- •9.Характерні риси та періодизація античної філософії
- •10.Іонійська філософія
- •11.Італійська філософія (школа елеатів, вчення Піфагора)
- •12.Атомістичні вчення античності (Демокріт, Епікур)
- •13.Проблеми пізнання і людина в філософії Сократа.
- •14.Ідеалізм Платона
- •15.Філософія Арістотеля
- •16.Фізіологія римського періоду.
- •17.Теоцентризм Середньовіччя
- •18.Номіналізм і реалізм про природу універсалій.
- •19.Антропоцентризм та гуманізм філософії Відродження.
- •20.Натурфілософія Ввідродження.
- •21.Проблема методу пізнання філософії Нового часу.
- •22.Субстанція в філософії Нового часу
- •23.Емпіризм і раціоналізм Нового часу.
- •24.Коперніканський преворот у філософії Канта
- •25.Метод і система філософії Гегеля
- •26.Антропологізм Фейєрбаха
- •27.Марксизм і сучасність
- •28.Філософські ідеї Київської Русі
- •29.Києво-Могилянська академія
- •30.Г.Сковорода
- •31.Філософська думка Украъни хіх- початку хх ст.
- •32.Філософська думка Росії хіх-початок хх ст.
- •33.Філософія позитивізму. Різновиди неопозитивізму
- •34.Філософія екзистенціалізм
- •35. Психоаналіз Фрейда.
- •36. Неотомізм та тейярдизм.
- •37.Нераціональна філософія ф.Ніцше.
- •38.Поняття та основні форми буття.
- •39.Філософське поняття матерії.
- •40.Природничонаукова картина світу.
- •41.Рух, простір і час як форми існування матерії.
- •42.Виникнення свідомості, її суть та структура.
- •43.Свідомість як функція головного мозку.
- •44Діалектика як учення про універсальні зв’язки і розвиток.
- •45.Філософське поняття закону, класифікація законів. Закони діалектики.
- •46.Діалектика єдності і боротьби протилежностей. Поняття „суперечність» їх різновиди.
- •47.Діалектика кількісних і якісних змін.
- •48.Закон заперечення заперечення.
- •49.Категорії діалектики, їх роль в пізнанні.
- •50.Діалектика одиничного і загального.
- •51.Категорії причини і наслідку. Принцип детермінізму.
- •52.Необхідність і випадковість.
- •53.Зміст і форма.
- •54.Система, структура, елемент.
- •55.Сутність і явище.
- •56.Можливість і дійсність.
- •57.Пізнання як діяльність. Суб’єкт та об’єкт пізнання
- •58.Чуттєве пізнання і його форми.
- •59.Раціональне пізнання і його форми.
- •60.Поняття істини. Конкретність істини. Критерії істини.
- •61.Практика, її форми та роль в пізнанні.
- •62.Природа і суспільство. Матеріальне виробництво.
- •63.Спосіб виробництва та його структура.
- •64.Нтр, сутність та основні напрямки розвитку.
- •65.Духовне життя суспільства. Суспільна свідомість: основні форми та рівні.
- •66.Форми наукового пізнання.
- •67.Методи емпіричного і теоретичного рівнів у науковому пізнанні світу.
- •68.Поняття „культура» та „цивілізація», цивілізаційний підхід в соціальній філософії.
- •69.Філософія техніки. Проблема людини в інформаційно-технічному суспільстві.
26.Антропологізм Фейєрбаха
Інший лівий геґельянець Людвіґ Фоєрбах (1804–1872) створив ориґінальну філософію релігії. Для нього вся релігія є нічим іншим, як антропологією – філософськими роздумами про людину. «Коли людина думає про Бога, – писав філософ, – вона думає про самого себе». Фоєрбах сприяв становленню філософського напряму, який зосереджується на проблемі людини і називається філософською антропологією.
«Фейєрбах зводить релігійну сутність до людської сутності. Однак сутність людини не є абстракт, властивий окремому індивіду. У своїй дійсності вона є сукупністю всіх суспільних відносин».
27.Марксизм і сучасність
Засновником марксизму є Карл Генріх Маркс (1818–1883)154, а співзасновником – Фрідріх Енґельс (1820–1895). У своїй основі марксизм спирається на філософію Геґеля, однак, знову ж таки, намагаючись подолати спекулятивність та абстрактність геґелівської філософії і бути «ближчим до життя», проголошує першоосновою дійсності матерію. Ідеальне, яке ці філософи обмежують полем людської свідомості, народжується із матерії в ході діалектичного розвитку природи. Пізнати природу також можна за допомогою діалектики, однак не геґелівської ідеалістичної, а матеріалістичної. Матерія є не тільки першоосновою, а й визначає свідомість, впливає на неї. Звідси випливає, що основою суспільних відносин, які насамперед цікавили Маркса, є матеріальні – виробничі та економічні відносини. Їх історична послідовність була така: «первісний лад», «рабовласництво», «феодальний лад», «капіталістичний лад». Капіталізм, на думку Маркса та Енґельса, не може бути останньою й ідеальною формою, через притаманне капіталістичному ладу «відчуження». Бачити результат праці можуть тільки власники-капіталісти, в руках яких зосереджені засоби та інструменти виробництва, люди ж, аби забезпечити своє прожиття, потрапляють у залежність від засобів виробництва та «відчуженої» праці. Тому німецькі філософи вважали, що наступним і останнім після капіталізму має бути «комуністичний лад», в якому зникне приватна власність, все майно буде спільним, усі люди стануть рівними, а праця переважно автоматизована.
Що ж до моделі «автоматизованого» (індустріального) суспільства, то це також не Марксова ідея, її вперше висловив Клод-Анрі Сен-Сімон (1675–1755). Маркс і Енґельс вважали, що філософія покликана не лише пояснити світ, але й змінити його. Тому їх філософські ідеї лягли в основу «Маніфесту комуністичної партії», політичної програми, що
ставила собі за мету повалення капіталізму та побудову комунізму.
Наступники (так звані марксисти і неомарксисти) розвивали переважно дві головні проблеми філософії Маркса та Енґельса: 1) Проблему побудови комунізму, яка розвивалася російським марксизмом та марксизмом у колишньому Радянському Союзі, де починаючи з 20–30-х років ХХ століття, завдяки зусиллям Владіміра Ульянова (більше відомого під псевдонімом Лєнін, 1870–1924) 2) Проблему відчуження та його подолання, яку розвивав західний марксизм, насамперед, так звана «Франкфуртська школа» (Теодор Адороно (1902–1969), Герберт Маркузе (1898–1979), ЕріхФромм (1900–1980). Фромм розглядав людину, як дитя природи, що одного разу випурхнуло з її царини. Однак, чим більш відчуженою від природи стає людина, тим сильніше в ній проявляється бажання повернутися назад до природи, злитися з нею. Це бажання можна задовольнити лише двома шляхами: позитивним – любов’ю (в любові людина зливається з природою) та негативним – намаганням руйнувати і підпорядковувати собі довкілля. Фромму належать блискучі дослідження цих двох форм подолання відчуженості людини і природи в історії й культурі. Маркузе, розвиваючи ідеї Маркса, вважав, що люди в західному повоєнному суспільстві тотально відчужені від непродуктивної, нецікавої, нетворчої праці, якою вони змушені займатися протягом переважної частини свого життя. Окрім того, для задоволення нереалізованих у цій праці духовних потреб суспільство підкидає людині псевдомистецтво, продукти масової культури,
які виступають засобом маніпуляції людською свідомістю і роблять людину «одномірною».
Мислителі «Франкфуртської школи» також намагалися поєднати марксизм із фройдизмом, напрямом, про який мова ітиме нижче«Практичного» втілення своїх ідей не уникнув і західний марксизм. Хвиля «лівих бунтів» – студентських заворушень і навіть революцій, що прокотилась у 60-х – 70-х роках і була породжена тим, що людина не хотіла бути «гвинтиком» капіталістичної системи, надихалися ідеями західних марксистів, зокрема «Франкфуртської школи».