24.Коперніканський преворот у філософії Канта

Незважаючи на досить слабке здоров’я, Кант вiдрiзнявся напруженою повсякденною iнтелектуальною працею, брав активну участь у “теоретичних баталiях” свого часу i здобув славу першого фiлософа не тiльки Нiмеччини, а й, мабуть, всього свiту. В творчостi Канта видiляють два перiоди: докритичний (1746–1770 рр.) та критичний (бл. 1780–1800 рр.). Протягом першого з них, викладаючи рiзнi навчальні дисциплiни (математика, фiзика, фiзична географiя, логiка, метафiзика тощо), Кант мало цiкавився суто фiлософськими темами. Найбiльш вiдомий твiр цього перiоду “Загальна природна iсторiя та теорiя неба, або Спроба витлумачити устрiй i механiчне походження Всесвiту, виходячи з принципiв Ньютона” (1755). Тут Кант виступає як оригiнальний природознавець, вiн розробляє космогонiчну гiпотезу походження Сонця i планет з первiсної пилової туманностi. Принципи системностi i розвитку визначали нетривiальнiсть цiєї гiпотези. Дотепер вона вiдома як гiпотеза Канта – Лапласа. А головним твором критичного перiоду є “Критика чистого розуму” (1781), по якiй i можна судити про сутнiсть “Копернiканського повороту” в фiлософiї найповнiше.

25.Метод і система філософії Гегеля

ГЕГЕЛЬ (1770–1831) прийняв від Шеллінга естафету дослідження закономірностей процесу діяльності. Творець систематичної теорії діалектики починає свою творчість як послідовник «критичної філософії» Канта і Фіхте, однак потім під впливом ідей Шеллінга переходить у своєму дослідженні історії духовної культури з позицій суб’єктивного на позиції об’єктивного ідеалізму. Заперечуючи Фіхте, Гегель обґрунтував, що природа і суспільство не можуть бути виведені із людського «Я» або самосвідомості, хоч це Я і являється носієм загальнолюдської духовності. Гегель доводить, що саме людське «Я» повинно розумітися лише як прояв, хоч і найвищий, першооснови всього існуючого.

Гегель розробив нову логіку, незвичну з точки зору емпіриків, яка дозволяє бачити об’єкт дослідження не в статиці, не лише готовим, таким, що уже сформувався, а і в динаміці, в процесі формування. Гегелю вдалося вперше подати весь природний, історичний і духовний світ у вигляді процесу, тобто в безперервному рухові, зміні, перетворенні, розвитку. І активність людської свідомості Гегель пов’язує не з особливостями тілесної, природної організації людини, а з процесом діяльного освоєння кожним індивідом духовного багатства, накопиченого попередньою історією. Навпаки, навіть особливості її тілесної організації є не лише передумовою, а і результатом її діяльності. Для Гегеля «істинне буття людини є її дії».

Кожен індивід засвоює на власному досвіді накопиченийпопередніми поколіннями загальний досвід. Таким чином, для Гегеля свідомість не дар богів чи природи, не вихідний пункт філософії, не початок, а завжди, в кожний момент, результат і продовження процесу освоєння предметного світу, світу речей і ідей, створених людством за весь період його історії. Так сама свідомість постала перед Гегелем в якості процесу. З одного боку – історія людства, яка постійно закріплює свої досягнення у вигляді неосяжного моря предметів матеріальної і духовної культури, є історією розвитку людської свідомості, є процесом розгортання всіх потенцій людського духу. З другого боку – індивідуальна свідомість окремої людини з’являється і формується в індивідуальній історії її. Це теж процес. Причому свідомість індивіда (оскільки її розвиток являє собою поступове оволодіння дарами суспільної історії) повторює всі основні етапи розвитку загальнолюдської культури.

Філософія Гегеля вважається вершиною західної філософської думки Нового часу. Нова логіка, яка дозволила зробити це відкриття (як і багато-багато інших) – діалектична логіка, яка, як уже було відзначено, розглядає об’єкт дослідження не лише як статичний, готовий, а і в динаміці, в процесі формування; вона розглядає його не лише відокремлено, сам по собі, а і в зв’язку з іншими предметами і явищами, а також з усіма його протиріччями, котрі призводять його до змін.

Діа-лектика – це об’єктивний спосіб існування світу і відповідне відображення його в свідомості..Гегель називав свою філософію «абсолютним ідеалізмом». Спосіб існування Універсуму – це єдність поняття і реальності. Для позначення цієї єдності Гегель ввів поняття Абсолютної ідеї. Абсолютній ідеї як вихідній, початковій єдності притаманна активність, діяльність, тому що вона діалектична, їй властиве діалектичне протиріччя.

Науку, предметом якої є сам Всесвіт, Гегель починає з логіки. Чому? Тому, що саме мислення, свідомість визначають закони природи і суспільс-тва. Завдяки мисленню, як підкреслює Гегель, людина виявляє тотожність суб’єкта і об’єкта. Цю тотожність Гегель називає абсолютним поняттям. Виявлення понять, усвідомлення людиною їх значущості примушує починати філософствувати не з суб’єкта і не з об’єкта, а з самих понять.

Розробка теорії діалектики Гегелем означала народження діалектичної логіки. Це не означає відкидання формальної логіки, а перехід на якісно новий, більш складний рівень мислення зі збереженням фундаментальних основ формальної логіки.