39.Філософське поняття матерії.

Матерія – поняття, яким охоплюється все, що існує об’єктивно, тобто поза свідомістю людей. Термін "матерія" має латинське походження (лат. речовина). У широкому значенні — це субстанція, найглибша сутність світу, його фундамент. Згідно з матеріалістичною філософією, крім матерії в її різноманітних видах та формах, у світі нічого не існує. Навіть свідомість розглядається як властивість матеріального характеру, оскільки вона притаманна високоорганізованій матерії — мозку людини.

У філософії те, що не можна зафіксувати жодним фізичним приладом (думку, розум, відчуття), називають ідеальним, а те, що можна –матеріальним.

Окрім того, за Платоном, сааме цей світ ідей є нерухомою першоосновою, а не повітря, вода, буття чи навіть людина, як вважали до цього. Причому, ідея – це першооснова спільна як для світу, так і для людини. Світ ідей – невидимий, а той світ, який ми бачимо, – це матеріальний світ. Матеріальний світ є

відображенням, недосконалою копією світу ідей, яку Бог зліпив із матерії, користуючись світом ідей, як взірцем.

Матерія і ідеї невіддільні. Коли ми дивимося на стіл, то в цьому столі живуть і матерія, те з чого він зроблений, і ідея, поняття, або «форма», як її називав Арістотель. Матерія – це можливість, а форма ідея – це те, що робить можливість дійсністю. «Мідь є

статуя у можливості...», – пише Арістотель.

Можливістю, як і в Арістотеля, у Томи є матерія. Саме завдяки ідеї, або формі матерія перетворюється в предмет, який Тома називає акт буття.

За Декартом, світ має дві першооснови (субстанції): свідомість і матерію. Тому філософію Декарта досить часто називають дуалізмом. Дуалізм – це філософія, яка визнає не одну, а дві першооснови.

Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінґ (1775–1854): Матерія є не тільки першоосновою, а й визначає свідомість, впливає на неї. Звідси випливає, що основою суспільних відносин, які насамперед цікавили Маркса, є матеріальні –виробничі та економічні відносини.

40.Природничонаукова картина світу.

Словосполучення "наукова картина світу" передбачає якусь аналогію між сукупністю що описують реальний світ наукових абстракцій й величезним мальовничим полотном, у якому художник компактно розмістив всі речі світу. Античний вчених малював свою "картину" з великою часткою фантазії і вигадки, але схожість із зображуваним була мінімальною.Ньютоновская картина світу стала суші, суворіше й у багаторазово точніше (така собі чорно-біла фотографія, місцями, щоправда, неясна). Нинішня наукова картина світу "пожвавила" нерухому досі Всесвіт, виявила кожному її фрагменті еволюцію.

Поява принципу глобального еволюціонізму означає, у сучасному природознавстві утвердилось переконання у цьому, що матерія, Всесвіт загалом і всіх її елементах що неспроможні існувати поза розвитку. Це - принципово новий для природознавства погляд на речі, хоча сама ідея еволюції зародилася у ХІХ в. Найсильніше вона вже прозвучала у вченні Ч. Дарвіна про походження видів.

Поява синергетики в сучасному природознавстві ініційоване, певне, підготовкою глобального еволюційного синтезу всіх природничонаукових дисциплін. Цю тенденцію в значною мірою стримувало ту обставину, як разюча асиметрія процесів деградації та розвитку на живої та неживої природі.

Для західної філософії середини 90-х років XX століття відзначалися спроби ввести в арсенал методологічного аналізу нові категоріальні кошти, але разом з тим чіткого розмежування понять "картина світу" і "наукова картина світу" не проведено. У нашій вітчизняній філософсько-методологічної літературі термін "картина світу" застосовується не тільки для позначення світогляду, але і в більш вузькому сенсі - тоді, коли мова заходить про наукові онтологіях, тобто тих уявленнях про світ, які є особливим типом наукового теоретичного знання. У цьому значенні наукова картина світу виступає як специфічна форма систематизації наукового знання, що задає бачення предметного світу науки відповідно певному етапу її функціонування та розвитку