- •1.Поняття світогляду, його структура
- •2.Історичні типи світогляду
- •3.Філософія і світогляд
- •4.Основні функції філософії
- •5.Виникнення філософії, специфіка філософського знання
- •6.Філософія і наукове знання
- •9.Характерні риси та періодизація античної філософії
- •10.Іонійська філософія
- •11.Італійська філософія (школа елеатів, вчення Піфагора)
- •12.Атомістичні вчення античності (Демокріт, Епікур)
- •13.Проблеми пізнання і людина в філософії Сократа.
- •14.Ідеалізм Платона
- •15.Філософія Арістотеля
- •16.Фізіологія римського періоду.
- •17.Теоцентризм Середньовіччя
- •18.Номіналізм і реалізм про природу універсалій.
- •19.Антропоцентризм та гуманізм філософії Відродження.
- •20.Натурфілософія Ввідродження.
- •21.Проблема методу пізнання філософії Нового часу.
- •22.Субстанція в філософії Нового часу
- •23.Емпіризм і раціоналізм Нового часу.
- •25.Метод і система філософії Гегеля
- •26.Антропологізм Фейєрбаха
- •27.Марксизм і сучасність
- •28.Філософські ідеї Київської Русі
- •29.Києво-Могилянська академія
- •30.Г.Сковорода
- •31.Філософська думка Украъни хіх- початку хх ст.
- •32.Філософська думка Росії хіх-початок хх ст.
- •33.Філософія позитивізму. Різновиди неопозитивізму
- •34.Філософія екзистенціалізм
- •35.Психоаналіз з.Фрейда
- •36.Неотомізм та тейярдизм.
- •37.Нераціональна філософія ф.Ніцше.
- •38.Поняття та основні форми буття.
- •39.Філософське поняття матерії.
- •40.Природничонаукова картина світу.
- •41.Рух, простір і час як форми існування матерії.
- •42.Виникнення свідомості, її суть та структура.
- •43.Свідомість як функція головного мозку.
- •44Діалектика як учення про універсальні зв’язки і розвиток.
- •45.Філософське поняття закону, класифікація законів. Закони діалектики.
- •46.Діалектика єдності і боротьби протилежностей. Поняття „суперечність» їх різновиди.
- •47.Діалектика кількісних і якісних змін.
- •48.Закон заперечення заперечення.
- •49.Категорії діалектики, їх роль в пізнанні.
- •50.Діалектика одиничного і загального.
- •51.Категорії причини і наслідку. Принцип детермінізму.
- •52.Необхідність і випадковість.
- •53.Зміст і форма.
- •54.Система, структура, елемент.
- •55.Сутність і явище.
- •56.Можливість і дійсність.
- •57.Пізнання як діяльність. Суб’єкт та об’єкт пізнання
- •58.Чуттєве пізнання і його форми.
- •59.Раціональне пізнання і його форми.
- •60.Поняття істини. Конкретність істини. Критерії істини.
- •61.Практика, її форми та роль в пізнанні.
- •62.Природа і суспільство. Матеріальне виробництво.
- •63.Спосіб виробництва та його структура.
- •64.Нтр, сутність та основні напрямки розвитку.
- •65.Духовне життя суспільства. Суспільна свідомість: основні форми та рівні.
- •66.Форми наукового пізнання.
- •67.Методи емпіричного і теоретичного рівнів у науковому пізнанні світу.
- •68.Поняття „культура» та „цивілізація», цивілізаційний підхід в соціальній філософії.
- •69.Філософія техніки. Проблема людини в інформаційно-технічному суспільстві.
22.Субстанція в філософії Нового часу
Філософи Нового часу розглядали не лише проблеми пізнання, а й шукали загальнофілософські засади осмислення буття. Як результат, розробляється ще одна важлива категорія філософії Нового часу – субстанція (сутність буття). Характерною рисою філософського світогляду Р. Декарта є дуалізм. Він допускав існування двох незалежних одна від одної субстанцій – матеріальної та духовної. Основною властивістю матеріальної субстанції є протяжність, а духовної – мислення. Зв’язуючою ланкою між цими двома незалежними субстанціями є Бог.
Голландський мислитель БЕНЕДИКТ СПІНОЗА (1632–1677) створив свій варіант раціоналістичної філософії, серцевиною якої є вчення про субстанцію. На відміну від Декарта, Спіноза відстоює ідею єдиної субстанції, атрибутами якої є мислення і протяжність. Утвердження існування однієї субстанції – це філософський монізм. У Спінози монізм має вигляд пантеїзму, тобто ототожнення Бога з природою. Бог і природа зливаються у нього в єдине поняття. Бог не стоїть над природою, не є творцем поза природою, він знаходиться прямо у ній як іманентна причина. Для розуміння і пояснення світу речей і процесів Спіноза вводить поняття модуса. Модуси – це окремі речі, які є скінченими, кожна з яких має причину свого існування. Він поділяє модуси на прості й складні. Одним зі складних модусів є людина. Для модусів характерні зміни, рух, зовнішній вплив та зв’язки. Із поняття субстанції як безконечної, єдиної та нероздільної випливає поняття детермінізму. Він вважав, що у світі не відбувається нічого випадкового, все має свою причину. Свободу Спіноза розуміє як дію лише за необхідністю власної природи, без будь-якого примусу ззовні. Людина лише в тому випадку має свободу, коли діє за необхідністю своєї власної природи без примусу.
Цікаву концепцію субстанції розробляє німецький філософ і математик ГОТФРИД ЛЯЙБНІЦ (1646–1716), представник раціоналізму. Центральним у філософії Ляйбніца є його теорія монад. Монада – це проста неподільна духовна субстанція; монад існує безмежна кількість. Ляйбніц вважає, що з однієї субстанції не може виникнути все розмаїття світу. Для цього потрібна велика кількість субстанцій. За ступенем розвитку Ляйбніц поділяє монади на 3 види:
• «малі перцепції» – це найпримітивніші, несвідомі монади, з них утворені фізичні тіла неживої природи, вони характеризуються пасивною здатністю до сприйняття;
• монади-душі, характерні для біологічних об’єктів, які можуть мати відчуття;
• монади-духи, які характеризуються найвищим ступенем розвитку, мають свідомість («аперцепцію»), здатність до суджень. Кожен клас монад прагне досягти вищого, найдосконалішого стану. Останнім щаблем до досконалості у Ляйбніца є Бог, тобто ніким не створена монада, абсолютна досконалість.Він критикував теорії вроджених ідей. Чуттєве пізнання виступає, на його думку, як нижча ступінь або передумова раціонального пізнання.