Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Екзамен (ФІЛОСОФІЯ) 2013-2014.docx
Скачиваний:
61
Добавлен:
05.03.2016
Размер:
129.15 Кб
Скачать

12.Атомістичні вчення античності (Демокріт, Епікур)

Опонентами представників Елейської школи стали атомісти ЛЕВКІП та його учень ДЕМОКРІТ З АБДЕРИ (бл. 460–360 рр. до н.е.). Елеати стверджували єдність і неподільність буття, концентруючи свою увагу на логічному боці онтологічної проблематики, ототожнюючи буття та мислення, натомість атомісти звернули увагу радше на емпіричний бік існування космосу. За Левкіпом і Демокрітом в основі космосу лежать неподільні частинки –атоми, й порожнеча.Головною ознакою атомів є рух. У результаті руху та поєднання атомів утворюються тіла. Дія атомів (різної форми) на органи чуття викликає різні відчуття. Людина, за Демокрітом, є мікрокосм – відображення великого світу. З конкретних людських індивідів (атомів) складається суспільство, в якому, за висловом Демокріта, люди рухаються як атоми у порожнечі. Отже, буття перш за все множинне, а не єдине.

Засновником школи був послідовник Демокріта ЕПІКУР(342–271 рр. до н.е.). Основний його твір «Про природу». В його вченні домінує етична проблематика. Основна мета філософії, вважав Епікур – щастя людини, яке досягається через пізнання законів світу. Всесвіт вічний, унікальний і незмінний. Він завжди був таким і буде таким. Всі явища природи і Всесвіту Епікур пояснював різними поєднаннями невмирущих атомів. У Демокріта атоми відмінні за формою і величиною, а у Епікура за вагою. Всі людські біди він пояснював тим. що люди не знають, що таке істинна насолода. Завдання філософії, на його думку дослідити дійсну насолоду, бо люди часто не знають, чого їм шукати. Коли Епікур говорить, що насолода є кінцева мета, то він розуміє не насолоду розпусти чи чуттєвості, а свободу від страждань тіла і від хвилювань душі, зберігати незворушність та безпристрасність.

Найбільш відомим послідовником Епікура був римський філософ ТИТ ЛУКРЕЦІЙ КАР (приблизно 95–55 рр. до н.е.). В роботі «Про природу речей» він виклав свою філософську позицію. Основна мета філософії, на його думку, звільнення людини від страху загэробної кари, чого можна досягти через пізнання природи, що в свою чергу допомагає людині розуміти складні етичні проблеми. Лукрецій Кар підтримував ідею Епікура про відхилення атомів. Через відхилення атоми випадково, зіштовхуються і зв’язуються один з одним, утворюючи таким чином всю багатоманітність речей і явищ природи. Ідею відхилення він обґрунтовував як свободу волі людини. Релігію він розглядав як забобони, продукт страху, тому вона стала джерелом несправедливості, вважав філософ.

13.Проблеми пізнання і людина в філософії Сократа.

З іменем Сократа (470/69–399 рр. до н.е.) пов’язують антропологічнийповорот у філософії, тобто поворот до людини. Сократ перший почав стверджувати, що не в довкіллі слід шукати першооснову, не у воді чи вогні її вбачати, а в людині, в її душі. Символом його філософії став вислів, написаний на стінах храму Аполлона в Дельфах: «Пізнай самого себе». Тобто, якщо хочеш побачити першооснову всього, зазирни до себе в душу. Людина складається з душі і тіла. Першоосновою є саме людська душа (гр. y¯c/66), а тіло – інструмент, яким вона керує. Людина має прагнути до пізнання душі, а не природи чи довкілля. Якщо людина пізнає свою душу, вона досягне «самоконтролю», який є запорукою моральної досконалості, чесноти та щастя. Однак, як саме треба пізнавати людську душу, яким методом ми повинні користуватися? Метод пізнання душі, який практикував Сократ, називається «діалектикою». Діалектика складалась із чотирьох частин: 1. Іронія: Сократ зустрічав на вулиці якогось вельможного і освіченого громадянина і прикидався позбавленим мудрості простаком, що хоче поставити кілька запитань про людську природу. 2. Незнання: Сократ повідомляв цій людині, що він нічого не знає. «Я знаю, що нічого не знаю», – такий вислів приписують Сократу. 3. Замешкання: ставлячи людині запитання та майстерно застосовуючи індуктивно-дедуктивні прийоми, Сократ заганяв людину в глухий кут, після чого та впадала в стан розумового замешкання. 4. Маєвтика: знову майстерно ставлячи запитання, Сократ підводив людину до «народження» правильної думки. Сократ вважав, що пізнавши себе, людина пізнає, що є добро, а що зло, а коли це станеться, вона буде робити тільки добро. Все

зло у цьому світі від незнання. Людина робить зло, бо не знає, що

це зло.