Методи оцінки окремих об’єктів (фірм)

Підходи	Методи оцінки
1. Дохідний	1. Метод капіталізації 2. Метод дисконтування грошових потоків
2. Витратний	1. Метод чистих активів 2. Метод ліквідаційної вартості
3. Ринковий (порівняльний)	1. Метод ринку капіталу 2. Метод угод 3. Метод галузевих коефіцієнтів

Згідно з методом капіталізації вартість об’єкта оцінки визначають за формулою:

, (5.17)

де С_о – вартість об’єкта оцінки.

Метод дисконтування грошових потоків заснований на прогнозуванні цих потоків від даного підприємства (об’єкта). Майбутні грошові потоки перераховують за дисконтною ставкою у теперішню вартість. Дисконтна ставка має відповідати нормі дохідності, яку потребує інвестор.

Ринкову вартість об’єкта методом чистих активів визначають за формулою:

ЧА = А – З, (5.18)

де ЧА – чисті активи корпорації;

А – ринкова вартість активів;

З – зобов’язання корпорації (поточні і довгострокові).

Ліквідаційна вартість фірми являє собою різницю між сумарною вартістю всіх активів і витратами на її ліквідацію.

Метод ринку капіталу заснований на ринкових цінах акцій аналогічних компаній. Інвестор діє за принципом заміни (альтернативних інвестицій). Тому може вкласти грошові кошти у ці компанії або в компанію, що оцінюється. У результаті дані про компанію, акції якої знаходяться у вільному продажі, при використанні відповідних коригувань мають слугувати орієнтиром для визначення вартості компанії, що оцінюється.

Метод угод заснований на аналізі цін придбання контрольних пакетів акцій ідентичних компаній. Його застосування потребує багато відкритої інформації, що формується на фондовому ринку.

Метод галузевих коефіцієнтів дозволяє визначити приблизну вартість корпорації за формулами, виведеними на основі галузевої статистики.

5.5. Методи розрахунку оптимальної вартості капіталу

Оптимізація структури є однією з найскладніших процедур у процесі управління корпоративними фінансами. Вона виражає таке співвідношення використання власного і позикового капіталу, при якому забезпечується найбільш ефективний взаємозв’язок між коефіцієнтами рентабельності власного капіталу і заборгованості, в результаті чого, ринкова вартість (ціна) корпорації максимізується.

Процес оптимізації структури капіталу здійснюється у такій послідовності:

1. Аналіз складу капіталу за ряд періодів (кварталів, років), а також тенденцій зміни його структури (співвідношення між власними і залученими джерелами). У процесі аналізу розглядають такі параметри, як коефіцієнти фінансової незалежності, заборгованості, напруженості, співвідношення між короткостроковими і довгостроковими зобов’язаннями. Далі вивчають показники оборотності і прибутковості активів і власного капіталу.

2. Оцінка ключових факторів, що визначають структуру капіталу. До них належать:

• галузеві особливості господарської діяльності корпорації (характер готового продукту, тривалість виробничого й фінансового циклів, форми розрахунків з постачальниками і покупцями тощо);

• кон’юнктура товарного і фінансового ринків;

• рівень прибутковості поточної діяльності;

• податкове навантаження на корпорацію (частка сплачених прямих і непрямих податків у виручці від продажу – брутто);

• ступінь концентрації акціонерного капіталу (прагнення капіталовласників зберегти контрольний пакет акцій);

• стадія життєвого циклу корпорації (молоді компанії з життєздатною продукцією і новими технологіями можуть застосовувати для свого розвитку більше позикового капіталу, а зрілі – використовують переважно власні кошти).

З урахуванням перелічених факторів управління структурою капіталу передбачає вирішення двох ключових завдань:

- встановлення прийнятних пропорцій використання власного і залученого капіталу;

- забезпечення в разі необхідності залучення додаткового внутрішнього і зовнішнього капіталу.

Застосування багатоваріантних розрахунків з використанням указаних показників дозволяє встановити оптимальну структуру капіталу, яка призводить до максимізації приросту рентабельності власного капіталу.

3. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості (ціни) базується на попередній оцінці власного і позиченого капіталів за умов їх залучення і варіантів розрахунку WACC.

4. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації фінансового ризику пов’язана з вибором більш дешевих джерел фінансування активів корпорації.

З цією метою всі активи класифікують на три групи: необоротні (капітальні) активи; стабільна частина оборотних активів; змінна частина оборотних активів.

На практиці використовують три різних підходи до фінансування різних груп активів за рахунок пасивів балансу корпорації: консервативний, помірний і агресивний.

При консервативному підході приблизно 50% змінної частини оборотних активів формують за рахунок короткострокових зобов’язань. Останні 50% змінної частини, стабільна сума оборотних активів і необоротні активи покривають власним капіталом і довгостроковими зобов’язаннями.

При помірному підході 100% змінної частини оборотних активів формують за рахунок короткострокових зобов’язань, а 100% стабільної (постійної) частини – за рахунок власних коштів. Необоротні активи відшкодовують за рахунок власного капіталу і довгострокових зобов’язань.

При агресивному підході 100% змінної частини і 50% стабільної частини оборотних активів покривають за рахунок короткострокових зобов’язань. Останні 50% постійної частини оборотних активів і необоротні активи – за рахунок власного капіталу і довгострокових зобов’язань.

Виходячи зі свого ставлення до ризику власники і фінансові менеджери корпорації обирають один із розглянутих варіантів фінансування активів.