14.Ідеалізм Платона

Платон, вважається найвидатнішим філософом усіх часів. У філософії те, що не можна зафіксувати жодним фізичним приладом називають ідеальним, а те, що можна –матеріальним.Платону належить честь відкриття «ідеального». Однак він, на відміну від переважної більшості нас із вами, вважав, що ідеальне існує не тільки в людській голові, але й поза межами людини. Іншими словами, за Платоном, поза дійсним світом існує паралельний світ, який є ідеальним, і в ньому живуть ідеї, тобто узагальнені поняття, схожі на поняття в нашій голові. Окрім того, за Платоном, сааме цей світ ідей є нерухомою першоосновою, а не повітря, вода, буття чи навіть людина, як вважали до цього. Причому, ідея – це першооснова спільна як для світу, так і для людини. Світ ідей – невидимий, а той світ, який ми бачимо, – це матеріальний світ. Матеріальний світ є відображенням, недосконалою копією світу ідей, яку Бог зліпив із матерії, користуючись світом ідей, як взірцем.

У світі ідей є вищі і нижчі ідеї. Вищою є та ідея, яка всеохопніша. Наприклад, над «ідеєю людини» та «ідеєю тварини» стоїть ідея «живої істоти», а над «ідеєю дерева» та «ідеєю живої істоти» – «ідея природи» тощо. Найвищою, а отже, найбільш всеохопною ідеєю є ідея Блага. Благо охоплює все. Платон вважав, що душа людини від народження вміщує всі знання, в тім числі і знання ідей, однак при народженні вона забуває їх. Тому процес пізнання є «пригадуванням» ідей. Існують два методи пізнання: (1) Діалектика. Діалектикою Платон називає перехід від менш загальних до більш загальних понять, аж поки ми не доберемося до найбільш загальної ідеї Блага. (2) Любов. Любов – це шлях до Блага напряму. Коли людина любить іншу людину, вона відчуває благо безпосередньо. Людина, на думку Платона, складається з душі і тіла. Душа –ідеальна і безсмертна, тіло – в’язниця душі. Мета філософа, за Платоном, пізнавати Благо. Такою ж є і мета держави. В ідеальній державі, вважав Платон, мають бути три верстви: а) «філософи» – керівники держави, бо вони найближче пізнали ідею Блага. На троні теж має бути філософ, якого готують до своєї місії 50 років; б) «охоронці» – воїни, що охороняють внутрішній порядок в державі і захищають її від зовнішнього ворога; саме з них відбираються філософи. в)«ремісники» – люди, які годують воїнів і філософів та мають право на приватну власність.

15.Філософія Арістотеля

Арістотель був учнем Платона, однак, на відміну від останнього, він вважав, що ідеї не є якимось паралельним світом, а живуть у самих речах. Першоосновою, отже, є не ідеї, як це стверджував Платон, а композиція, сполучення ідей і матерії. Інакше кажучи, матерія і ідеї невіддільні. Матерія – це можливість, а форма ідея – це те, що робить можливість дійсністю. Перетворює можливість у дійсність Бог, якого Арістотель називає Першодвигуном. Саме він додає до матерії ідеї. Людина – це теж сполучення матеріального тіла з ідеальною душею, причому тіло є можливістю існування людини, однак робить цю можливість дійсністю душа, яка, на думку Арістотеля, складається з трьох частин: вегетативна, чуттєва та раціональна. Рослини мають тільки вегетативну душу, тобто ту, що відповідає за відтворення і розмноження, тварини – вегетативну і чуттєву, люди – усі три. Існування раціональної душі неможливе без існування двох інших. Мета людини і суспільства – пізнавати Благо. На відміну від Платона, Арістотель дотримується дещо іншої концепції соціальних верств, виділяючи три прошарки: знатні, середні і народ. Арістотель вважається найуніверсальнішим розумом античності і основоположником сучасної системи наук.