Ліпінська А.В. -Науково-технічна термінологія

тощо. Якщо така тенденція продовжиться, то більшість «мод/ них» запозичень відійде в пасивний запас – залишаться зміс/ товні потрібні терміни. Під час добирання українських відпо/ відників до іншомовних термінологічних одиниць виникає ще одна проблема.

1.2.3. Проблеми перекладу термінів

З однієї мови на іншу терміни не перекладаються, як звичай/ ні слова. Оптимальним є такий шлях перекладання термінів: «поняття – український термін», а не «іншомовний термін – український термін», з якої б мови не відбувався переклад. Тобто пошук терміна/відповідника починається з аналізу властивос/ тей нового поняття. Цілком можливо, що якась із властивостей «підкаже» іншу назву цього поняття, ніж вона є у мові, з якої здійснюється переклад. Проілюструємо це таким прикладом. У російській термінології одна з деталей ізолятора називається юбка – очевидно, назва виникла за подібністю. В українській термінології для цього поняття є термін острішок (від слова стріха). Як бачимо, асоціації у творців двох термінів були різні. Тому перекладати російський електромеханічний термін юбка українським словом спідниця не можна, це не термінологічний підхід. Так само помилково буде перекладати російський буді/ вельний термін грохот як гуркіт чи грюкіт, оскільки йдеться про назву пристрою для пересіювання піску або цементу, і в укра/ їнській терміносистемі для того існує слово решето.

Якщо назва поняття базована на його найголовнішій власти/ вості чи вдалому порівнянні, то й в інших мовах ці ознаки брати/ муть за означальні (наприклад, у комп’ютерній термінології, user – користувач, mouse – мишка, reset – перезапуск тощо). У та/ ких випадках переклад терміна перетворюється на переклад зви/ чайного слова, що є найпростішим шляхом добирання власно/ мовної назви до певного наукового поняття.

Інколи, щоб знайти вдалий національний термін, доцільно зіставити терміни/відповідники з кількох мов і вибрати для пе/ рекладу найвдаліший. Так, термін/інтернаціоналізм директ, мейл означає рекламу товарів і послуг через розсилання конк/ ретним адресатам. Ось деякі національні назви цього поняття: англійська – direct mail; німецька: Werbung der Post, фран/ цузька – direct mail; польська – reklama wysylkowa pocztowa; російська – директ,мэйл. Умотивованість німецького терміна «підказала» термінологам найкращий варіант для українсько/ го відповідника: рекламування поштою (О. Покройська).

51

Отже, сьогодні українська термінологія може поповнювати/ ся запозиченнями і перекладами безпосередньо з тих мов, які для того придатні, а не тільки через російську, як це було в по/ передніх десятиріччях. Нині переглядають і виправляють деякі терміни, що потрапили до української термінології за методом «зіпсованого телефону». Наприклад, термін bitstate memory

(російське – двухстабильная ячейка памяти; українське – двостабільна комірка пам’яті) матиме вигляд: двостанова пам’ять (Б. Рицар).

Посередництво російської мови призвело до плутанини у вико/ ристанні українських термінів означення та означення; причина проблеми у тому, що латинські слова definite і determinato росій/ ською мовою перекладають одним словом: определение. Якщо усунути чинник посередництва, тоді названі поняття в україн/ ській термінології відразу чітко розмежуються через наявні сло/ весні ресурси: definition – означення, determination – означення.

Так само, як і поет/перекладач, термінолог/перекладач мо/ же створити національний термін, що за багатьма параметра/ ми вигідно відрізняється від терміна/інтернаціоналізму.

Оскільки термінотворення є свідомим процесом, то науко/ вець так чи інакше вкладає у назву наукового поняття свої по/ чуття. А. Залізний наводить такий приклад: один польський автор, пишучи статтю про апарати, які за міжнародною термі/ нологією називають барботажними, замінив їх назву на belkot, kowe – белькотливі. Цікавий висновок: таке любовне ставлення до апарата, його персоніфікація, за умови збереження точності й однозначності, ближче відкриває механізм функціювання при/ ладу і ріднить з ним дослідника, підкреслює відчуття єдності матеріальної і духовної культур.

Як не дивно, подібні думки висловлюють ще деякі терміно/ логи, хоч загальноприйнятою є вимога, щоб термін був емоцій/ но нейтральний – «холодний».

Для того, щоб нові терміни органічно увійшли до літературної мови, їх треба творити з власномовного будівельного матеріалу (коренів, префіксів, постфіксів). Ця нібито проста вимога на су/ часному етапі функціювання термінології перетворилася на проблему.

1.2.4. Словотворчі проблеми

Як уже згадувалося, останніми десятиріччями в українську мову, а особливо в терміносистему, увійшли словотворчі моделі

52

російського взірця, що спричинило появу цілих груп непра/ вильно витворених термінів. Найголовніші з них:

активні дієприкметники на /уч (ий), /юч (ий): прискорюю, чий, обертаючий,

віддієслівні іменники на /к(а): шліфовка, розтяжка,

терміни на позначення процесу дії, утворені безафіксним способом: запис (у значенні «записування»), нагрів (у зна/ ченні «нагрівання»).

Проблема ускладнена тим, що за наведеними моделями про/

довжують творити нові терміни (наприклад: галопуюча інфля, ція, запам’ятовуючий пристрій, записуючий пристрій).

Українське термінознавство останнім часом поповнилося кількома працями, присвяченими термінологічному словотво/ ренню. Найповніше охоплює словотворчі проблеми в терміно/ логії книжка В. Моргунюка «Зауваження щодо опрацювання державних стандартів з науково/технічної термінології», яку у 1993 році видано в Інституті проблем міцності НАН України. Це максимально стисле подання основних способів називання українською мовою таких стрижневих понять, як: дія, наслідок дії, здатність до дії, стан дії тощо у зіставленні з відповідними російськими словотворчими типами. За допомогою власномов/ них словотворчих засобів автор чітко розмежовує ці поняття та їх різновиди, наприклад: згинання (недоконана дія) – зігнення (доконана дія) – згин (наслідок дії); устатковування (недоко/ нана дія) – устаткування (доконана дія) – устатковання

(наслідок дії) тощо.

Наведемо також словотворчі моделі для перегляду росій/ ських активних дієприкметників. Наприклад, определяющий:

1)що + дієслово (що означає);

2)прикметник (означальний);

3)іменник (визначник).

До речі, за моделями 2 і 3 можна легко утворити відповідник

до невдалого, але такого поширеного радіотехнічного терміна, як записуючий пристрій. Новотвори: записний пристрій, запи, сувач граматично правильніші й стисліші, милозвучніші від попереднього калькованого терміна. Приклади можна продов/ жувати.

Окремі фахівці вважають, що невелика кількість активних дієприкметників теперішнього часу в українській термінології може функціонувати у тому разі, коли такі терміни найточні/ ше передають поняття процесу, наприклад: іонізуюче випромі, нювання (Б. Рицар).

53

Паралельно з невідкладними, історично зумовленими зав/ даннями українські термінології розв’язують також загальні проблеми термінотворення, а саме: як позбутися задовгих тер/ мінів, як досягти пластичності термінологічних одиниць тощо.

Цікавими є спроби львівських науковців творити економні однослівні терміни від словосполучень: коефіцієнт відбивання – відбивність, коефіцієнт передавання – передатність, коефіці/ єнт стоячої хвилі – стоячість тощо (І. Прудіус, Й. Захарія).

Наведений підхід фактично є продовженням традиції 1920–1930/х років, коли в українській термінології викорис/ товували терміни степенування, кубування, що їх потім було замінено на піднесення до степеня, піднесення до куба і подібні. Так само набагато економнішими є терміни твердішати, вуж, чати, більшати, ніж поширені тепер ставати твердішим, ставати вужчим, ставати більшим тощо.

Вимогою мовної економії, поряд з іншими функціональними причинами, пояснюється дедалі частіше використання термі/ нів: синусоїдний замість синусоїдальний, алгебричний замість алгебраїчний, інерційний замість інерціальний тощо (О. Кочер/ га, М. Вакуленко).

За критерієм оптимальної довжини термін довкілля (який донедавна використовували тільки в діаспорі) набирає більше балів, ніж звичне, але незручне навколишнє середовище (каль/ ка від окружающей среды).

Цілком сучасним і, на перший погляд, ефективним способом досягнення економності в термінології є творення абревіатур (МПЧ – максимально придатна частота, ГЕД – горизон, тальний електричний диполь, КСХН – коефіцієнт стоячої хвилі напруги тощо). Але оскільки кожна абревіатура мусить мати своє розшифрування, то це лише часткове розв’язання проблеми довгих термінів.

Словотвірно досконалий термін повинен бути також плас/ тичним – мати придатність до утворення похідних термінів. Сьогодні окремі терміни зазнають перегляду і з погляду їхньої пластичності, наприклад, термін телебачення не витримує та/ кої перевірки – від нього важко утворити похідні (слова теле, баченнєвий, телебач непридатні для української мови). Тому придатнішим є термін телевізія (порівняти: телевізійний, те, левізор). До речі, українська діаспора активно використовує саме термін телевізія.

На сучасному етапі розвитку української науково/технічної термінології, як і на попередніх етапах, теоретичні проблеми

54

термінотворення розробляють насамперед науковці/техніки, а не філологи. Ця обставина означає і підхід до розв’язування проблеми. Так, фізик В. Моргунюк є автором «Словотворчої таблиці множення», за допомогою якої навіть термінолог/по/ чатківець може утворити назви наукових понять, не порушую/ чи законів словотвору української мови. Інженери/електро/ техніки В. Перхач та Б. Іванков розробили загальну таблицю всіх можливих форм мовних описових конструкцій, яка міс/ тить класифікацію засобів української мови щодо вираження понять стану, дії тощо і може стати зручним інструментом для термінологічної роботи.

Названі праці викликали жваве зацікавлення серед учас/ ників третьої наукової конференції «Проблеми української на/ уково/технічної термінології». Проте жива мова не до кінця піддається формалізації, наслідком чого є значна кількість ви/ нятків і наявність словотвірних синонімів (наприклад: пробій, ник – пробій – пробивач тощо).

В ідеальній терміносистемі за кожним суфіксом повинно бу/ ти закріплене лише одне конкретне значення. Найповніше цього можна досягти хіба що в номенклатурі (хімічній, біоло/ гічній, медичній), а не в загальнонауковій термінології.

1.2.5. Правописні проблеми

Науково/технічну термінологію, як відомо, постійно попов/ нюють запозиченнями з чужих мов. Під час уведення до термі/ носистеми іншомовного слова виникає потреба його правильно/ го написання. В українській термінології 1920–1930/х років щодо графічного оформлення запозичень діяв такий принцип: чуже слово передавати якнайкраще до його звучання у мові/ оригіналі, уникати «безграмотних провінціалізмів». Цей прин/ цип стосувався написання як загальних назв, так і прізвищ.

Після припинення чинності правопису 1929 року, котрий до/ сить чітко регулював передавання іншомовних запозичень, науко/ ві назви в українській термінології почали записувати на росій/ ський взірець. Як уже було сказано, це призвело до появи низки правописних алогізмів, кількість яких дедалі збільшується.

Спробою розв’язати частину правописних проблем в україн/ ській науковій мові є «Пропозиції щодо вдосконалення україн/ ської науково/технічної термінології», вироблені на першій Між/ народній науковій конференції «Проблеми науково/технічної термінології» (Львів, 1992 рік), та «Термінологічна правописна

55

конвенція», прийняти учасниками Міжнародної конференції «Фізика в Україні» (Київ, 1993 рік).

Однак жодні орфографічні рекомендації, навіть таких поваж/ них наукових зібрань, об’єктивно не можуть замінити обов’яз/ кового правописного закону. Правила написання іншомовних слів повинна узаконити «правописна конституція» – офіційний «Український правопис», над виробленням нової редакції якого тепер працює Правописна комісія НАН.

А поки що українська термінологія переобтяжена правопис/ ними недоречностями, її орфографічні проблеми зводяться до таких моментів:

1.Передавання звука [g]. З відновленням в останній редак/ ції «Українського правопису» (1993 рік) літери ґ це питання формально розв’язано. Але через відсутність повного переліку слів, у яких відповідно до мови/оригіналу треба писати цю бук/ ву, ефективне запровадження правильного написання запози/ чених слів з літерою ґ поки що нереальне.

Щоправда, до згадуваної «Термінологічної правописної кон/ венції» додано орієнтовний відкритий список таких термінів. Також у Львові у 1993 році окремою книжкою вийшов «Слов/ ник/довідник використання літери Ґ» М. Панночка. Але самих примірників цих, хай і суто ініціативних, матеріалів є, по/пер/ ше, мізерна кількість. А по/друге, ніякі часткові рекомендації не замінять нормативного словника в цій ділянці правопису.

2.Написання іншомовних буквосполучень іа, th, au. Такі сполучення літер термінологи пропонують передавати найближ/ че до їх звучання у мові/джерелі (тобто згідно з вимогами «Укра/ їнського правопису» 1929 року):

іа записувати як ія (потенціял),

th записувати як т (логаритм),

аu записувати як ав (авдіо).

Унормування правопису наведених буквосполучень підви/

щить системність наукової термінології – забезпечить однако/ ве графічне оформлення споріднених термінів, полегшить їх «упізнаваність», що важливо для навчального процесу: мате, рія – матеріяльний, ритм – алгоритм – логаритм – аритме, тика, автомат – автогенний тощо.

3.Усунення розбіжностей у написанні окремих термінів.

Усучасній українській термінології співіснують такі терміни, як: фтор – флуор – флюорит, целулоїд – целюлоза, магніт – маг, нетизм, а також хімічна і хімоядерна реакції тощо. Отож, цілком сучасно звучать слова І. Горбачовського, що він їх сказав

56

ще у 1929 році: «Не можна чужих, але в усіх мовах використо/ вуваних слів переінакшувати так, що не можна їх впізнати».

Поки що фахівці найчіткіше означилися лише щодо двох останніх груп термінів: слова хемія та магнет часто беруть за основу для творення похідних термінологічних одиниць.

Повернення до притаманного українській мові написання ок/ ремих термінів. А саме: проект, йон, фільтер, метер і подібних.

Правопис прізвищ

Передусім термінологи намагаються унормувати правопис німецьких та англійських прізвищ, оскільки останні найчасті/ ше трапляються в наукових текстах і від них утворено низку похідних слів/термінів.

Сучасні рекомендації щодо правопису цієї групи слів також базуються на вимогах правопису 1929 року: передавати іншомов/ ні прізвища відповідно до їхнього звучання у мові/джерелі. Отже:

німецьке словосполучення еі передавати як ай: Айнштайн, після л як яй: Кляйн;

німецьке сполучення еu передавати як ой: Ойлер;

латинські літери g та h у чужомовних прізвищах (якщо в них ці літери вимовляють) передавати відповідно україн/ ськими буквами ґ: Ґеґель;

в англійських прізвищах літеру w передавати українською

буквою в: Ват.

До менш обговорюваних належать проблеми адекватного передавання латинських l (алькоголь, плятина, лянтан) та b (бісмут).

Треба зазначити, що окремі науковці мають цілком індиві/ дуальні погляди на проблему правопису запозичених термінів (наприклад, М. Вакуленко) і тому дискусія триває.

Спробою розв’язати частину найнагальніших правописних проблем, які постають перед термінологами, є ТЕРМІНОЛО/ ГІЧНА ПРАВОПИСНА КОНВЕНЦІЯ, що її прийняли в червні 1993 року учасники міжнародної конференції «Фізика в Укра/ їні». Якщо Конвенцію підтримають представники інших наук, це буде важливим кроком до узгодження термінологічної робо/ ти в різних галузях.

1.2.6. Проблеми культури наукової мови

Науково/технічна термінологія, зібрана у словниках, – це застиглі і поки що «мертві» ресурси мови. Вони оживають тоді, коли терміни потрапляють до наукового тексту – письмового (стаття, підручник, монографія) або усного (доповідь, лекція,

57

виступ). Сьогодні фахове мовлення науковців та студентів ряс/ ніє стилістичними огріхами. На це звертають увагу як філоло/ ги (О. Сербенська), так і техніки (О. Кочерга, М. Братко, В. Моргунюк).

Ось найголовніші типи мовностилістичних помилок, що при/ таманні сучасній мові науки:

1.Використання російських термінів без перекладу: грохот,

шарик, янтар, миш’як тощо.

2.Використання перекручених російських термінів (калька):

опреділити, примінити, зварщик, вияснити тощо.

3.Функціювання неприродних для української мови усталених висловів (ефект перекладництва): в протилежність, як мож, на швидше, приведений на рисунку, написана на мові тощо. Правильні відповідники: на противагу, якнайшвидше (яко, мога швидше), поданий на рисунку, написаний мовою.

4.Надмірна частота використання прийменників по та при у невластивому для них значенні: по закону Ома, підручник по фізиці, при допомозі, при кипінні; нормативні відповід/ ники: за законом Ома, підручник з фізики, за допомогою, під час кипіння.

Треба зазначити, що прийменники по та при в українській мові мають невисоку продуктивність. Прийменника по варто уникати взагалі, однак найчастіше в українській мові він поєд/ нується з місцевим відмінком на позначення руху по чомусь (по осі абсцис – уздовж осі абсцис, по дорозі – дорогою), часу (по обіді – після обіду, по закінченні – після закінчення), а також зі знахідним для вираження наміру (йти по вольтметр – йти за вольтметром), розміщення (по праву руку – праворуч), межі (по цю лінію – до цієї лінії).

Головні значення словосполук із прийменником при – це: розміщення (хата при дорозі), підпорядкованість (лабора, торія при кафедрі), наявність чогось (людина при зброї).

Типові випадки порушення норм української мови

Надуживання орудним відмінком особи в поєднанні з пасив/ ними формами дієслова: написаний автором, студентами опра, цьовано, розроблено нами. Для української мови характерними є конструкції «пасивна форма дієслова + орудний інструменталь/ ний» (написано ручкою, зорано трактором) або «називний осо/ би + активна форма дієслова» (автор написав, студенти опра, цювали, ми розробили). О. Курило зазначала, що використання орудного відмінка особи з пасивною формою дієслова надає висловлюванню комічного забарвлення, оскільки дійова особа

58

формально перетворюється на інструмент або предмет: злодій,

забитий міліціонером (його ножем); дорога, укладена робітни, ками (тобто плитами, які уклали робітники) (із книги О. Кури/ ло «Увага до сучасної української літературної мови»).

Переобтяження тексту запозиченими словами, надмірна кіль/ кість іншомовних слів (коли просту думку навмисне висловлю/ ють трохи незрозумілою мовою) свідчать про псевдонауковість цієї праці і негативно характеризують автора, наприклад: «Ці методи верифікації дефініцій ретроспективно дисонують з ти/ ми, що превалювали в XIX столітті», – постулює дослідник. Українська наукова мова не збідніла б, якби цю думку автор висловив приблизно так: «Ці спроби перевіряння істинності означень не збігаються з тими (або суперечать тим), що перева/ жали в XIX столітті».

Алогізми на рівні наукового тексту спричинені позаконтекс/ товим перекладом російських слів. Наприклад, тут справжній стандарт поширюється на терміни – багатозначне російське слово тут слід перекласти як цей: цей стандарт поширюється на терміни (або охоплює терміни). Так само незрозумілим, а то й комічним є вислів: взаємодія меблів з користувачем та пред, метами користування, що його подає Л. Босак. Часто пишуть

взаємодія з комп’ютером, що теж абсурдно.

Повна безособовість і беземоційність наукового тексту

Саме ці властивості наукового стилю останніх десятиріч бу/ ли його нормативними ознаками. Автор не тільки ховався за за/ гальним ми, а й не виявляв ніяких своїх уподобань, не оживляв тексту образними порівняннями, метафорами чи епітетами.

Проте аналіз українських наукових творів початку століття та праць сучасних закордонних авторів показує, що одночасний вплив наукового тексту на раціональні та естетичні центри сприйняття допомагає читачеві краще засвоїти наукові відомос/ ті й водночас дає змогу пересвідчуватися у багатстві виражаль/ них засобів рідної мови. Отже, наукове слово може й повинно бу/ ти естетичним (Н. Зелінська) і підкреслювати індивідуальність автора.

1.2.7. Проблеми транслітерації

Крім питання правопису іншомовних власних назв україн/ ською мовою, про що йшлося раніше, існує проблема проти/ лежного характеру: запис українських власних назв латин/ ською мовою. Так би мовити, проблема виходу у світ.

59

У радянський період українські власні назви спочатку пере/ кладали російською мовою, а потім уже передавали латинсь/ кою мовою, наприклад:

Львів – Львов – Lvov, Петро – Пётр – Pjotr.

Сьогодні вже не користуються послугами мови/посередника, щоб відтворити власномовні назви латинською абеткою. Завдан/ ня полягає у виробленні єдиної таблиці українсько/латинської транслітерації. Думки науковців розходяться не принципово, а лише щодо деяких конкретних моментів, найголовніші з яких:

український В передавати через V чи W;

український Ц передавати через С чи TS;

український Й передавати через J чи У.

Українські Х, Ч, Ш, Ж більшість дослідників пропонує пе/

редавати загальноприйнятими латинськими знаками: КН, СН, SH, ZH (Харків – Kharkiv, Черкаси – Cherkasy, Шевченко – Shewchenko, Житомир – Zhitomir), хоча дехто радить користу/ ватися для того латинськими літерами з різними спеціальними значками (так званими дашками).

Для розв’язання цієї важливої проблеми варто було б ско/ ристатися і досвідом Бібліотеки Конгресу США, де після прого/ лошення незалежності України на урядовому рівні змінено російську транскрипцію (і транслітерацію) українських гео/ графічних назв на власне українську.

1.2.8. Проблеми синонімії

Відродження термінологічної спадщини минулого, запозичен/ ня з інших мов, створення нових назв – усе це зумовлює збільшен/ ня кількості синонімів у сучасній українській науково/технічній термінології. Словники часто фіксують цілі ряди назв того самого поняття, як/то: фотографія, знімок, світлина, знімка (лексичні синоніми); глушник, заглушувач, глушитель (словотворчі сино/ німи); хімія, хемія (правописні синоніми).

Слушне зауваження з цього приводу: сумнівно, що сьогодні можна виробити чіткі критерії можливості повернення слів до наукового обігу; тут величезної ваги набувають такі ненаукові категорії, як здоровий глузд або чуття мови.

Саме тому укладачі багатьох сучасних словників свідомо творять їх у вигляді матеріалів для подальшої роботи. Автори таких праць наводять різні за походженням і за часом виник/ нення терміни, покладаючись на головного арбітра – практику використання.

60