінізму, неоплатонічний.

10.Іонійська філософія

Філософська думка Середземномор’я вважається колискою всіх точних наук як продукту розуму. Прагнення до мудрості властиве всім людям,втім, у строгому сенсі, філософія є витвором еллінського генію. Першою історичною формою філософування у Давній Греції є так звана натурфілософія, тобто філософія природи.Першим осередком натурфілософії вважається місто Мілет, розташоване в області Іонія, що у Малій Азії. Відповідно до цього перший історичний тип еллінської філософії називається Іонійською філософією, а першою філософською школою – Мілетська школа. Засновником Мілетської школи є ТАЛЕС З МІЛЕТУ (або Фалес Мілетський, бл. 640/624 548/545 рр. до н.е.), котрий, за визнанням Аристотеля, був також і першим грецьким філософом. Талес став першим, хто сформулював саме теоретичне питання, що й поклало початок грецькій філософії природи: «З чого все?».Талес додержувався думки про замкнений характер буття світу та про те, що «все повне богів», тобто іманентних (внутрішніх) рушійних сил. Цілком природно, що спостерігаючи постійну мінливість емпіричних речей,врешті решт, він зрозумів, що незважаючи на те, що плинність є головною ознакою підмісячного світу, втім, сама його основа має бути вічною, постійною, незмінною, й загальною для всіх речей – тих що були, тих що є й тих, що будуть. Саме це дало йому змогу сформулювати перше теоретичне(умоглядне) питання грецької філософії: «Що є природа?» Талес цю відповідь дав – «все з води, вода є першоначалом всіх речей». Вірогідно, що до такої відповіді Талес прийшов, читаючи «Іліаду» Гомера, який свого часу висловив думку, що прабатьком богів та людей є океан. Тобто, вода-природа, вода-першоначало не є емпірична вода, а радше – сама стихія води, яку, вірогідніше за все, Талес ототожнював з первинним хаосом.

Іншими представниками Мілетської школи є АНАКСИМАНДР (бл. 610 –547/540 рр. До н.е.) та АНАКСИМЕН (бл. 585/560 – 525/502 рр. до н.е.). Розмірковуючи над поставленим Талесом питанням, вони дійшли дещо інших висновків, ніж засновник Мілетської школи. Анаксимандр відмовився сприйняти тезу Талеса про те, що вода є першоначалом всього, вважаючи, що стихія води є надто обмеженою, щоб бути першоначалом (поруч з нею існують інші стихії – земля, повітря, вогонь). Натомість він вважав, що першоначало є відмінним від усіх стихій (на те воно й першоначало), а головною ознакою його є те, що воно є нічим не обмежене, а тому воно є саме «нескінчене». Анаксимен, в цілому сприйнявши позицію Анаксимандра щодо первоначала, зробив уточнення: ототожнив «нескінчене» з «імлистим повітрям» – чимось середнім між стихіями землі й води, з одного боку, та повітря й вогню, з іншого.

Постаттю особливої значущості в історії становлення ранньої грецької філософії є також представник іонійської філософії ГЕРАКЛІТ З ЕФЕСУ (бл.540–483 рр. до н.е.). Обізнаний зі здобутками попередників – як іонійської Мілетської школи, так і італійської Пітагорейської школи, – Геракліт створив оригінальну систему, що мала на меті подати цільну й загальну, динамічну картину світу та процес пізнання цього світу людиною. Геракліт – рішучий й різкий опонент Пітагора та пітагорейської математичної статики, як у погляді на світ, так і у погляді на пізнання. Головною ознакою емпіричного світу, за Гераклітом, є його плинність. В емпіричному світі, який Геракліт також називав «віком» («все тече й змінюється, жодна річ не перебуває»), а тому навіть «в одну річку не можна увійти двічі». Емпіричний світ перебуває у стані постійної ґенези (становлення) – це швидкоплинний потік життя: «Вік – дитина, що грає, кісточки кидає, дитина, що панує».