28.Філософські ідеї Київської Русі

Перші філософські ідеї з’явилися в Україні у період КиївськоїРусі. Вони були переважно візантійського походження, хоча не можна виключати й західноєвропейський вплив. У ІХ столітті в Русь із Візантії були запрошені дві освічені особи, які стали засновниками слов’янської писемності. Це – Кирило і Мефодій. Кирило був, якщо говорити сучасною мовою, «професійним» філософом, тобто випускником Магнаврської школи у Константинополі, яка готувала філософів. Його називали Констянтин Кирило Філософ (826–869).Історія зберегла визначення філософії, яке дав свого часу Кирило. Філософія, на його думку, – це «божих і людських речей розуміння як може людина наблизитися до Бога, яке ділами учить людину образом і подобою бути тому, хто її створив». Уявлення про філософію як уподібнювання Богу сягає витоками Платона, щоправда «християнізованого», і це важливо, оскільки для всієї подальшої української філософії надзвичайно привабливим буде християнський платонізм. Друга ідея, втілена в словах, – «ділами учить». Це також важливий момент, тому що упродовж століть українська філософія наполягла не стільки на мудрому філософському вченні, скільки на мудрому філософському житті, тобто була «практичною» за своїм характером. У Русь із Візантії починають проникати книги, що містять чимало фрагментів та ідей із Платона, Арістотеля, представників східної патристики тощо. Якою мірою Русь засвоїла ці ідеї, не з’ясовано, однак факт знайомства давньоруських інтелектуалів із надбаннями світової філософії незаперечний. Зберігся унікальний твір, в якому київський митрополит Климент Смолятич (? – після 1164) виправдовується перед пресвітером Фомою у звинуваченні, що він «філософію пише» і черпає ідеї «від Гомера, і від Арістотеля, і від Платона». Однією з найхарактерніших рис давньоруської філософії було уявлення про універсальну єдність матеріального та ідеального, і таке уявлення було невипадковим і небезпідставним.

Один із найвидатніших мислителів Русі Кирило Туровський (1130–1182) у «Притчі про людську душу і тіло» змальовує образ ідеальної душі (сліпця) і матеріального тіла (хромця), які нерозривно пов’язані одне з одним. Душа (сліпець) назавжди приречена сидіти на плечах у тіла (хромця). Таким же нерозривними мисляться і чуттєве та раціональне пізнання, які об’єднується в людському серці.

Уявлення про суспільство у Київській Русі також перебували, у значній мірі, під упливом візантійської філософії, яка, по-перше, вважала, що люди не є рівними між собою, тобто суспільство є ієрархаїзоване, таке, що складається з різних прошарків людей, які мають різний статус і різні права, а по-друге, – що будь-яка влада походить від Бога. Таких поглядів дотримувався зокрема митрополит Іларіон (сер. ХІ ст.), автор «Слова про Закон і Благодать» – першого давньоруського ориґінального тексту, наповненого філософськими ідеями. Такою у найзагальніших рисах була філософія періоду Київської Русі.