35. Психоаналіз Фрейда.

Психоаналіз формувався спочатку як відгалуження психіатрії, але згодом перетворився на явище культури і філософський напрямок. Його творець – австрійський лікарпсихіатр ЗИҐМУНД ФРЕЙД, тому класичний психоаналіз ще називають фрейдизмом. Працюючи над роботою «Дослідження істерії» , Фрейд розробляє свій «катарсичний метод» (орієнтований на пригадування «витіснених» із пам’яті подій життя пацієнта). Тут формуються уявлення про наявність несвідомого, відмінного від свідомого, в психіці людини, про психічні механізми «витіснення» і «захисту». Проте «катарсичний метод» Фрейд на цей час розумів як ефективний лише для лікування істерії, причину якої він вбачав у сексуальному спокушанні. Тільки дещо пізніше Фрейд замінює травму спокушання теорією Едіпова комплексу (несвідомий сексуальний потяг дітей до батьків протилежної статі і вороже ставлення до батьків тієї ж статі), що вказує на фантазійний характер спокушання. Основна ідея психоаналізу формується з публікацією «Тлумачення сновидінь». Сновидіння, за Фрейдом є символічним виконанням якогось «витісненого» минулого бажання, при цьому розглядається як специфічна форма мислення. Зміст сновидіння є ніби «перекладом» цього бажання іншою мовою. У «Психопатології повсякденного життя» Фрейд інтерпретує помилкові дії (описки, обмовки), а у праці «Дотепність та її відношення до несвідомого» підкреслює фундаментальну функцію сексуальності в розвитку людської психіки і важливу роль сенсу, підпорядкованого законам несвідомого синтаксису, яким «навантажені» дотепи – адже дотеп враховує захисні механізми Я, що він їх прагне перехитрувати. Фрейд розгортає свою теорію лібідо, що спирається на відкриття дитячої сексуальності; адже сексуальність не зводиться до самої лише генітальної функції, але включає в себе певні збудження і дії, що існують вже в дитинстві. У працях «По той бік принципу задоволення» , «Я і Воно» З. Фрейд розробляє потрійну модель свідомості, згідно якої свідомість включає в себе «сферу «Воно»» (орієнтована на «внутрішнє», на несвідомий шар психіки, в якому домінує «принцип задоволення»), «сферу «Я»» (власне, це лише межовий шар «Воно», який взаємодіє із зовнішнім світом, де «принцип задоволення» виявляється заміненим «принципом реальності») і, нарешті, «сферу «Над-Я»» – ідеальне «Я», яке Фрейд характеризую як «надособистісне» в людині. Вважається, таким чином, що саме Фрейд відкрив несвідоме (підсвідоме) в людині, хоча насправді на цю сферу звертав увагу ще Лейбніц. Раціональне, «свідоме», за Фрейдом, це лише «поверхневе» в наших бажаннях і потягах, лише своєрідна «маска», яку ніби «надягають» внутрішні чинники нашої поведінки через їхню принципову несумісність із вимогами зовнішнього (природного й особливо соціального) середовища. Якщо замислитись над сенсом, що нас безпосередньо спонукає до того чи іншого вчинку, і зіставити цей сенс із раціональним поясненням вчиненого, то побачимо, що перше з другим абсолютно не збігаються. Наше пояснення завжди виявляється «вкладанням» у межі встановлених наявною системою моралі, релігії, права правил і норм поведінки, того, що спочатку до цих правил не мало жодного стосунку. Раціональна «маска» нашого вчинку – це завжди «виправдання». Справжній же зміст поведінки – досвідомий, або несвідомий. Оскільки ж несвідомі потяги аморальні та алогічні, вони можуть реалізуватися, лише прибираючи зовні прийнятну для середовища раціональну форму. Таку зміну форми несвідомих ірраціональних потягів – їх «раціоналізацію» – він іменує «сублімацією». Сублімаціями Фрейд вважає всі види людської діяльності, особливо творчої. Фрейд поєднує психологію індивідуальну з соціальною, з долею людства взагалі. Спираючись на теорію Едіпова комплексу, Фрейд робить спробу пояснити виникнення перших суспільних заборон («табу»), а звідси – моралі і культури. Сам Едіпів комплекс Фрейд виводить з міфу про «первісну Орду», члени якої вбили батька, що викликало в них комплекс винуватості і, відповідно, заборону на вбивство батька і оволодіння матір’ю. Проте, обмеження агресивних потягів породжує феномен мазохізму і потяг до смерті – Танатос, який протиставляється Фрейдом потягу до життя – Еросу (сексуальному потягу та інстинкту самозбереження).