37.Нераціональна філософія ф.Ніцше.

На вiдмiну вiд С. К’єркегора, Ф. Нiцше (1844–1900) – противник християнства. Християнство, на його думку, символізує занепад тонусу до життя, боягузтво і стомленість душі, з ним поширюється нігілізм, загальний розклад західної культури. Переоцiнка цiнностей, яку оголошує Ніцше, вимагає вiдкидання, перш за все, моральних цiнностей, понять “добра i зла”, “совiстi”, що мають абсолютне значення у системi християнського свiтогляду. Будь-яка моральнiсть спирається на передумову свiдомого самовизначення. Але ця передумова виявляє свою непридатнiсть, оскiльки природа людської дiї iррацiональна. Поведiнка людини обумовлена iнстинктом, вона визначається волею. Життя, з точки зору Нiцше, є аристократична рiч, його збудовано на нерiвностi та антагонiзмi слабих i сильних. Життя – це “воля до влади”. Втiленням нової iєрархiї цiнностей є “надлюдина”. Рацiоналiзм може панувати, коли пересiчна людина, “виключена” з ситуацiї, незаангажована емоцiями i пристрастями, може спокiйно спостерiгати i осмислювати перебiг подiй. Таким чином, iррацiоналiзм є певною реакцiєю на глибокi зрушення (з захопленням маси людей) в суспiльствi, фiлософське вiдбиття економiчного i загальнокультурного буття Європи XIX i XX ст. Однак антикласичний (іррацiоналiстичний

Ніцше взагалі був прибічником принципово несистемного письма. Численні афористичні положення його творів важко піддаються систематизації, утруднюють формування уявлення про філософію Ніцше, яку можна було б викласти. Зробити це – майже неможливо. З афоризмів вимальовується хіба що «філософський настрій», але не система упорядкованих та аргументованих думок.

38.Поняття та основні форми буття.

Буття – це все, що існує, суще в цілому. Термін «суще» позначає кожну існуючу у світі річ окремо. Це те, що існує частково. Існує, наприклад, людина, тварина, сонце, небо, тому можна сказати, що сонце, небо, людина є сущими, існуючими (онтичним). А коли узяти все суще взагалі, то його слід означувати поняттям буття (онтологічне). Слова «суще» та «існуюче» є, по суті, синонімами, відмінність між ними суто граматична. Окрім слова «існуюче», ми можемо вживати такі його форми, як «існування», «існувати». З’ясуємо також смисл поняття «існування». Існуванням називається все розмаїття речей. Ці поняття, які в буденній мові досить часто вживаються як синоніми, в онтології слід розрізняти. Отже, про окрему річ (людину, стіл, стілець) ми можемо сказати «існує», а про все існуюче (суще) в цілому ми говоримо «буття».

Однак у ХХ столітті уявлення про мету онтології змінилося, що дає філософам підстави говорити про «нову онтологію». У «критичній онтології» Гартмана, «трансцендентальній онтології» Гусерля, «фундаментальній онтології» Гайдеґера, які разом з деякими іншими системами якраз і становлять зміст «нової онтології», всіляко підкреслюється те, що шукачем сутності буття є людина. Тільки вона здатна оперувати такими абстрактними категоріями, як «буття», тільки вона може робити так широкі узагальнення.Буття є категорією, що формується у розумі людини. Коли вона «забуває буття», втрачає спорідненість із ним, що, на думку Гайдеґера, ми спостерігаємо в наш час, то це призводить людину до тривог і «ностальгії», а буття – до руйнації. Окрім того, що людина є єдиним сущим, яке здатне пізнати буття, вона є також відповідальною за буття, та, власне буття неможливе без людини.

Тому можна стверджувати, що «запитування про буття», роздуми про нього виникають, насамперед, як віддалення, «втеча» від повсякденності, як абстрактний роздум. Поняттям протилежним до буття є категорія «небуття», або «ніщо». Однак небуття по суті своїй неможливе. Якщо ми навіть скажемо: «небуття є», то цим самим використовуємо слово «є» (існує), яке покладає буття. Так вважав філософ Парменід.

Що ж до людини, то її неіснуванням єсмерть, і саме до цієї теми повсякчас звертається філософія та онтологія. У повсякденному житті людина рідко думає про смерть, тобто про можливість свого неіснування, – повсякденність відволікає від цих роздумів. Однак онтологія і філософія не цураються розмірковувати про не існування людини, а отже, і про смисл та доцільність її існування.