19.Антропоцентризм та гуманізм філософії Відродження.

Доба Відродження взагалі являє собою історичний процес культурного сходження ранніх буржуазних суспільств. Розвиток ремесел і торгівлі, розквіт міст і великі географічні відкриття сприяли процесу первісного нагромадження торговельного та лихварського капіталу, а також виникненню перших мануфактур та зародків капіталістичних виробничих відносин. Праця, розум, успіхи в житті пов’язувалися не стільки з божою милістю, скільки з людськими можливостями. Зростала повага до земної людини, яка перемагає, досягає мети, сприймає світ, яким він є, користується радощами життя, відчуває піднесення у боротьбі і не впадає у релігійний екстаз і відчай.

Епоха Ренесансу починається не всюди і не одночасно, а виникає як культура розвинутих міст (а не села), більш того – як «салонна культура». Приводами для організації дозвілля нових суспільних прошарків стали розповіді мандрівників, вірші поетів, картини художників, філософські міркування та інше, а їжа, напої і танці слугували лише доповненням «культурної програми». Згодом в італійських містах, а саме Флоренції, Сієні, Феррарі, Пізі, Неаполі та інших, формуються своєрідні спільноти однодумців – гуманістів. Основним смислом свог життя гуманісти вважали заняття філософією, літературою, стародавніми мовами, вивчення античної спадщини. Гуманісти прагнули утвердити нову систему духовних цінностей, серед яких на перший план висувалася сама людина, її особистісні достоїнства, а не походження, багатство чи влада. Культура постає головним критерієм людської гідності та шляхетності. Тому гуманісти проповідують шляхи індивідуального вдосконалення через прилучення до культури. Гуманізм Відродження спирається вже переважно не на релігію, а на мистецтво та науку. Під гуманізмом стали розуміти новий тип освіченості – не богословської, а мирської, світської.

Бог створює світ, а людина – решту речей. Мистецтво як майстерність взагалі стає визначальною характеристикою епохи Відродження. Звеличення ролі людини та її творчих успіхів призвели до утвердження антропоцентричного світогляду. Цей антропоцентризм мав цілком відчутні прояви у літературі, філософії, мистецтві. По-перше, людина вже розглядається як особистість, як

«внутрішня людина», що приховує в своїх глибинах різні можливості та здібності. По-друге, піднесення розумових та творчих сил людини потягли за собою своєрідну «реабілітацію» і людської тілесності.По третє, метою життя людини проголошується тепер не турбота про спасіння власної душі, а прояв себе для інших, служіння людям, а не Богу, творчість, пізнання. По-четверте, ідеалом людини Відродженнястає її всебічна діяльність.

20.Натурфілософія Ввідродження.

Типовим представником ренесансної натурфілософії був виходець зі Швейцарії Парацельс Його справжнє ім’я – Філіп Ауреол Теофраст Бомбаст фон Гогенхайм, він став одним із прототипів легендарного доктора Фауста, який уклав договір з дияволом заради знань. Парацельс вважав медицину всеохоплюючою наукою. Теологія і філософія, астрологія і алхімія – її джерела і опора. Процеси, що відбуваються у організмі людини, зводяться до хімічних перетворень тих самих елементів, з яких складаються інші тіла. Існують три алхімічні начала – ртуть, сіль і сірка. Ртуть відповідає духові, сіль – тілу, а сірка – душі. Медицина тому є головною наукою, що вона піклується про благо людини, а людина – центр Всесвіту і конечна мета творення, вона як мікрокосм відображає макрокосм. У другій половині XVI ст. в Італії складаються більш-менш всеохоплюючі натурфілософські системи, які вже досить мало містять у собі елементів античного спадку. Першим тут може бути названий Джероламо Кардано відомий тим, що сконструював вал, названий за його ім’ям карданним, та винайшов спосіб вирішення рівнянь третього степеня. Природу він прагнув пояснювати, виходячи з двох принципів – матерії як пасивного начала і всюдисущої світової душі як принципу життя й діяльності. Матерія складається з трьох елементів: землі, води та повітря. Душа виявляється у формі світла і тепла. Притягання й відштовхування (у людини це любов і ненависть) є головною причиною загального руху. У книзі «Про моє життя» Кардано пише про себе таке:«Я володію від природи філософським і здатним до наук розумом.

Бернардіно Телезіо був засновником природознавчого товариства, яке потім перетворилось в Академію, а ця остання дала поштовх розвиткові досвідного вивчення природи. Телезіо вважав, що природу слід вивчати, не виходячи за її межі. Нехай Бог і створив світ та встановив його закони, але нема ніякого діла до акту творення, природу слід вивчати як факт, саму по собі, безвідносно до Бога і єдиним джерелом пізнання є досвід. Телезіо відкидав учення атомістів про абсолютну пустоту. Матерія, на його думку, пасивна і є полем битви двох активних начал – тепла і холоду.З матерії і цих двох активних сил конструюється уся природа.

Джордано Бруно – італійський філософ і поет, засуджений церковною інквізицією за вільнодумство і спалений живцем у Римі. Свого часу на нього велике враження зробив твір Коперніка “Про обертання небесних сфер” (1543). Завдання філософії Бруно вбачав у тому, щоб пізнати природу у її єдності. Істина єдина і її пізнання – справа науки, а не релігії. Однак радикально релігію він не відкидає, а є скоріше пантеїстом: “Природа – не що інше як Бог у речах” . Бруно розрізнював природу як первісну, всюдисущу субстанцію і емпіричний світ як природу породжену. Первісна природа подається ним як подвійна субстанція: одна – духовна, а друга – тілесна, однак у кінцевому рахунку і та, і друга зводяться до одного кореня. Рух пояснюється активною світовою душею, якою просочена вся природа, все в світі одушевлене.