16.Фізіологія римського періоду.

Після смерті Аристотеля починається нова доба в історії античного світу. Вона триває з ΙΙΙ ст. до н.е. по VΙ ст. н.е. Пов’язана вона з наслідками завоювань Олександра Македонського (356–323 рр. до н.е.), що включив до грецької цивілізації Єгипет, Близький Схід та Індію. В цей час грецька мова й грецька культура відіграють вирішальну роль на території Македонії, Сирії та Єгипту і тому його називають елліністичним. З 50-го року до н.е. політично-військову перевагу здобуває Рим. Від Іспанії до Азії панує римська культура та латинська мова, тому даний період називають римським або пізнім античним і закінчується він закриттям імператором Юстиніаном у 529 р. Афінської Академії, заснованої ще Платоном. Соціальні зміни в епоху еліністично-римської доби не могли не позначитись і на філософі. Руйнування полісу (міста-держави), який був основою життєдіяльності людини, її самодостатності, призвело до формування нового світобачення, світовідчуття та й свідомості загалом. В імперії загальне (політичні справи, установи) не залежить від індивіда, державний устрій виштовхнув людину із громадського життя, що призвело до втрати інтересу до загальних справ. Дані обставини спричинили і зміну предмету філософії. Домінуючою стає етична проблематика з питанням: у чому полягає щастя і як його досягти. Крім цього слід відзначити такі риси філософії, як індивідуалізм (вона орієнтована на захист окремого індивіда), суб’єктивізм, еклектика (синтез різних елементів, настанов, ідей) та ін.Для створення певної панорами філософської думки цього часу потрібно проаналізувати такі напрями: кінізм, епікуреїзм, скептицизм, стоїцизм, неоплатонізм.

Кініки. Засновником сократичної школи кініків, був Антісфен, однак найяскравішим представником цього напряму став Діоген Синопський (400–325 рр. до н.е.). Кініки вважали, що індивіду не потрібні ні багатство, ні почесті, ні інші суспільні блага, він за своєю природою позасуспільний самодостатній і може обійтися мінімальним. Діоген не мав ні житла, ні родини, з усього майна в нього була одна кружка, проте, побачивши, як дитина п’є воду з долоні, він викинув навіть її. Аналогічної лінії поведінки дотримувався й інший знаменитий представник кінізму Кратет, який продав усе своє майно і роздав бідним, а банкіру наказав віддати свої гроші дітям тільки в тому випадку, колі ті залишаться неосвіченими, оскільки якщо вони стануть філософами, то їм ці гроші непотрібні.

2. Епікурійці – найвищим щастям для індивіда проголошували задоволення й позбавлення від страждань і турбот. Останні виникають завдяки прагненням, які не можуть бути задоволеними. Позбавившись від цих прагнень, людина позбавляється від страждань

3. Стоїки (засновник школи Зенон (333/332–262 до. н.е.) Виділяють три періоди в історії Стої: 1) антична Стоя (Зенон, Клеанф, Хрісіпп, кінець IV–III ст. до н.е.; 2) «середня Стоя» (Панецій, Посідоній, II–I ст. до н.е.); 3) римська Стоя (Сенека, Епіктет, Марк Аврелій, перші ст. н.е.). Стоїки вважали, що свобода індивіда полягає в узгодженні з тим, чого хоче доля. Римський стоїк Сенека писав: «Того, хто хоче, доля веде,хто не хоче – тягне»

4. Скептики (засновник школи Піррон (360–275/270 рр. дон.е.), . Яскравими представниками школи були також Тімон (325/320–235/230 рр. до н.е., Аркесілай (315–240 дон.е. й ін.) вважали, що індивіду треба жити взагалі без власної думки, не схиляючись ні до чого. Починаючи з Аркесілая, скептицизм був модним у Платонівській академії. У часи розквітуРимської імперії скептицизм переживає піднесення (неоскептицизм, пірронізм, філософія Секста Емпірика).

5. Еклектики (течія у Платонівській академії заснована Філоном із Ларісси, яскравими представниками були також Антіох із Аскалона та римський філософ Ціцерон (106–63 до н.е.), які намагалися поєднати між собою всі вищеперераховані течії інколи без внутрішнього зв’язку між ними.

Неоплатоніки. Засновником школи неоплатоніків був єгипетський філософ Плотін (205–270, головний твір «Енеади» –афоризми зібрані і впорядковані його учнем Порфирієм). Плотін є засновником Римської школи неоплатонізму. Він вважав, що джерелом усього видимого світу є ідея Блага, яка є Єдиним. З неї шляхом еманації (випромінювання) народжуються всі інші речі. Речі можуть перебувати близько або далеко від ідеї блага (як круги на воді). Таким чином, усе у світі підпорядковане ієрархії. Є речі близькі до джерела еманації, а є далекі. Еманація відбувається в наступному порядку: розум – душа – природа.