36. Неотомізм та тейярдизм.

Неотомізм – сучасний варіант філософії томізму, започаткованої у ХІІІ ст. Томою Аквінським. Ідея відродження томістської філософії булла висловлена у «Догматичній конституції католицької віри», прийнятої І Ватиканським собором , і офіційно закріплена в енцикліці папи Лева ХІІ. Центрами неотомістської філософії є академія св. Томи у Ватикані, Католицький ін-т у Парижі, ун-т Нотр Дам (США) . Провідн представники неотомізму – Е. Жильсон, Ж. Марітен (Франція), Е. Корет, (Австрія), К. Ранер, Й. Ратцингер – папа Бенедикт XVI (ФРН), Ю. Бохенський (Швейцарія), К. Войтила –папа Іоанн Павло ІІ (Польща). Неотомізм відстоює принцип гармонії розуму та віри та послідовне слідування креаціоністському світогляду. В основі усього існуючого знаходиться тотальність чистого божественного буття, яке породжує багатоманіття творіння. Божественне буття невиразиме за допомогою категорій і фіксується лише специфічними надкатегоріальними визначеннями – трансценденталіями (єдність, істина, благо, красота). Творячи світ з «ніщо», Бог наповнює його власною екзистенційною повнотою. У Богові має місце тотожність сутності та існування, а у сфері створеного буття сутність, що дарується Богом, випереджає існування. Багатоманітність створеного бутя інтерпретується за допомогою ідеї гілєморфізма – кожне конкретне утворення розглядається як таке, що складається з матерії і духовної форми. Матерія – пасивне начало, яке потребує для своєї актуалізації форми. Проголошується існування аналогії між Богом і його творінням: творець протилежний світу, але його творіння дозволяє певною мірою судити про нього. Вчення про онтологічні і логічні істини: перші – продукт відповідності речінтелектуальному задуму Бога; другі пов’язані з інтелектуальною діяльністю людини, якій властива суб’єктивність. Людина є не просто сумою душі і тіла, але самою цілісністю такого їх зв’язку. Заперечується дуалізм людської природи, натомість постає її антиномічна простота.

Особливим напрямком релігійної філософії ХХ століття виступає вчення П’ЄРА ТЕЙЯРА ДЕ ШАРДЕНА. Основні ідеї філософського вчення Тейяра де Шардена розкриваються в праці «Феномен людини», в якій автор, спираючись на досягнення сучасної науки, намагається створити цілісний світогляд, в якому знімається протилежність між наукою і релігією. Головний методологічний принцип Тейяра де Шардена – ідея розвитку. Еволюцію Всесвіту («космогенез») він зображує як низку етапів ускладнення єдиної субстанції – «Тканини Універсума», духовної і матеріальної одночасно. Це космічний, цілеспрямований процес, в якому матерія-енергія, що складає Всесвіт, прогресивно розвивається в напрямку зростання складності і духовності. Енергія – властивість самої матерії, невід’ємна від неї, і одночасно являє собою духовну силу, що задає імпульс космосу. Психічна енергія є «радіальною», тобто веде до зростання складності матеріальних об’єктів і є формою божественної благодаті. Частки первинного хаосу визначально знаходились у стані нескінченного різноманіття. Пройшовши послідовні етапи, на яких відбувався їхній синтез, вони поєднались у складні сутності (атоми, молекули, клітини, організми). Нарешті, в людському тілі нервова система досягла такого ступеня складної єдності, що виник самосвідомий, цілеспрямований, морально відповідальний розум. Таким чином, життя, розум, дух і свобода виникли з матеріальної матриці, і людина отримала здатність до свідомого контролю над власними діями. Спрямованість і прогрес очевидні в еволюції матерії-енергії, яка привела до виникнення Землі і формування літосфери, яка перетворюється завдячуючи еволюції живих організмів в біосферу. У свою чергу біосфера, внаслідок еволюції живих істот, стала ноосферою (сферою розуму). Тейяр де Шарден стверджує, що еволюція не скінчається на людині як індивідуумі, але продовжується мірою того, як людство об’єднується у спільноти із зростаючою диференціацією індивідуальних функцій – тенденція, прискорена сучасною технологією, урбанізацією, телекомунікаціями і розвитком обчислювальної техніки. Глобальна мережа знань, досліджень і почуття взаємозалежності людей утворюють ноосферу. Еволюційний процес Тейяр де Шарден графічно зображує як «конус простору-часу», в основу якого закладається множинність і хаос, а на вершині – точка останнього єднання в складну єдність, «точка Омега». Вона є кінцевою метою і разом з тим регулятором космогенезу, духовним центром, одночасно іманентним і трансцендентним Універсуму. Точка Омега – Бог, який, завдячуючи силі Свого тяжіння, задає мету і напрямок прогрессивно еволюціонуючому синтезу. Коли в процесі еволюції матерія-енергія виснажить весь свій потенціал до подальшого духовного розвитку, конвергенція космічного природного порядку і надприродного порядку призведе до «парусії», Другого Пришестя Христа, унікального явища, в якому Історичне поєднується з Трансцендентним. Тейяр де Шарден дає назву всім стадіям еволюції Всесвіту: «переджиття», «життя», «думка» і «наджиття». На етапі «думки» виникає людина, яка концентрує в собі психічну енергію, творить ноосферу, персоналізує світ. «Наджиття» – де стан єднання душ людей після завершення історії в космічному Христі.