36.Неотомізм та тейярдизм.

«Другого життя» схоластичній філософії надали дві енцикліки «Aeterni Patris» Папи римського Лева ХІІІ 1879 року та «Pascendi» Пія Х 1907 року. Вони викликали дискусію про те, чи повинна католицька церква враховувати досягнення сучасної науки для коригування власної доктрини. Неосхоластика якраз і є спробою узгодити офіційну доктрину Ватикану з сучасними науковими досягненнями, а оскільки в основу доктринального ядра католицизму покладена філософія Томи Аквінського, то в межах неосхоластики з’явився напрям, який називають неотомізмом. Неотомізм займається уточненням доказів існування Бога, досліджує межі людської раціональності, намагається інтегрувати у богослов’я сучасні наукові знання. Найяскравішими представниками неосхоластики та неотомізму стали Дезире Мерсьє (1851–1926), Жозеф Марешаль (1878–1944), Жак Марітен (1882–1973), Етьен Жільсон 1884–1978).

Заснував теорію тейярдизму П'єр Тейяр де Шарден (1881-1955) - видатний французький палеонтолог і антрополог. Він вважав, що сучасна наука істотно скорегувала середньовічну конструкцію світобудови, довела, що світ перебуває в постійному русі та розвитку. Тому необхідно докорінно переосмислити християнське світорозуміння. Центральним методологічним принципом сучасного мислення французький теолог проголосив еволюціонізм. Відмовившись від старозавітного міфу про одноразовий акт творіння Богом світу, Тейяр де Шарден висуває свою теорію космогенезу, де основними точками процесу розвитку Всесвіту виступають такі три етапи: "переджиття" (фізична оболонка), "життя" (органічна оболонка), "мислення" і "наджиття". На етапі мислення з'являється людина, яка концентрує в собі психічну енергію, творить ноосферу, персоналізує світ. Така діяльність врешті-решт веде до формування "наджиття". На цьому рівні виникає вища форма в розвитку світу - духовна оболонка. Керують космічним процесом не природні закони, які вивчає наука, а надкосмічний Бог, якого Тейяр де Шарден називає "точкою Омега". У "точці Омега" підсумовується і збирається у своїй довершеності та цілісності велика кількість свідомості, яка поступово перетворюється на Землі на ноогенез. "Наджиття", таким чином, знаменує стан єднання душ людей після завершення історії в космічному Христі. "Точка Омега" є центром Всесвіту і символізує собою Христа, співпричетного до Всесвіту і одночасно трансцендентного до нього.

37.Нераціональна філософія ф.Ніцше.

На вiдмiну вiд С. К’єркегора, Ф. Нiцше (1844–1900) – противник християнства. Християнство, на його думку, символізує занепад тонусу до життя, боягузтво і стомленість душі, з ним поширюється нігілізм, загальний розклад західної культури. Переоцiнка цiнностей, яку оголошує Ніцше, вимагає вiдкидання, перш за все, моральних цiнностей, понять “добра i зла”, “совiстi”, що мають абсолютне значення у системi християнського свiтогляду. Будь-яка моральнiсть спирається на передумову свiдомого самовизначення. Але ця передумова виявляє свою непридатнiсть, оскiльки природа людської дiї iррацiональна. Поведiнка людини обумовлена iнстинктом, вона визначається волею. Життя, з точки зору Нiцше, є аристократична рiч, його збудовано на нерiвностi та антагонiзмi слабих i сильних. Життя – це “воля до влади”. Втiленням нової iєрархiї цiнностей є “надлюдина”. Рацiоналiзм може панувати, коли пересiчна людина, “виключена” з ситуацiї, незаангажована емоцiями i пристрастями, може спокiйно спостерiгати i осмислювати перебiг подiй. Таким чином, iррацiоналiзм є певною реакцiєю на глибокi зрушення (з захопленням маси людей) в суспiльствi, фiлософське вiдбиття економiчного i загальнокультурного буття Європи XIX i XX ст. Однак антикласичний (іррацiоналiстичний

Ніцше взагалі був прибічником принципово несистемного письма. Численні афористичні положення його творів важко піддаються систематизації, утруднюють формування уявлення про філософію Ніцше, яку можна було б викласти. Зробити це – майже неможливо. З афоризмів вимальовується хіба що «філософський настрій», але не система упорядкованих та аргументованих думок.