26.Антропологізм Фейєрбаха

Інший лівий геґельянець Людвіґ Фоєрбах (1804–1872) створив ориґінальну філософію релігії. Для нього вся релігія є нічим іншим, як антропологією – філософськими роздумами про людину. «Коли людина думає про Бога, – писав філософ, – вона думає про самого себе». Фоєрбах сприяв становленню філософського напряму, який зосереджується на проблемі людини і називається філософською антропологією.

«Фейєрбах зводить релігійну сутність до людської сутності. Однак сутність людини не є абстракт, властивий окремому індивіду. У своїй дійсності вона є сукупністю всіх суспільних відносин».

27.Марксизм і сучасність

Засновником марксизму є Карл Генріх Маркс (1818–1883)154, а співзасновником – Фрідріх Енґельс (1820–1895). У своїй основі марксизм спирається на філософію Геґеля, однак, знову ж таки, намагаючись подолати спекулятивність та абстрактність геґелівської філософії і бути «ближчим до життя», проголошує першоосновою дійсності матерію. Ідеальне, яке ці філософи обмежують полем людської свідомості, народжується із матерії в ході діалектичного розвитку природи. Пізнати природу також можна за допомогою діалектики, однак не геґелівської ідеалістичної, а матеріалістичної. Матерія є не тільки першоосновою, а й визначає свідомість, впливає на неї. Звідси випливає, що основою суспільних відносин, які насамперед цікавили Маркса, є матеріальні – виробничі та економічні відносини. Їх історична послідовність була така: «первісний лад», «рабовласництво», «феодальний лад», «капіталістичний лад». Капіталізм, на думку Маркса та Енґельса, не може бути останньою й ідеальною формою, через притаманне капіталістичному ладу «відчуження». Бачити результат праці можуть тільки власники-капіталісти, в руках яких зосереджені засоби та інструменти виробництва, люди ж, аби забезпечити своє прожиття, потрапляють у залежність від засобів виробництва та «відчуженої» праці. Тому німецькі філософи вважали, що наступним і останнім після капіталізму має бути «комуністичний лад», в якому зникне приватна власність, все майно буде спільним, усі люди стануть рівними, а праця переважно автоматизована.

Що ж до моделі «автоматизованого» (індустріального) суспільства, то це також не Марксова ідея, її вперше висловив Клод-Анрі Сен-Сімон (1675–1755). Маркс і Енґельс вважали, що філософія покликана не лише пояснити світ, але й змінити його. Тому їх філософські ідеї лягли в основу «Маніфесту комуністичної партії», політичної програми, що

ставила собі за мету повалення капіталізму та побудову комунізму.

Наступники (так звані марксисти і неомарксисти) розвивали переважно дві головні проблеми філософії Маркса та Енґельса: 1) Проблему побудови комунізму, яка розвивалася російським марксизмом та марксизмом у колишньому Радянському Союзі, де починаючи з 20–30-х років ХХ століття, завдяки зусиллям Владіміра Ульянова (більше відомого під псевдонімом Лєнін, 1870–1924) 2) Проблему відчуження та його подолання, яку розвивав західний марксизм, насамперед, так звана «Франкфуртська школа» (Теодор Адороно (1902–1969), Герберт Маркузе (1898–1979), ЕріхФромм (1900–1980). Фромм розглядав людину, як дитя природи, що одного разу випурхнуло з її царини. Однак, чим більш відчуженою від природи стає людина, тим сильніше в ній проявляється бажання повернутися назад до природи, злитися з нею. Це бажання можна задовольнити лише двома шляхами: позитивним – любов’ю (в любові людина зливається з природою) та негативним – намаганням руйнувати і підпорядковувати собі довкілля. Фромму належать блискучі дослідження цих двох форм подолання відчуженості людини і природи в історії й культурі. Маркузе, розвиваючи ідеї Маркса, вважав, що люди в західному повоєнному суспільстві тотально відчужені від непродуктивної, нецікавої, нетворчої праці, якою вони змушені займатися протягом переважної частини свого життя. Окрім того, для задоволення нереалізованих у цій праці духовних потреб суспільство підкидає людині псевдомистецтво, продукти масової культури,

які виступають засобом маніпуляції людською свідомістю і роблять людину «одномірною».

Мислителі «Франкфуртської школи» також намагалися поєднати марксизм із фройдизмом, напрямом, про який мова ітиме нижче«Практичного» втілення своїх ідей не уникнув і західний марксизм. Хвиля «лівих бунтів» – студентських заворушень і навіть революцій, що прокотилась у 60-х – 70-х роках і була породжена тим, що людина не хотіла бути «гвинтиком» капіталістичної системи, надихалися ідеями західних марксистів, зокрема «Франкфуртської школи».