Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Екзамен (ФІЛОСОФІЯ) 2013-2014.docx
Скачиваний:
88
Добавлен:
05.03.2016
Размер:
129.15 Кб
Скачать

38.Поняття та основні форми буття.

Буття – це все, що існує, суще в цілому. Термін «суще» позначає кожну існуючу у світі річ окремо. Це те, що існує частково. Існує, наприклад, людина, тварина, сонце, небо, тому можна сказати, що сонце, небо, людина є сущими, існуючими (онтичним). А коли узяти все суще взагалі, то його слід означувати поняттям буття (онтологічне). Слова «суще» та «існуюче» є, по суті, синонімами, відмінність між ними суто граматична. Окрім слова «існуюче», ми можемо вживати такі його форми, як «існування», «існувати». З’ясуємо також смисл поняття «існування». Існуванням називається все розмаїття речей. Ці поняття, які в буденній мові досить часто вживаються як синоніми, в онтології слід розрізняти. Отже, про окрему річ (людину, стіл, стілець) ми можемо сказати «існує», а про все існуюче (суще) в цілому ми говоримо «буття».

Слово „буття” має багато смислів, які Аристотель зводить

у чотири групи значень:

1. Буття як категорії (буття в собі). Це – головна група

значень „буття”, вона виділяє вищі роди буття, серед яких:

сутність (напр., людина, кінь);

якість (напр., біле);

кількість (напр., довжиною у два ліктя);

відношення, тобто по відношенню до чого (напр..,

половинне, подвійне);

дія (напр., різати);

страждати, потерпати (напр., когось ріжуть, щось

смажать);

місце (напр., на площі);

час (напр., учора, минулого року);

мати щось (напр., взутий, озброєний);

• перебувати в якомусь стані (напр., лежати, сидіти).

2. Буття у можливості й дійсності, або потенційне

й актуальне.

3. Буття випадкового.

4. Буття як істина і небуття як помилка.

Однак у ХХ столітті уявлення про мету онтології змінилося, що дає філософам підстави говорити про «нову онтологію». У «критичній онтології» Гартмана, «трансцендентальній онтології» Гусерля, «фундаментальній онтології» Гайдеґера, які разом з деякими іншими системами якраз і становлять зміст «нової онтології», всіляко підкреслюється те, що шукачем сутності буття є людина. Тільки вона здатна оперувати такими абстрактними категоріями, як «буття», тільки вона може робити так широкі узагальнення.Буття є категорією, що формується у розумі людини. Коли вона «забуває буття», втрачає спорідненість із ним, що, на думку Гайдеґера, ми спостерігаємо в наш час, то це призводить людину до тривог і «ностальгії», а буття – до руйнації. Окрім того, що людина є єдиним сущим, яке здатне пізнати буття, вона є також відповідальною за буття, та, власне буття неможливе без людини.

Тому можна стверджувати, що «запитування про буття», роздуми про нього виникають, насамперед, як віддалення, «втеча» від повсякденності, як абстрактний роздум. Поняттям протилежним до буття є категорія «небуття», або «ніщо». Однак небуття по суті своїй неможливе. Якщо ми навіть скажемо: «небуття є», то цим самим використовуємо слово «є» (існує), яке покладає буття. Так вважав філософ Парменід.

Що ж до людини, то її неіснуванням єсмерть, і саме до цієї теми повсякчас звертається філософія та онтологія. У повсякденному житті людина рідко думає про смерть, тобто про можливість свого неіснування, – повсякденність відволікає від цих роздумів. Однак онтологія і філософія не цураються розмірковувати про не існування людини, а отже, і про смисл та доцільність її існування.