4.Основні функції філософії

а) світоглядна – вона формує погляд на світ;

б) пізнавальна – вона задовольняє потребу людини у пізнанні;

в) методологічна – вона дає методи, способи, якими досліджуються ті чи інші процеси й явища в різних науках (категоріально-логічний метод, метод системно-структурного та структурно-

функціонального аналізу – вони були розроблені у межах філософії, а потім запозичені й іншими науками);

г) соціально-практична – вона може змінювати і перетворювати світ.

Інколи говорять про критичну та виховну функції філософії в культурі. Тобто філософія, окрім усього, формує критичний погляд на світ та виховує (формує) людську особистість. Філософські поняття (категорії) досить часто можуть бути одночасно і категоріями культури.

5.Виникнення філософії, специфіка філософського знання

Філософія з найдавніших часів займала і досі займає поважне місце у духовній культурі всіх народів і всіх часів. І завжди було так, що, відчуваючи потужну силу філософії, кожен більш+менш відомий діяч літератури й мистецтва, науки і політики прагнув будь що оволодіти філософськими ідеями.

Термін “філософія” грецького походження. Дослідники приписують його перше вживання давньогрецькому філософу й математику Піфагору, який вважав, що мудрецем може бути тільки бог, а людина здатна бути лише філософом, тобто “любителем мудрості” (саме так перекладається це грецьке слово). Філософи – це ті, хто має нахил до мудрості, тяжіє до неї.

Філософія є заснованим на критичній силі індивідуального розуму системним роздумом про навколишній світ та людину. Можна сказати ще й так: філософія є вираженим у поняттях знанням про світ і людину.

6.Філософія і наукове знання

Головні відмінності філософії від науки такі:

1. У науковому досліджені бере участь людський розум, а у філософуванні – все людське єство (серце, воля, інтуїція, чуття тощо). Філософ не тільки аналізує і робить умовисновки за допомогою мислення, але й переживає світ емоційно, оцінює його з точки зору краси, добра тощо.

2. Наукова істина – це істина тимчасова, від якої вчений мож відмовитися на користь більш обґрунтованої істини, а від філософської істини, яка дається людині не тільки розумом, а й волею і почуттями, відмовляються досить рідко.

3. Мова, якою висловлюються філософи, більш різноманітна, ніж мова науковців. Філософські ідеї доносилися до інших людей не тільки у формі понять та логічних тверджень, але й у поемах, прозі, афоризмах тощо.

4. Способів пізнання істини у філософії набагато більше, ніж у науці. Жодна наука не користується інтуїцією, діалектикою, апофатикою, катафатикою тощо.

5. Наука прагне до знання, а філософія – ще й до мудрості. Давньогрецький філософ Геракліт говорив, що «для того, щоб бути мудрим, ще не достатньо багато знати» , знання є необхідною, однак ще не достатньою умовою для того, щоб людина вважала себе мудрою.

7.Філософія Стародавньої Індії, основні школи1.1. Філософські ідеї ведичного періоду

Чи не найперші у світі філософські ідеї ми знаходимо в давніх священних індійських текстах, які називаються «Веди». Це –чотири книги, які почали складатись дуже давно – бл. 1500 р. до н.е. і являли собою збірники гімнів (мантр). Трохи пізніше з’явилися коментарі і доповнення до «Вед» брахмани – збірки релігійних правил і ритуалів, ще пізніше арань’яки – настанови для «тих, хто живее в лісах», тобто мудреців-відлюдників, а ще пізніше – неймовірно насичені філософськими ідеями упанішади – збірки бесід між філософами – учителем (гуру) і учнем. Весь цей корпус так званої «ведичної літератури» завершився формуватись бл. 600 р.до н.е. Кожна книга брахманів, арань’яків чи упанішад строго стосувалась сцто якоїсь із чотирьох «Вед», виступаючи її доповненням і коментарем. Саме у ведичній літературі були висловлені ідеї, які стали головними для всієї індійської філософії на довгі віки, а саме:1. Уявлення про Брахму, тобто першооснову всього існуючого на землі, першопочаток, природу в цілому, одухотворений і божественний Всесвіт, що співпадає зі «світовою душею» таАтман – поняття, яке в деяких текстах тлумачиться як індивідуальна людська душа, що проявляється насамперед у диханні («прані»). 2. Віра у те, що душа людини після смерті втілюється у тіло нової людини або навіть тварини, і цей колообіг перевтілень («сансара») триває вічно. 3. Переконання у тому, що з колообігу перевтілень (сансари) можна вирватися, врятуватися, якщо досягти стану коли індивідуальна людська душа (Атман) розчиняється у природі, зливається із світовою душею (Брахмою). Це можливе, якщо протягом життя утримуватися від будь-яких дій і усвідомлювати, що людська душа і душа світу є, по суті, одне й теж. 1.2. Філософські течії шраманської епохи У так звану «шраманску» епоху (VI–IV cт. до н.е.) з’являється велика кількість груп аскетів, кожна з яких проголошує свій шлях до спасіння. Таких груп у тодішній Індіїбуло безліч, однак більшість із них безслідно зникли, і тільки деякі з них, згодом перетворилися у філософські школи. Серед цих груп виділялись:

тапасини (групи подвижників, найвідомішими серед яких були представники школи аджівіка (засновник, можливо, Макхалі Госалі (VI ст. до н.е.) – коґорта мандруючих мудреців, що різними способами здобували собі засоби для існування і вірили в те, що для спасіння слід пройти «довгий як життя»шлях перевтілень душі, які, на думку прихильників цього вчення, не залежать від дій людини; вони відбуваються за космічним законом нь’яті, а будь-які людські зусилля, які вона прикладає до спасіння, безрезультатні. Творів представників цієї школи не збереглося, згадки про них ми знаходимо лише у текстах джайністів та буддистів.

джайністи, засновник школи – Джіна Махавіра (VI ст. до н.е.) – система індійської філософії, яка вважає, що світ складається із неживого (простору та предметів), а також людських душ, обмежених кармою, яку можна подолати тільки суворою дисципліною та чернецьким, аскетичним способом життя.

брахманісти – прихильники ведійської філософії і шанувальники священних текстів, які всіляко захищали освячені традицією положення Вед від нападів інших груп і вірили у Брахму. Серед них виділялись прихильники школи санкх’ї (виникла у VІІ–VІ стт. до н.е., засновник Капіла (VII ст. до н.е.), яка виходить з того, що світ складається із двох вічних начал –духу і матерії. Суть філософії санкх’ї полягає у тому, що ці два начала вважаються повністю відділеними одне від одного. буддисти (від санск. слова «будх» – будити, пробуд-жуватися, засновник напряму Сіддхартха Ґаутама, канонічними текстами у буддизмі є «Тіпітаки» (Корзини мудрості),об’єднані в «Трипітаці» (Три корзини мудрості) – це філософи, які вчили, що Всесвіт – це безкінечний рух п’яти сил («дхарм»): тіла,відчуттів, уявлень, рушійних (кармічних) сил, свідомості. Ніякої першооснови у світі не існує, в ньому все плинне і відносне. Буддизм не визнає авторитету Вед.Людське буття сповнене стражданнями. 2) Причина страждань – людські прагнення3) Подолати в собі прагнення – означає подолати страждання.4) Подолати страждання можна, дотримуючись «вісімкового шляху,Правильне баченн,правильна думка

локаятики – (засновником групи вважають міфічногомудреця Бріхаспаті) – це філософи, які вважали істинним лише те,що пізнається безпосереднім сприйняттям, вірили тільки в існування потойбічного світу, єдиною реальністюпроголошували матерію, а метою людського життя – насолоду.

1.3. «Золотий вік» індійської філософії Ідеї адживіків, джайністів, буддистів, брахманістів та локаятиків продовжили своє життя у наступну епоху, IV–II ст. до н.е., коли вІндії активно формуються індійські філософські школи – даршани,які остаточно оформляться тільки у «період сутр» короткі узагальнюючі трактатина ту чи іншу тему, в яких і була записана майже вся індійськафілософія цього часу.

йога (засновник Патанджалі (між ІІ ст. до н.е. – ІІ ст. н.е.)31 –це система медитаційних вправ для звільнення від карми, що базується на ґрунтовних знаннях фізіології та психології і визнаєавторитет Вед.

ньяя (засновник Готама (між ІІ ст. до н.е. – ІІ ст. н.е.) тавайшешика (засновник Канада (після ІІІ ст. до н.е.) виникли у300–200 рр. до н.е., як системи, що спираються на авторитет Вед. Ньяя розробляла логічне вчення, а вайшешика розглядалабудову всього існуючого. Це логічно-натурфілософські напрями,що трактують дійсність як таку, що складається із неподільнихатомів («ану») та дев’яти взаємопов’язаних елементів – «води»,«землі», «вогню», «повітря», «ефіру», «часу», «простору», «душі»та «розуму» – так зокрема навчала школа вайшешика.

міманса (засновник Джайміні (перші ст. до н.е.) займаласяправилами витлумачення Вед, і, виконуючи це своє завданняпроводила логічний аналіз мови взагалі.

веданта – це спільна назва для групи філософських систем,які подібно мімансі займаються витлумаченням Вед. Найавторитетніший представник веданти Шанкара (бл. 800 р.н.е.) на основі Вед, навчав, що існує єдиний світовий першопочаток, подібний безкінечному простору. Окрема людська душаАтман) є лише посудина, що вміщує частину цього безкінечногопростору, тобто людина – це той самий простір, лише обмежений.Таким чином множина речей у світі – це ілюзія (майя), адже існує тільки єдина першооснова.

1.4. Філософія в Індії після «золотого віку»Провідні філософські системи стародавньої Індії продовжувалиінтенсивно розроблятися до Х ст. У наступний період вони значнозбідніли на філософські ідеї. Буддизм та джайнізм великою міроювтрачають своє значення. Спостерігається процес релігієзаціїкласичних систем, роздрібнення їх на велику кількість самостійнихтечій, на їх основі виникають нові (кабіркантхі, сікхі тощо).

8.Соціально-етичні вчення Стародавнього Китаю.Найперші ідеї та поняття китайської філософії ми також знаходимоу священних текстах, які подібно до індійських Вед існували і в китайській культурі. Вони створювалисьмайже в той самий період, що і Веди, у ХІV–VII ст. до н.е., і саме зних бере початок китайська філософія. Тут було започаткованонайфундаментальніші для китайської філософії ідеї, а саме:1. Уявлення про небо, як божественну першооснову, першоприроду, першопричину всього існуючого, долю, закон34, творцялюдини. 2. Уявлення про тайцзи, першоматерію, першоречовину, з якоїутворилося все існуюче і яке згодом перетворилося в уявлення про Дао.3.. Ідею, про те, що світ упорядкований двома духами – Інь іЯнь, які згодом стали тлумачитися як протилежності взагалі. Водній із стародавніх книг пишеться, що світ спочатку був темнимі безформенним хаосом. 4. Вчення про п’ять стихій, із яких створений весь світ, – це вода,вогонь, дерево, земля, метал5. Уявлення про те, що всесвіт складається з дрібних частинок –ци. В одному з китайських міфів знову ж таки розповідається про те,що світ спочатку був темним і безформенним хаосом, однак першо-предок людини Пань-Гу вдарив по цьому хаосу сокирою і легкічастинки піднялися вгору й утворили небо, а важкі опустилися вниз

і утворили землю.

2.2. Золотий вік китайської філософіїVI–III ст. до. н.е. називають «золотим віком» китайської філософії. Китайці з великою пошаною ставилися в цей час до мудреців-

філософів, яких немало з’явилось на той час. Їх шанобливо називали«досконаломудрими». Кажуть, що в цей час у Китаї велиуперництво між собою «сто шкіл», однак така велика цифра – це

звісно ж перебільшення.

Дао-де-цзя (даосити) засновник напів-легендарна постать Лао-Цзи (VI–V ст. до н.е.)Сіма Цянь називає її «школою великого шляху». Першоосновою світу філософи цієїшколи вважали «Дао». Це слово не має адекватних перекладів на європейські мови та йвзагалі не має словесного відповідника. У даоситів Дао вище ніж небо:«Воно передує небесному володарю». Воно існує вічно, подібнобезкінечній нитці і його дія невичерпна». «Людина слідуєзаконам землі. Земля слідує законам неба. Небо слідує законам

Дао, а Дао слідує самому собі». Слідувати Дао означаєперебувати у стані «бездіяльності». Це поняття є головнимморальним принципом для даоситів: «Якщо не шанувати мудреців,то в народі не буде сварок.

Інь-Янь-цзя (натурфілософи, найавторитетнішим середяких був Цзоу Янь (ІV ст. до н.е.). Сіма Цянь називає цю школу«школою темного і світлого начал». Ця школа навчала, що Дао

породжує Єдине, а Єдине у свою чергу породжує два начала – Інь іЯнь, які символізують протилежності взагалі: світло і темряву

Жу-цзя (конфуціанці), засновник Кун-Цзи (551–479 рр. до н.е.),латинізоване ім’я Конфуцій, походить від Кун Фу-Цзи – учитель Кун.Кун-Цзи нічого не писав, але його думки зібрані у книзі під назвою

«Люнь-юй» (V ст. до н.е.), книзі, яку вчило напам’ять не однепокоління китайців). На відміну від даоситів, які проголошувалипершоосновою світу Дао, у конфуціанців такою першоосновою є«Небо». Небо – це доля, першооснова, першопричина, природа, божественне начало, яке диктує свою волю людині. Кун-Цзи та його послідовники зай-малися переважно питаннями, пов’язаними із правилами людського життя та суспільним устроєм.Воля неба є таїною, її може розгадати тільки обрана людина – «син неба» («тяньцзи»), якого Кун-Цзи ототожнює із правителем китайської держави.Конфуцій навчав так званому «виправленню імен»:«Правитель нехай завжди буде правителем, сановник – сановником,батько – батьком, а син – сином»,– себто кожен має відповідатисвоєму місцю у суспільстві і державі, та й взагалі, речі повиннівідповідати своїм назвам (іменам).Конфуцій різко критикував тих, хто хотів замінити ритуали ітрадиції, що діяли в тодішньому суспільстві, на єдине законодавство:

Мо-цзя (Моїсти, засновником школи був Мо-Цзи (Мо-Ді,479–400 рр. до н.е., і так само «Мо-цзи» називається головна книга моїстів, що писалася у ІІІ–ІІ ст. до. н.е.) поділяли думку конфуціанців про небо, як першооснову світу («Дії неба обширні і безкорисні.

Фа-цзя (легісти, Сіма Цянь називає цю школу «школоюзаконників», найавторитетнішими представниками цієї школи були Цзи-Чан (VI ст. до н.е.), Шан Ян (390–338 рр. до н.е.) та

Хань Фей-Цзи (бл. 280–233 рр. до н.е.) – критикували конфуціанців, називаючи їх теорії «грою у слова» і дитячою грою у «приготування вишуканих харчів із піску». У приватному та державному

житті слід керуватись не ритуалами, а законами.

Мін-цзя (софісти, бо «сперечальники», Сіма Цянь називає їхшколою «назв», найавторитетніші представники Хуєй Ші, Гунсунь Лун, Хуань Туань). Про них Сіма Цянь пише, що ці людидосягли «високого мистецтва у суперечці» і займалися пошуком співвідношення назв «імен» («мін») із предметами дійсності

(«ши»), які вони називають. Єдиним джерелом знань представникиМін-цзя вважали поняття. Чи існувала ця школа насправді – не-відомо.

2.3. Китайська філософія після «золотого віку»З ІІ до Х ст. у Китаї відбувається бурхлива полеміка між конфуціанством, легізмом і даосизмом, в якому перемогу здобуває конфуціанство. Воно стає державною політикою й етикою. Не зважаючи на це, інші школи також продовжують розвиватися.У І ст. в Китай із Індії проникає буддизм і з’являються спробипоєднати його з традиційною китайською філософією, зокрема даосизмом.У перших століттях нашої ери в Китай проникає і християнство,хоча його вплив був незначний у порівнянні із буддизмом. Однакконфуціанство продовжує залишатися домінуючою філософією, а з1503 р. вже і релігією.