- •9.Характерні риси та періодизація античної філософії
- •10.Іонійська філософія
- •11.Італійська філософія (школа елеатів, вчення Піфагора)
- •12.Атомістичні вчення античності (Демокріт, Епікур)
- •13.Проблеми пізнання і людина в філософії Сократа.
- •14.Ідеалізм Платона
- •15.Філософія Арістотеля
- •16.Фізіологія римського періоду.
- •17.Теоцентризм Середньовіччя
- •18.Номіналізм і реалізм про природу універсалій.
- •19.Антропоцентризм та гуманізм філософії Відродження.
- •20.Натурфілософія Ввідродження.
- •21.Проблема методу пізнання філософії Нового часу.
- •22.Субстанція в філософії Нового часу
- •23.Емпіризм і раціоналізм Нового часу.
- •24.Коперніканський преворот у філософії Канта
- •25.Метод і система філософії Гегеля
- •26.Антропологізм Фейєрбаха
- •27.Марксизм і сучасність
- •28.Філософські ідеї Київської Русі
- •29.Києво-Могилянська академія
- •30.Г.Сковорода
- •31.Філософська думка Украъни хіх- початку хх ст.
- •32.Філософська думка Росії хіх-початок хх ст.
- •33.Філософія позитивізму. Різновиди неопозитивізму
- •34.Філософія екзистенціалізм
- •35. Психоаналіз Фрейда.
- •36. Неотомізм та тейярдизм.
- •37.Нераціональна філософія ф.Ніцше.
- •38.Поняття та основні форми буття.
- •39.Філософське поняття матерії.
- •40.Природничонаукова картина світу.
- •41.Рух, простір і час як форми існування матерії.
- •42.Виникнення свідомості, її суть та структура.
- •43.Свідомість як функція головного мозку.
- •44Діалектика як учення про універсальні зв’язки і розвиток.
- •45.Філософське поняття закону, класифікація законів. Закони діалектики.
- •46.Діалектика єдності і боротьби протилежностей. Поняття „суперечність» їх різновиди.
- •47.Діалектика кількісних і якісних змін.
- •48.Закон заперечення заперечення.
- •49.Категорії діалектики, їх роль в пізнанні.
- •50.Діалектика одиничного і загального.
- •51.Категорії причини і наслідку. Принцип детермінізму.
- •52.Необхідність і випадковість.
- •53.Зміст і форма.
- •54.Система, структура, елемент.
- •55.Сутність і явище.
- •56.Можливість і дійсність.
- •57.Пізнання як діяльність. Суб’єкт та об’єкт пізнання
- •58.Чуттєве пізнання і його форми.
- •59.Раціональне пізнання і його форми.
- •60.Поняття істини. Конкретність істини. Критерії істини.
- •61.Практика, її форми та роль в пізнанні.
- •62.Природа і суспільство. Матеріальне виробництво.
- •63.Спосіб виробництва та його структура.
- •64.Нтр, сутність та основні напрямки розвитку.
- •65.Духовне життя суспільства. Суспільна свідомість: основні форми та рівні.
- •66.Форми наукового пізнання.
- •67.Методи емпіричного і теоретичного рівнів у науковому пізнанні світу.
- •68.Поняття „культура» та „цивілізація», цивілізаційний підхід в соціальній філософії.
- •69.Філософія техніки. Проблема людини в інформаційно-технічному суспільстві.
30.Г.Сковорода
Григорій Савич Сковорода (1722–1794) народився у селі Чорнухах на Полтавщині. У 1738 році він вступив до Києво-Могилянської академії, де навчався (із перервами) 10 років. Сковорода досконало знав Платона, грецьку та латинську патристику, був знайомий із сучасними йому науковими досягненнями, володів десятком іноземних мов, у тім числі досконало давньоєврейською, грецькою і латиною. Його філософію можна кваліфікувати як оригінальний християнський платонізм, що спирався на традиції Київської Русі. Як і в давньоруській культурі, філософія тлумачиться Сковородою як практична мудрість, тобто не тільки мудре вчення, але й мудре життя. Сковорода поділяє пантеїстичні погляди професорів Києво-Могилянської академії, а також розвиває уявлення про серце, як орган, де поєднуються розум і чуття. Дійсність, на думку Сковороди, складається з двох «натур» – видимої (матерія, людське тіло тощо) і невидимої (душа, Бог, прихований смисл): «Весь світ складається із двох натур: одна видима, друга невидима. Видима називається твар, а невидима – Бог», – пише Сковорода. Дійсність також складається із трьох світів: Великий світ (Макрокосм, або Всесвіт), Малий світ (Мікрокосм, або Людина) і Символічний світ (Біблія). У Всесвіті видимою натурою є матерія, а невидимою – ідея (форма), в Людині видимою натурою є тіло, а невидимою –душа, у Символічному світі видимою натурою є знаки (літери), а невидимою – смисл203. Символічний світ – це сфера знаків і символів, про яку чи не вперше в історії світової філософії написав Сковорода. Метою людини є рух до невидимої натури, насамперед, у самому собі. Слідом за Сократом й іншими філософами, Сковорода проголошує знаменитий принцип: «Пізнай самого себе». У самІопізнанні людина відкриває божественний задум в самій собі і працю, для якої її призначив Бог. Таку працю Сковорода називав «сродною» (спорідненою) працею . Якщо людина буде їй слідувати, то в суспільстві настане гармонія і лад. Вчення Сковороди є унікальним явищем не тільки в українській, але й у всій світовій філософії, а самого мислителя можна вважати найвидатнішим українським філософом усіх часів.
31.Філософська думка Украъни хіх- початку хх ст.
«Академічною філософією» називають професійну філософію, що розвивалася в Україні в ХІХ столітті переважно у вищих закладах освіти і насамперед у Київській духовній академії. Українська академічна філософія мала одну характерну рису – інтерес до Канта та німецького ідеалізму. У ХІХ ст. більша частина України вже перестала бути частиною Польсько-Литовської держави, а починаючи з ХVІІ ст., поступово поневолювалася Росією, причому в ХІХ ст. цей процес практично завершився. На відміну від європейської Польсько-Литовської держави, не освічена Росія відверто зневажала філософію і всіляко гальмувала духовний розвиток України, однак не зважаючи на це, філософське життя не припинилося. По всій Україні діяли своєрідні «центри», де тривала трансляція найновіших філософських досягнень, якими на той час і були Кант та німецький ідеалізм. Серед цих центрів необхідно згадати гурток, що діяв у Кременчуці, очолюваний В. Пасеком, і гурток, що функціонував у с. Попівка Сумського повіту, який разом із поглядами просвітників поширював ідеї Канта й інших німецьких філософів. Один із членів цього гуртка – Василь Каразін – ініціював у 1805 році відкриття Харківського університету, де за рекомендацією видатного поета, просвітителя, вченого і філософа Йоганна Вольфґанґа Ґете став працювати блискучий німецький філософ Йоганн Баптист Шад, роботи якого високо цінував навіть сам Фіхте. з одного боку, продовжуються розвиватись ідеї єдності розуму і віри, чуттєвого і раціонального пізнання, що сягають витоками ще Київської Русі, а з іншого, – з’являються перші спроби об’єднати християнський платонізм із німецьким ідеалізмом. Цей синтез стане наріжним каменем не тільки української філософії ХІХ століття, але й російської філософії так званого «срібного віку», тобто другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст.Найвидатнішим філософом, життя якого було пов’язане з Київською духовною академією, став Памфіл Юркевич.
Памфіл Данилович Юркевич (1826–1874)204 народився в с. Ліпляве Золотоношинського повіту Полтавської губернії. Майже чотирнадцять років провів у стінах Київської духовної академії, пройшовши шлях від студента до ординарного професора. Його філософію можна розглядати, як найпослідовніший синтез платонізму з німецьким ідеалізмом, насамперед філософії Геґеля. Як і Геґель, Юркевич визнає всю дійсність Духом. В основі Духу лежить Ідея. Вся дійсність утворюється рухом і розвитком Ідеї, однак сама вона почала рухатися завдяки Богу. Процес пізнання здійснюється у трьох формах: 1) чуттєве споглядання, 2) пізнання через поняття, 3) пізнання через ідею, де чуттєве пізнання і понятійне мислення зливаються. Юркевич сперечається з Кантом, із філософії якого нібито випливає неможливість пізнати Ідею, віддаючи перевагу Платону, який таку можливість допускає. Однак перед Богом, вищою субстанцією, розум поступається. Пізнати Бога можна тільки серцем.