- •9.Характерні риси та періодизація античної філософії
- •10.Іонійська філософія
- •11.Італійська філософія (школа елеатів, вчення Піфагора)
- •12.Атомістичні вчення античності (Демокріт, Епікур)
- •13.Проблеми пізнання і людина в філософії Сократа.
- •14.Ідеалізм Платона
- •15.Філософія Арістотеля
- •16.Фізіологія римського періоду.
- •17.Теоцентризм Середньовіччя
- •18.Номіналізм і реалізм про природу універсалій.
- •19.Антропоцентризм та гуманізм філософії Відродження.
- •20.Натурфілософія Ввідродження.
- •21.Проблема методу пізнання філософії Нового часу.
- •22.Субстанція в філософії Нового часу
- •23.Емпіризм і раціоналізм Нового часу.
- •24.Коперніканський преворот у філософії Канта
- •25.Метод і система філософії Гегеля
- •26.Антропологізм Фейєрбаха
- •27.Марксизм і сучасність
- •28.Філософські ідеї Київської Русі
- •29.Києво-Могилянська академія
- •30.Г.Сковорода
- •31.Філософська думка Украъни хіх- початку хх ст.
- •32.Філософська думка Росії хіх-початок хх ст.
- •33.Філософія позитивізму. Різновиди неопозитивізму
- •34.Філософія екзистенціалізм
- •35. Психоаналіз Фрейда.
- •36. Неотомізм та тейярдизм.
- •37.Нераціональна філософія ф.Ніцше.
- •38.Поняття та основні форми буття.
- •39.Філософське поняття матерії.
- •40.Природничонаукова картина світу.
- •41.Рух, простір і час як форми існування матерії.
- •42.Виникнення свідомості, її суть та структура.
- •43.Свідомість як функція головного мозку.
- •44Діалектика як учення про універсальні зв’язки і розвиток.
- •45.Філософське поняття закону, класифікація законів. Закони діалектики.
- •46.Діалектика єдності і боротьби протилежностей. Поняття „суперечність» їх різновиди.
- •47.Діалектика кількісних і якісних змін.
- •48.Закон заперечення заперечення.
- •49.Категорії діалектики, їх роль в пізнанні.
- •50.Діалектика одиничного і загального.
- •51.Категорії причини і наслідку. Принцип детермінізму.
- •52.Необхідність і випадковість.
- •53.Зміст і форма.
- •54.Система, структура, елемент.
- •55.Сутність і явище.
- •56.Можливість і дійсність.
- •57.Пізнання як діяльність. Суб’єкт та об’єкт пізнання
- •58.Чуттєве пізнання і його форми.
- •59.Раціональне пізнання і його форми.
- •60.Поняття істини. Конкретність істини. Критерії істини.
- •61.Практика, її форми та роль в пізнанні.
- •62.Природа і суспільство. Матеріальне виробництво.
- •63.Спосіб виробництва та його структура.
- •64.Нтр, сутність та основні напрямки розвитку.
- •65.Духовне життя суспільства. Суспільна свідомість: основні форми та рівні.
- •66.Форми наукового пізнання.
- •67.Методи емпіричного і теоретичного рівнів у науковому пізнанні світу.
- •68.Поняття „культура» та „цивілізація», цивілізаційний підхід в соціальній філософії.
- •69.Філософія техніки. Проблема людини в інформаційно-технічному суспільстві.
21.Проблема методу пізнання філософії Нового часу.
Філософія Нового часу відкривається іменем англійського філософа Френсіса Бекона (1561–1626). Його називають першим філософом нової доби: саме він першим сформулював найважливіші принципи, що характерні для філософії цього періоду. Основний пафос творчості Бекона – пропаганда науки,демонстрація її першорядного значення в житті людства. Він намагався скласти новий цілісний погляд на устрій науки, її класифікацію, на цілі й методи наукового дослідження. Бекон був першим, хто чітко усвідомив перевагу наукових досягнень порівняно з античністю і середньовіччям. Поставивши перед собою завдання по відновлюванню наук, Бекон перш за все вважав необхідним дати класифікацію усього відомого на той час кола знань. Принцип класифікації знань обрано ним у традиціях уже гуманістичної культури, оскільки в основу класифікації покладено три головні, як тоді вважалось, здібності людської душі: пам’ять, уява (фантазія), розум. Пам’яті відповідає історія, уяві – поезія, розуму – філософія, яка найбільшою мірою відповідає поняттю науки. Для філософії є три головні предмети: Бог, природа, людина. Своє ставлення до Бога як предмета дослідження Бекон вирішує, спираючись на теорію “двох істин” і приходить до висновку про взаємне невтручання релігії і тієї філософії, яка досліджує природу. У природничій філософії Бекон виділяє теоретичну частину, яка викриває причини природних явищ, і практичну. Останній підрозділ філософії – вчення про людину. Людина як індивід – предмет антропології, а людина як член суспільства – предмет громадянської філософії або політики. Особливу увагу Бекон приділяв логіці, науці про мислення. На відміну від традиційної логіки, яка залишалася логікою доказу того, що колись було відкрито, він висунув задачу створити логіку, яка була б орієнтована на відкриття нових істин.
„Ідоли”, чи то „привиди” – це забобони, які, згідно Бекону, почасти належать людському розуму за його природою, почасти з’являються під час історії людського пізнання, а почасти з’являються в процесі індивідуального розвитку людини. Привиди весь час супроводжують людину, створюють у неї помилкові уявлення і ідеї. Існує чотири види „привидів”: Привиди роду, Привиди печери, Привиди площі, Привиди театру.
Покінчивши з „руйнівною частиною”, Бекон переходить до конструктивної, формулює свій досвідно+індуктивний метод. Його власний метод спирається на розроблену ним концепцію нової індукції. Суть індукції полягає у безперервному і поступовому узагальненні: від окремих фактів до „середніх аксіом” і далі до „генеральних аксіом”.
Свої міркування про метод Бекон часто подає в образній формі. Так серед учених він розрізнює три категорії – мурашки, павуки і бджоли. Перші зосереджуються на хаотичному накопиченню відомостей, складаючи часто зі сміття цілі гори; павуки неначе з самих себе тчуть павутину „знань”, часто просто вигадок; тільки третю категорію можна віднести до справжніх учених, вони вдумливо переробляють матеріал, виробляють корисне знання.
Творчість Рене Декарта (1596–1650) – одне з вершиннихдосягнень світової філософської думки і він же – один з фундаторів філософії Нового часу. До речі, він першим висунув ідею про умовний рефлекс, а також був засновником аналітичної геометрії. Предмет філософії він чітко визначає у “Перших началах філософії”: “Уся філософія схожа на дерево, корені якого метафізика, стовбур – фізика, а гілки, що відходять від цього стовбура – всі інші науки, які зводяться до трьох головних: медицина, механіка і етика».Декарт вважав необхідним починати в науці пошуки істини, керуючись принципом універсального сумніву. Ми можемо і навіть повинні піддавати сумніву все, що приймається на віру вважається за істинне. Але при цьому ми не маємо сумніву в тому, що маємо сумнів. Таким чином, ідучи шляхом, який вказує нам сумнів, ми приходимо принаймні до однієї безсумнівної і достовірної істини: наш сумнів існує як факт. Сумнів же – це діяльність думки. Значить, якщо наш сумнів існує як істина, то є істинним і те, що існує наше мислення. Я маю сумнів, значить я мислю. А якщо я мислю, то я існую.