43.Свідомість як функція головного мозку.

Свідомість – У широкому значенні це поняття виражає всі властиві людині психічні процеси, і тому можна стверджувати, що духовне здійснюється в людині як свідомість. У більш вузькому значенні свідомість означає тільки вищу форму духовного осягнення людиною себе і навколишнього світу, тобто розум і мислення. У міфологічній свідомості ще не відокремлювався індивідуальний суб’єкт, то було колективне мислення і переживання. Перша фаза характеризується поступовим виходом індивідуального суб’єкта з первісної розчиненості його у сукупній родовій свідомості. Розпад родоплемінного ладу розірвав початкову світоглядну цілісність, а, оскільки була розірвана соціальноекономічна єдність первісної общини, то утворити нову світоглядну цілісність колективна свідомість уже не могла.

На думку Геракліта, люди ведуть себе так, неначе у кожного з них є якась своя особиста свідомість. Вони подібні тим, що сплять, бо кожний сплячий живе в своєму світі, в той час як для тих, хто не спить, світ завжди один, загальний для всіх.

Увесь первинний зміст свідомості Юм називає терміном „сприйняття” (perception). Оскільки він цілком відкинув питання про об’єктивну реальність, то у пошуку якихось відмінностей між сприйняттями звертає увагу тільки на кількісні відмінності по ступеню їх сили і жвавості. Далі Юм ділить сприйняття на прості (напр., „червоний”) і складні (напр., „яблуко”). З таких вражень і уявлень і будується весь зміст свідомості і все людське знання. Розум сам по собі нічого не додає до цього матеріалу, він тільки упорядковує й комбінує враження. І далі Юм досліджує зв’язки між різними ідеями.

«Я» означає самосвідомість. Наведене вище положення Фіхте звучить не просто як констатація деякого факту, а як вимога: «Воздвигни своє Я!Усвідом себе!».

Тільки існування своєї свідомості ми не можемо ставити під сумнів, бо тоді б не було кому сумніватися. «Cogito, ergo sum» («Мислю, а отже, існую») – цей вислів Декарта згодом стане дуже відомим. Таким чином, існування нашої свідомості – єдиний беззаперечний факт. Зусиллями Декарта людська свідомість уперше стає об’єктом філософського дослідження, а його самого небезпідставно вважаються «першовідкривачем свідомості». Аналізуючи людську свідомість, Декарт знаходить у ній ідеї, що існують у людині від природи, тобто «вроджені ідеї», а також ідеї, які привнесені у свідомість ззовні, а це означає, що за нашою свідо- містю існує світ, який є джерелом цих привнесених у свідомість ідей.

44Діалектика як учення про універсальні зв’язки і розвиток.

Діалектика є сучасною загальною теорією розвитку всього сутнього, яка адекватно відображає його еволюцію у своїх законах, категоріях та принципах. Тобто діалектика поширюється на всю навколишню дійсність і є теоретичним відображенням розвитку як "духу", так і матерії, свідомості, пізнання.

Діалектика як філософська теорія розвитку спирається на такі фундаментальні поняття, як зв'язок, взаємодія, відношення. Поняття зв'язкує одним із найважливіших у діалектиці, вихідним для розуміння універсальних зв'язків об'єктивної дійсності. Звязки класифікуються залежно від ознак, які кладуться в основу тієї чи іншої класифікації. Наприклад, залежно від рівня організації і форм руху матерії, зв'язки можуть бути механічні, фізичні, хімічні, суспільні. Суспільні зв'язки у свою чергу можуть бути виробничі, класові, національні, родинні, групові, особисті тощо.

Діалектика як метод –це мистецтво створення понять і їх поєднання. Діалектика через індукцію підводить множину речей певного роду під загальне поняття цього роду. Сократівську індукцію як метод визначення понять Платон доповнює новим способом перевірки шляхом розглядання наслідків від прийнятих припущень. Кожне поняття відображає те спільне, що є у певного роду чи виду поодиноких предметів, тобто пізнаються не самі поодинокі речі, а загальні прикмети роду (виду). Діалектика цим не завершується, а продовжується вже у взаємовідносинах видів.

Діалектика як наука про поняття перетворюється у Арістотеля в логіку. Логіка – це наука про форми мислення і пізнання Арістотель заклав теоретичні основи логіки як науки, сформулював закон суперечності.

У Булгакова має місце діалектика Ніщо і Дещо. Ніщо не є абсолютним.

Зворотній рух від природи до свідомості – від об’єктивного до суб’єктивного – це «філософія природи». Обидва шляхи Шеллінґ називає діалектикою.