45.Філософське поняття закону, класифікація законів. Закони діалектики.

Категорія "закон" розглядається в матеріалізмі і ідеалізмі з протилежних позицій. Ідеалістичне направлення в філософії розуміє під законом форму розумової діяльності, засобі впорядкування відчуттів і емпіричних даних, як це властиво представникам суб'єктивного ідеалізму, або як уявне відтворення людиною розвитку абсолютної ідеї, що характерно для об'єктивного ідеалізму Гегеля. Закон, за визначенням Гегеля, є відношення між сутностями. Отже, не всяка зв'язок явищ є закон. Вона повинна носити необхідний, стійкий, повторюваний характер для того, щоб бути законом.

Таким чином, закон - це стійка, загальна, істотна, необхідна, що повторюється зв'язок явищ природи і суспільства.

Закони розрізняються за ступенем спільності : загальні - це закони діалектики, загальні - закони, характерні для більшого кола явищ (закон збереження енергії), приватні закони - закони, що відображають зв'язку певного кола явищ - біологічні, хімічні, соціальні та ін

Закони розрізняють також за формою прояви в залежності від типу детермінації і за цією ознакою виділяють динамічні та статистичні закони.

Завершуючи аналіз поняття закон, підкреслимо, що закони науки, відображаючи закони природи, суспільства і мислення, є однією з форм теоретичного знання. У діалектиці виділяють три основних закони: єдності і боротьби протилежностей, взаємного переходу кількісних змін і змін якісних і заперечення заперечення. Взаємозв'язок в рамках кожної пари категорій (необхідність випадковість, сутність - явище і т. д.) теж дає особливі закони, висловлюючи окремі істотні сторони, моменти процесу розвитку. Однак названі вище закони є основними, оскільки виражають найбільш суттєві сторони розвитку: його джерело, взаємини між формами розвитку і його провідну спрямованість.

Так само, як і кількість категорій, число основних законів діалектики не може бути обмежена. Розвивається світ, починають діяти нові закони, які розкриває наука, більш-менш точно їх відбиваючи.

46.Діалектика єдності і боротьби протилежностей. Поняття „суперечність» їх різновиди.

Закон єдності і боротьби протилежностей вказує на джерело руху, розвитку предметів, процесів і явищ. Згідно з ним найважливішою умовою, що породжує розвиток, є діалектична суперечність. Виходячи з її всезагального характеру, всі предмети, процеси, явища суперечливі. Це означає, що вони складаються з однієї чи більше пар протилежностей, полярних начал. Вони не лише взаємо виключають, але й передбачають, взаємо обумовлюють одна одну, Гегель у свій час підкреслював, що будь-що в світі життєздатне лише тоді, коли спроможне вміщувати в собі суперечності й витримувати їх.

Отже, протилежності - це основні тенденції, сторони, властивості предметів, процесів, явищ (систем). їх співвідношення можуть бути різними (залежно від ступеня їх гостроти тощо). Це залежить від сили взаємодії протилежностей, яка обумовлюється додаванням чи відніманням до (від) однієї з них певної кількості матерії чи енергії. Залежно від цього й визначаються форми відношень між протилежностями (тотожність, відмінність чи ін.).

Взаємовідношення протилежностей одночасно передбачає і їх єдність. Мається на увазі не подібність у різному, а взаємозв'язок і взаємодію різних явищ у межах певної системи. Ця єдність здійснюється через відмінність і протилежність моментів у цілому. Наприклад, у рості дерева брунька змінюється квіткою. Тому вони є моментами одного Й того ж процесу і це означає, що вони єдині, становлять ціле в цьому процесі.

В.І Ленін зазначав, що єдність (збіг, рівно діяння, тотожність) протилежностей умовна, тимчасова, релятивна. Боротьба ж взаємовиключаючих протилежностей абсолютна, як абсолютний розвиток, рух. Ця боротьба завжди передбачає різноякісність елементів у складі певного цілого, оскільки одно якісні елементи в предметі не взаємодіють. Сутність діалектичної суперечності полягає в тому, що у взаємовідношенні, взаємозв'язках між протилежностями, коли вони взаємостверджують чи заперечують одна одну, боротьба між ними слугує рушійною силою, джерелом розвитку. Це пояснює рух, розвиток як саморух, саморозвиток, що здійснюється внаслідок дії власних законів. Тому джерело руху, розвитку слід шукати не в першооснові, чи в якійсь надприродній силі, а в розв'язанні цих суперечностей.