- •9.Характерні риси та періодизація античної філософії
- •10.Іонійська філософія
- •11.Італійська філософія (школа елеатів, вчення Піфагора)
- •12.Атомістичні вчення античності (Демокріт, Епікур)
- •13.Проблеми пізнання і людина в філософії Сократа.
- •14.Ідеалізм Платона
- •15.Філософія Арістотеля
- •16.Фізіологія римського періоду.
- •17.Теоцентризм Середньовіччя
- •18.Номіналізм і реалізм про природу універсалій.
- •19.Антропоцентризм та гуманізм філософії Відродження.
- •20.Натурфілософія Ввідродження.
- •21.Проблема методу пізнання філософії Нового часу.
- •22.Субстанція в філософії Нового часу
- •23.Емпіризм і раціоналізм Нового часу.
- •24.Коперніканський преворот у філософії Канта
- •25.Метод і система філософії Гегеля
- •26.Антропологізм Фейєрбаха
- •27.Марксизм і сучасність
- •28.Філософські ідеї Київської Русі
- •29.Києво-Могилянська академія
- •30.Г.Сковорода
- •31.Філософська думка Украъни хіх- початку хх ст.
- •32.Філософська думка Росії хіх-початок хх ст.
- •33.Філософія позитивізму. Різновиди неопозитивізму
- •34.Філософія екзистенціалізм
- •35. Психоаналіз Фрейда.
- •36. Неотомізм та тейярдизм.
- •37.Нераціональна філософія ф.Ніцше.
- •38.Поняття та основні форми буття.
- •39.Філософське поняття матерії.
- •40.Природничонаукова картина світу.
- •41.Рух, простір і час як форми існування матерії.
- •42.Виникнення свідомості, її суть та структура.
- •43.Свідомість як функція головного мозку.
- •44Діалектика як учення про універсальні зв’язки і розвиток.
- •45.Філософське поняття закону, класифікація законів. Закони діалектики.
- •46.Діалектика єдності і боротьби протилежностей. Поняття „суперечність» їх різновиди.
- •47.Діалектика кількісних і якісних змін.
- •48.Закон заперечення заперечення.
- •49.Категорії діалектики, їх роль в пізнанні.
- •50.Діалектика одиничного і загального.
- •51.Категорії причини і наслідку. Принцип детермінізму.
- •52.Необхідність і випадковість.
- •53.Зміст і форма.
- •54.Система, структура, елемент.
- •55.Сутність і явище.
- •56.Можливість і дійсність.
- •57.Пізнання як діяльність. Суб’єкт та об’єкт пізнання
- •58.Чуттєве пізнання і його форми.
- •59.Раціональне пізнання і його форми.
- •60.Поняття істини. Конкретність істини. Критерії істини.
- •61.Практика, її форми та роль в пізнанні.
- •62.Природа і суспільство. Матеріальне виробництво.
- •63.Спосіб виробництва та його структура.
- •64.Нтр, сутність та основні напрямки розвитку.
- •65.Духовне життя суспільства. Суспільна свідомість: основні форми та рівні.
- •66.Форми наукового пізнання.
- •67.Методи емпіричного і теоретичного рівнів у науковому пізнанні світу.
- •68.Поняття „культура» та „цивілізація», цивілізаційний підхід в соціальній філософії.
- •69.Філософія техніки. Проблема людини в інформаційно-технічному суспільстві.
67.Методи емпіричного і теоретичного рівнів у науковому пізнанні світу.
Емпіричний рівень знання – це знання, отримане безпосередньо з досвіду з деякою раціональною обробкою властивостей і відношень об'єкта, що пізнається. Він завжди є основою, базою для теоретичного рівня знання. Теоретичний рівень – це знання, отримане шляхом абстрактного мислення. Емпіричне пізнання формується в процесі взаємодії з об'єктом дослідження, коли ми безпосередньо впливаємо на нього, взаємодіємо з ним, обробляємо результати і робимо висновок. Але отримання окремих емпіричних фактів і законів ще не дає змогу побудувати систему законів. Для того щоб пізнати сутність, необхідно обов'язково перейти до теоретичного рівня наукового пізнання. Емпіричний і теоретичний рівні пізнання завжди нерозривно пов'язані між собою і взаємообумовлюють один одного. Так, емпіричне дослідження, виявляючи нові факти, нові дані спостереження та експериментів, стимулює розвиток теоретичного рівня, ставить перед ним нові проблеми та завдання. В свою чергу, теоретичне дослідження, розглядаючи та конкретизуючи теоретичний зміст науки, відкриває нові перспективи пояснення та передбачення фактів і цим орієнтує та спрямовує емпіричне знання. Емпіричне знання опосередковується теоретичним – теоретичне пізнання вказує, які саме явища та події мають бути об'єктом емпіричного дослідження і в яких умовах має здійснюватись експеримент. На теоретичному рівні також виявляються і вказуються ті межі, в яких результати на емпіричному рівні істинні, в яких емпіричне знання може бути використано практично. Саме в цьому і полягає евристична функція теоретичного рівня наукового пізнання. Межа між емпіричним та теоретичним рівнями досить умовна, самостійність їх один стосовно одного відносна. Емпіричне переходить у теоретичне, а те, що колись було теоретичним, на іншому, більш високому етапі розвитку, стає емпірично доступним. У будь-якій сфері наукового пізнання, на всіх рівнях спостерігається діалектична єдність теоретичного та емпіричного.
68.Поняття „культура» та „цивілізація», цивілізаційний підхід в соціальній філософії.
Поняття "цивілізація" формувалося історично, а філософи в різні часи вкладали в нього різний зміст.Вперше це поняття стало широко використовуватися в епоху Просвітництва у Франції і розглядалося просвітителями як близьке за своїм змістом поняттям "духовна культура", "розум", "справедливість".У подальшому поняття "цивілізація" уточнювалося, вводилися нові характеристики цивілізаційного процесу. Так, Кант розмежовував поняття культури і цивілізації. Цивілізація, на його думку, є лише зовнішній "технічний тип культури".Вони стверджували, що розвиток цивілізації неухильно призводить до деградації та духовної загибелі суспільства. Зокрема, Шпенглер заявляв, що цивілізація – це етап занепаду культури, її старіння. Одночасно в соціальній філософії поняття цивілізації використовується для характеристики конкретного суспільства як соціокультурного утворення. Крім того, в суспільних науках подекуди фігурує поняття цивілізації як фіксація певного рівня технологічного розвитку. Засновники марксистської філософії розглядали цивілізацію як результат досягнень матеріальної і духовної культури, типи якої визначаються змістом суспільно-економічних формацій. Говорячи про ступені розвитку світової цивілізації, вони підкреслювали її конкретно-історичний характер, обумовлений рівнем і розвитку суспільного виробництва.У сучасній філософії цивілізацію розглядають як універсальне поняття, що визначає зміст усіх суспільних процесів і лежить в основі класифікації основних історичних етапів розвитку суспільства.Під цивілізацією розуміють не тільки і, головним чином, не стільки результати матеріальної і духовної діяльності людей, хоча самі по собі вони також важливі, а й спосіб або технологію відтворення суспільних відносин, "соціальну організацію, що творить і відтворює суспільне життя" (П. Сорокін). Тобто, цивілізація поєднує в собі перетворену людиною природу та засоби цього перетворення, людину, що засвоїла культуру і здатна жити і діяти в окультуреному середовищі, а також сукупність суспільних відносин як форм соціальної організації культури, що забезпечують її існування та розвиток.Отже, цивілізація є соціокультурним утворенням. Якщо поняття "культура" характеризує людину, визначає рівень її розвитку, способи самовиразу в діяльності, творчості, то поняття "цивілізація" характеризує соціальне буття самої культури.Залежно від ступеня технічної оснащеності у сфері суспільного виробництва, свободи особи в соціальній і духовній сферах, типу культури визначаються і якісно різні типи цивілізацій:– космогенна (охоплює стародавній світ та епоху Середньовіччя);– техногенна, або індустріальна (відповідає капіталістичній і соціалістичній суспільно-економічним формаціям);– антропогенна, інформаційне суспільство (формується в наш час).