- •1.Поняття світогляду, його структура
- •2.Історичні типи світогляду
- •3.Філософія і світогляд
- •4.Основні функції філософії
- •5.Виникнення філософії, специфіка філософського знання
- •6.Філософія і наукове знання
- •9.Характерні риси та періодизація античної філософії
- •10.Іонійська філософія
- •11.Італійська філософія (школа елеатів, вчення Піфагора)
- •12.Атомістичні вчення античності (Демокріт, Епікур)
- •13.Проблеми пізнання і людина в філософії Сократа.
- •14.Ідеалізм Платона
- •15.Філософія Арістотеля
- •16.Фізіологія римського періоду.
- •17.Теоцентризм Середньовіччя
- •18.Номіналізм і реалізм про природу універсалій.
- •19.Антропоцентризм та гуманізм філософії Відродження.
- •20.Натурфілософія Ввідродження.
- •21.Проблема методу пізнання філософії Нового часу.
- •22.Субстанція в філософії Нового часу
- •23.Емпіризм і раціоналізм Нового часу.
- •25.Метод і система філософії Гегеля
- •26.Антропологізм Фейєрбаха
- •27.Марксизм і сучасність
- •28.Філософські ідеї Київської Русі
- •29.Києво-Могилянська академія
- •30.Г.Сковорода
- •31.Філософська думка Украъни хіх- початку хх ст.
- •32.Філософська думка Росії хіх-початок хх ст.
- •33.Філософія позитивізму. Різновиди неопозитивізму
- •34.Філософія екзистенціалізм
- •35.Психоаналіз з.Фрейда
- •36.Неотомізм та тейярдизм.
- •37.Нераціональна філософія ф.Ніцше.
- •38.Поняття та основні форми буття.
- •39.Філософське поняття матерії.
- •40.Природничонаукова картина світу.
- •41.Рух, простір і час як форми існування матерії.
- •42.Виникнення свідомості, її суть та структура.
- •43.Свідомість як функція головного мозку.
- •44Діалектика як учення про універсальні зв’язки і розвиток.
- •45.Філософське поняття закону, класифікація законів. Закони діалектики.
- •46.Діалектика єдності і боротьби протилежностей. Поняття „суперечність» їх різновиди.
- •47.Діалектика кількісних і якісних змін.
- •48.Закон заперечення заперечення.
- •49.Категорії діалектики, їх роль в пізнанні.
- •50.Діалектика одиничного і загального.
- •51.Категорії причини і наслідку. Принцип детермінізму.
- •52.Необхідність і випадковість.
- •53.Зміст і форма.
- •54.Система, структура, елемент.
- •55.Сутність і явище.
- •56.Можливість і дійсність.
- •57.Пізнання як діяльність. Суб’єкт та об’єкт пізнання
- •58.Чуттєве пізнання і його форми.
- •59.Раціональне пізнання і його форми.
- •60.Поняття істини. Конкретність істини. Критерії істини.
- •61.Практика, її форми та роль в пізнанні.
- •62.Природа і суспільство. Матеріальне виробництво.
- •63.Спосіб виробництва та його структура.
- •64.Нтр, сутність та основні напрямки розвитку.
- •65.Духовне життя суспільства. Суспільна свідомість: основні форми та рівні.
- •66.Форми наукового пізнання.
- •67.Методи емпіричного і теоретичного рівнів у науковому пізнанні світу.
- •68.Поняття „культура» та „цивілізація», цивілізаційний підхід в соціальній філософії.
- •69.Філософія техніки. Проблема людини в інформаційно-технічному суспільстві.
29.Києво-Могилянська академія
1632 року завдяки об’єднанню школи Київського братства і гімназії при Києво-Печерській Лаврі було засновано перший вищий навчальний заклад на території Східної Європи, який ми нині називаємо Києво-Могилянська академія, вшановуючи тим самим ім’я митрополита Петра Могили (1596–1647), котрий доклав чимало зусиль для створення та становлення даного закладу. Значення Києво-Могилянської академії для української філософії є непересічним з огляду на два важливих моменти: по-перше, вона спробувала об’єднати західноєвропейські філософські ідеї та цінності з традиційними для України візантійськими ідеями, а подруге, в ній зародилося те, що ми називаємо українською професійною філософією. Дійсно, лише з виникненням цього закладу в Україні почалося професійне і систематичне викладання філософії Платона, Арістотеля та інших філософів, яке проводилося професорами, що мали зарубіжну університетську філософську освіту, володіли класичними (і не лише класичними) іноземними мовами, філософською та науковою термінологією. Однак незважаючи на це, у Києво-Могилянській академії збереглися традиції, закладені ще в часи Київської Русі. Так, єдність матеріального й ідеального світів полягала тепер у широко пропагованій філософії пантеїзму, яка вчить, що ідеальний Бог «розчинений» у матеріальній природі і навіть до певної міри залежить від неї. Такий погляд обстоювали професори Інокентій Гізель (бл. 1600–1683), Теофан (справжнє ім’я Єлисій) Прокопович (1677–1736), Георгій Щербацький (1725–1754) та ін. Дійсність тлумачилася цими професорами як така, що складається з п’яти світів: 1) божественного; 2) інтилегибельного (думки Бога, як у Авґустіна); 3) ангельського (світу ангелів); 4) макрокосму (Всесвіту); 5) мікрокосму (людини). Професорами Києво-Могилянської академії визнавалася також єдність віри і розуму, чуттєвого й інтелектуального пізнання, що продовжувало традиції «філософії серця». Протягом ХVII–ХVІІІ та початку ХІХ століття Києво-Могилянська академія була чи не єдиними світочем філософського знання в усій Східній Європі. Найвидатнішим випускником Києво-Могилянської академії, а можливо, й найвидатнішим українським філософом усіх часів був Григорій Сковорода.
30.Г.Сковорода
Григорій Савич Сковорода (1722–1794) народився у селі Чорнухах на Полтавщині. У 1738 році він вступив до Києво-Могилянської академії, де навчався (із перервами) 10 років. Сковорода досконало знав Платона, грецьку та латинську патристику, був знайомий із сучасними йому науковими досягненнями, володів десятком іноземних мов, у тім числі досконало давньоєврейською, грецькою і латиною. Його філософію можна кваліфікувати як оригінальний християнський платонізм, що спирався на традиції Київської Русі. Як і в давньоруській культурі, філософія тлумачиться Сковородою як практична мудрість, тобто не тільки мудре вчення, але й мудре життя. Сковорода поділяє пантеїстичні погляди професорів Києво-Могилянської академії, а також розвиває уявлення про серце, як орган, де поєднуються розум і чуття. Дійсність, на думку Сковороди, складається з двох «натур» – видимої (матерія, людське тіло тощо) і невидимої (душа, Бог, прихований смисл): «Весь світ складається із двох натур: одна видима, друга невидима. Видима називається твар, а невидима – Бог», – пише Сковорода. Дійсність також складається із трьох світів: Великий світ (Макрокосм, або Всесвіт), Малий світ (Мікрокосм, або Людина) і Символічний світ (Біблія). У Всесвіті видимою натурою є матерія, а невидимою – ідея (форма), в Людині видимою натурою є тіло, а невидимою –душа, у Символічному світі видимою натурою є знаки (літери), а невидимою – смисл203. Символічний світ – це сфера знаків і символів, про яку чи не вперше в історії світової філософії написав Сковорода. Метою людини є рух до невидимої натури, насамперед, у самому собі. Слідом за Сократом й іншими філософами, Сковорода проголошує знаменитий принцип: «Пізнай самого себе». У самІопізнанні людина відкриває божественний задум в самій собі і працю, для якої її призначив Бог. Таку працю Сковорода називав «сродною» (спорідненою) працею . Якщо людина буде їй слідувати, то в суспільстві настане гармонія і лад. Вчення Сковороди є унікальним явищем не тільки в українській, але й у всій світовій філософії, а самого мислителя можна вважати найвидатнішим українським філософом усіх часів.