57.Пізнання як діяльність. Суб’єкт та об’єкт пізнання

Пізнання є історично акумульованим процесом відображення об'єктивної реальності у свідомості людини в формі відчуттів, сприйняттів, уявлень, понять, ідей, гіпотез, теорій і таке ін. Процес взаємодії суб'єкта й об'єкта досліджувався ще з стародавніх часів. Однак лише з філософії Р. Декарта бере початок сучасна трактовка цієї проблеми. Різке протиставлення суб'єкта й об'єкта стало висхідним пунктом аналізу пізнання й обґрунтування знання з точки зору його достовірності. Розуміння суб'єкта як активного пізнавального начала дозволило дослідити умови й оформи цього процесу та його суб'єктивні передумови

Людина, окремі люди (наприклад, вчені), що здійснюють дослідження та відкриття, як суб'єкти пізнання, виступають у ролі членів певного суспільства, певної історичної епохи. У своїй пізнавальній та науково-дослідницькій діяльності вони виражають потреби певного суспільства, спираються на ту суму знань, якої досягло це суспільство, та на ту культуру мислення, яку воно виробило.

На відміну від психології, теорія пізнання не розглядає особистих якостей людей, в думках яких здійснюються пізнавальний процес, особливості їх мислення. У гносеології суб'єкт береться в безособовій формі. Для неї важливий сам зміст знання у його відношенні до об'єктивної реальності, процес та тенденція його розвитку. Об'єктом пізнання є незалежна від свідомості існуюча дійсність - об'єктивна реальність. Сама ж людина з усіма її гранями, сторонами та властивостями, враховуючи й психіку та свідомість, теж до нього належать. Той факт, що свідомість є суб'єктивною реальністю, не перешкоджає перетворенню її у специфічний об'єкт пізнання.

Однак для конкретного суспільства на певному етапі його розвитку реальним об'єктом пізнання є не вся дійсність (вона нескінченна й невичерпна), а лише та її частина, що прямо чи опосередковано включена у практичну, передусім, матеріально-виробничу діяльність. Отже, не лише суб'єкт, але й об'єкт пізнання має свій конкретно-історичний характер. Людина насамперед, пізнає те, що вона практично освоює, змінює, перетворює. Безпосередній об'єкт пізнання - це не "абстрактна" природа, а природа, в певній мірі перетворена, "олюднена" ("світ людини"), межі й багатоманітність якого постійно зростають.

58.Чуттєве пізнання і його форми.

Сучасна теорія пізнання як одна зі складових філософії розглядає пізнання як процес відображення у свідомості людини об'єктивної дійсності, що існує поза свідомістю і незалежно від суб'єкта пізнання.

В основі будь-якого пізнавального акту лежить відображення зовнішнього світу органами чуття, які дають людині безпосереднє знання про дійсність.

* Чуттєве пізнання здійснюється в трьох основних формах: відчуття, сприйняття та уявлення.

* Відчуття — це відображення окремих чуттєвих властивостей предметів: колір, форма, запах, твердість, тепло, холод тощо.

* Сприйняття - це знання про предмет у цілому (цілісний образ) у момент впливу його на наші органи чуттів. Такими образами є, наприклад, зорове сприйняття дерева, що росте перед вашим вікном, чи книги, що лежить на вашому столі; слухове сприйняття шуму дощу, мелодії.

* Уявлення-це відтворення у свідомості людини раніше сприйнятого предмета, явища. Якщо сприйняття завжди пов'язане з безпосередньою дією предмета, то уявлення виникає при відсутності предмета. Для виникнення уявлення предмета в нашій свідомості достатньо почути назву предмета або його ім'я.

Чуттєве пізнання дає нам знання про окремі предмети або окремі властивості предметів. Але знання такого гатунку не можуть задовольнити людину. Нам необхідні загальні знання про світ і суспільство. Такі знання містяться в об'єктивних законах природи та суспільства. Виявлення й формулювання таких загальних знань неможливе без абстрактного (від латинського - віддалення, відволікання) мислення.