Ліпінська А.В. -Науково-технічна термінологія

11.Які основні проблеми вирішують у працях з терміноз/ навства?

12.Які існують підходи до вирішення проблеми впорядку/ вання науково/технічної термінології?

III.Виконати практичне завдання.

Завдання для практичного виконання наведені в кінці на/

вчального елемента.

ТЕОРЕТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ

1.1.1. Науково*технічна термінологія. Основні поняття

Однією з найважливіших функцій мови є комунікативна, що забезпечує спілкування людей в усіх сферах діяльності. Слов/ ники літературної мови містять так звані загальноприйняті слова, тобто слова, які є зрозумілими усім носіям даної мови. Але крім загальноприйнятих слів у мові є величезна кількість термінів, використовуваних у різних галузях народного госпо/ дарства, науки, техніки та культури.

Термінологія має тривалу історію, але поняття «термін» в науці сформувалося, в основному, на початку XX століття.

Сучасний стан науки дає змогу одержати сьогоднішнє озна/ чення поняття «термін». Термін – це слово чи словосполучен/ ня, яке має спеціальне значення, виражає та формує професій/ не поняття і яке застосовують у процесі пізнання наукових професійно/технічних об’єктів та відношень між ними.

Термінологія – це співвіднесена з професійною сферою діяль/ ності (галуззю знання, техніки, управління, культури) сукуп/ ність термінів, з’єднаних один з одним на понятійному, лексико/ семантичному, граматичному рівнях та на рівні словотворення.

Проблемам формування та вивчення термінології, зокрема на/ уково/технічної, були присвячені загальнодержавні симпозіуми, конференції і наради обласних та регіональних рівнів. Опубліко/ вано багато праць окремих авторів та колективів науковців.

У працях з термінознавства поставлено або розв’язано такі основні проблеми:

1.Лінгвістичні питання термінознавства.

2.Історія становлення національної термінології.

3.Діалектне термінознавство.

4.Термінознавство окремих сучасних мов.

5.Порівняльне термінознавство.

6.Термінознавство функціональних стилів.

21

З точки зору виховання майбутніх молодих спеціалістів – технічної інтелігенції України – та формування у них лексич/ ного запасу спеціального професійного змісту й оволодіння ни/ ми державною мовою можна виділити ряд питань, які особливо гостро постають перед науковцями, викладачами та укладача/ ми державних стандартів термінології науково/технічного на/ прямку:

1.Точність перекладу термінів у словниках.

2.Явища полісемії, омонімії, синонімії.

3.Стандартизація термінології.

Слова «мова науки» вимовляють досить часто. Що ж, однак,

за ними стоїть? Чи дійсно наука має якусь особливу мову, що відрізняється від повсякденної, і, якщо це так, які її відмінні риси? У чому перевага її використання? Зрозуміло, що мову можуть використовувати для досягнення багатьох, досить різ/ номанітних цілей. Так, поети й закохані використовують мо/ ву, щоб викликати у читача або слухача певні переживання; політики – для того, щоб створити враження розумності й за/ гальної корисності своїх дій; науковці – для того, щоб описати деякі факти й охарактеризувати їхні взаємини. Відповідно до цих цілей щодо мови висунуто різні вимоги. Так, поет жадає від мови виразності, тобто здатності яскраво передати думку чи почуття; політик бажає максимальної емоційності за умови мінімального інформаційного навантаження; науковцю потріб/ ні точність і ясність. Слід відзначити, що зрозумілість – це не те саме, що простота. Припустимо, що описують функціювання якоїсь складної системи. Щоб досягти зрозумілості, потрібно дати повний однозначний (недвозначний) опис фактів і причин/ но/наслідкових взаємозв’язків, що означають її стан. Вимога повноти означає, що в опис повинні бути включені усі чинники, які впливають на функціювання системи. Крім того, повинен бути точно описаний характер цих впливів. Ідеальним описом може бути математична формула. Вимога однозначності поля/ гає в тому, що кожне слово в описі повинне мати тільки одне значення і висловлювання в цілому треба інтерпретувати одним і тільки одним способом.

Зрозумілість і простота – це не тільки не те саме; насправді вони нерідко виключають один одного. Дійсно, у підручниках часто заради простоти опускають важливі характеристики описуваного об’єкта, якщо ці характеристики для свого розу/ міння потребують від читача певних зусиль інтелекту. У такому разі текст дійсно стає простим, але неясним, тому що насправді

22

зрозуміти, чому об’єкт такий, а не інакший, виявляється не/ можливим. Це – ситуація, коли зрозумілості перешкоджає не/ повнота повідомлення. Під час оформлювання наукових ре/ зультатів потрібно прагнути саме до зрозумілості, тому що зро/ зумілий, але складний текст зрозуміють хоча б ті, хто має для цього достатню базу знань, у той час як простий, але незрозу/ мілий текст зрозуміти не зможе ніхто.

Труднощі в процесі використання природної мови

Що перешкоджає однозначності під час використання при/ родної мови? Тут є кілька чинників. Перший, найочевидніший. Більшість слів мови багатозначні, і не завжди зрозуміло, яке значення використовують у даний момент. Другий, майже прос/ тий, – висловлювання може не містити усіх потрібних відомос/ тей. Третій чинник, найменш очевидний, але, можливо, най/ важливіший: кожна людина спілкується своєю власною мовою, відмінною від мови решти людей, оскільки кожне слово вона на/ повнює змістом, почерпнутим зі свого особистого досвіду. Унас/ лідок цього, якщо дві людини розмовляють природною мовою, розуміння ніколи не буває абсолютним.

У прагненні до зрозумілості науковці зобов’язані користу/ ватися не природною мовою, а спеціалізованою, щоб не було проблем, пов’язаних із суб’єктивністю життєвого досвіду, ба/ гатозначністю слів і незрозумілістю граматичних побудов. Кожна наука має свою власну мову, свою власну термінологію. Важливо усвідомлювати, що, коли говорять про науку, корис/ туються не словами природної мови, а термінами даної науки, навіть якщо ці терміни звучать так само, як слова звичайної мови. Слово термін походить від латинського terminus – імені бога/заступника кордонів і межових знаків. На відміну від сло/ ва природної мови, термін повинен бути вільний від суб’єктив/ ності життєвого досвіду. Неприпустимо, щоб різні дослідники у разі проголошення того самого терміна уявляли собі різні ре/ чі. Неприпустимо, щоб той самий термін тієї самої науки опи/ сував у різних випадках різні об’єкти. Тобто термін повинен мати точно означену область значень, повинен існувати строго означений перелік об’єктів, описуваний цим терміном. Непри/ пустимо, щоб виникали сумніви, чи описується якийсь об’єкт даним терміном, чи ні. Усі ці вимоги можна задовольнити тільки тоді, коли кожний термін має чітке означення, що по/ винне описувати сукупність ознак, завжди властивих обумов/ леному об’єктові і невластивих (у своїй сукупності) жодному іншому існуючому об’єкту. Описи ознак в означеннях дають за

23

допомогою інших термінів, так що для розуміння даного термі/ на потрібно знати не тільки його означення, але й означення термінів, використаних у його означенні. «Онкотичний тиск – це частина осмотичного тиску, створюваного присутністю у рі/ дині високомолекулярних з’єднань, у першу чергу – білків». «Осмотичний тиск – це тиск, який необхідно прикласти з бо/ ку більш концентрованого розчину, щоб зупинити осмос». «Ос, мос – це спрямований рух молекул розчинника з області з менш концентрованим розчином в області з більш концентро/ ваним розчином». Очевидно, щоб зрозуміти, що таке онкотич, ний тиск, потрібно знати не тільки перше означення, але й два наступні означення. Підкреслимо цей момент. Означення повинне даватися тільки через терміни. Неприпустиме викорис/ тання в ньому понять природної мови, тому що вони завжди неозначені і внесуть неозначеність в означення. А означення не може бути неозначеним. Тут виникає одне протиріччя. Оскіль/ ки в означенні завжди використовують терміни, які, у свою чергу, теж повинні бути означені, то виникає regressus ad infi, nitum (нескінченний спуск). Щоб уникнути його, доводиться залишити деякі базові поняття без означень, вводячи їх усе/та/ ки через життєвий досвід, шляхом показу. Ось тут уже нічого не залишається, як розраховувати на деяку спільність життє/ вого досвіду всіх людей. Попри все те необхідно мати на увазі, що всі науки, за винятком математики, займаються описом ма/ теріального світу і за означенням терміна завжди стоїть безліч матеріальних об’єктів або взаємодій. Це дуже важливий мо/ мент. Означення виконує чисто службову функцію – воно задає безліч об’єктів або взаємодій. Необхідно знати означення, щоб, проголошуючи термін, ясно усвідомлювати, про що саме йде мова. Але головне все/таки – уявляти собі ту фізичну реальність, що стоїть за цим означенням. Якщо людина знає означення об’єкта, але не уявляє собі, як цей об’єкт виглядає у реальному світі, тож вона не може сказати, що розуміє цей обумовлений термін. Можна скільки завгодно вчити, що «синапс – це кон/ такт між нейроном і іннервованою клітиною», але неможливо сказати, що дійсно розуміють під цим терміном, якщо жодно/ го разу не бачили блокади синаптичного передавання. Якщо певне поняття може бути означене, але невідомо, як описува/ ний ним об’єкт виявиться в реальному світі, то таке поняття позбавлене змісту.

Для означення якихось понять з термінології наведемо при/ клад (з реклами): «препарат, що виводить шлаки з організму». Означення дано. Але що таке шлаки? Що значить виводить

24

з організму? Це залишається незрозумілим. В організмі люди/ ни не існує такої фізичної реальності, як «шлаки, що накопи/ чуються». А виведення речовин з організму, навпаки, може здійснюватися різними шляхами, і варто чітко вказувати, про що йде мова. У науковій термінології завжди потрібно мати можливість пройти ланцюжок означень до тієї, строго означе/ ної фізичної реальності, описуваної даним терміном. Якщо це неможливо, то слово, про яке йде мова, не є науковим термі/ ном, а висловлення, що його містить, не має відношення до на/ уки. Між іншим, це прекрасний тест, що дозволяє означити, йде мова про науку чи про псевдонауку.

Ще одне важливе зауваження. Мова науки побудована з тер/ мінів і тільки з термінів. Зокрема, не тільки об’єкти, але також їхні зв’язки описують термінами. Якщо якісь зв’язки між об’єктами не означені в рамках термінології даної науки, тоді вони відсутні. Вимога використовувати тільки терміни є пря/ мим наслідком прагнення до зрозумілості. Якщо якісь зв’язки не мають чіткого означення, то незрозуміло, що вони можуть означати. Тому якщо потрібно ввести якісь зв’язки або поняття, що раніше в даній науці були відсутні, спочатку слід дати озна/ чення нового поняття, а потім уже використовувати його. У тому разі в означенні потрібно використовувати вже існуючі терміни. Тільки так можна домогтися зрозумілості.

1.1.2. Означення терміна

За сферою використання слова української мови поділяють на загальноприйняті та незагальноприйняті.

Загальноприйняті слова – це слова, використання яких не обмежене ані діалектними, ані професійними межами. Їх ви/ користовують усі носії мови: стіл, їжа, хлопець, добрий, весе, лий, мій, хтось, один, п’ятий, тисяча, брати, нести, хоті, ти, ходити, жити, швидко, вниз, увечері, коли, як, та, так,

ні тощо.

Незагальноприйняті слова – це слова, використання яких обмежене сферою спілкування та поширенням, оскільки їх ви/ користовують тільки люди певного віку, статі, рівня освіче/ ності, роду діяльності, професії чи місця проживання. Неза/ гальноприйняті слова поділяють на кілька груп.

Розмовні слова – це слова, використовувані у побутовому спілкуванні, які мають певне емоційне забарвлення (пестливе, грубе, гумористичне тощо). Такі слова не тільки означають предмети та явища, а й передають ставлення до них: мамуся,

25

шкандибати, шкапа, летіти (швидко бігти), балакати, хутко

(швидко) тощо. Розмовні слова, як правило, мають загальноп/ рийняті відповідники: репетувати – кричати, вперіщити – вдарити. Розмовні слова, що мають особливо експресивне забар/ влення (аж до лайливого) та використання яких засуджують з етичних міркувань, називають просторіччям: злигатися, жер, ти, пика, витріщитися тощо. До просторічних належать та/ кож слова перекручені, спотворені відносно норм літературної мови: звиняйте, лаболаторія, булгахтер, а також русизми: діжурний, канєшно, невдобно, вспівати (встигати).

Книжні слова – це слова, використовувані винятково в офі/ ційному спілкуванні (найчастіше письмовому) літературною мо/ вою. Серед книжних слів особливе місце займають слова з уро/ чисто/піднесеним забарвленням: благоволити, уста, царина,

фавор, прагнення, буяти, ймення, авжеж, Вітчизна тощо. Багато розмовних та книжних слів мають більш або менш

точні відповідники – загальноприйняті слова, що дозволяє по/ ставити їх в один синонімічний ряд з таким загальноприйня/ тим словом.

Професіоналізмами називають слова, використовувані лише у певній сфері діяльності представниками окремих професій. Так, використовують: професіоналізми – у технічній сфері – стартер,

зварювання, нарізний, розвальцювати, клема тощо, а в лікар/ ській справі – стаціонар, зондувати, неоперабельний, процедур, ний, амбулаторний, скальпель тощо.

Жаргонізмами називають слова, якими в неофіційній сфері користуються люди, об’єднані спільними інтересами. Спіль/ ність інтересів може бути як професійна, так і позапрофесійна, пов’язана зі способом життя та захопленнями. Так, користу/ вачі комп’ютерів часто вживають жаргонні назви замість уста/ лених професіоналізмів: вінт (жорсткий диск), чайник (почат/ ківець), вжикалка (матричний принтер), мама (материнська плата), метр (мегабайт), намилити (відправити лист елект/ ронною поштою). Існують молодіжні, студентські, спортивні, мисливські та інші жаргонізми: шпора (шпаргалка), засипа, тися (не скласти іспит), круто, облом, кори (кросівки), весло (спортивна гвинтівка), прикол (жарт).

Канцеляризмами називають слова, використовувані в офі/ ційно/діловій або адміністративній сфері під час складання ді/ лових паперів та різного роду документів: циркуляр, протокол,

візувати, кошторис, узгоджувати, довідка, розпорядження, реєструвати тощо.

26

Термінами називають спеціальні слова з чітко окресленим значенням, використовувані у науковому та науково/технічно/ му мовленні. Усю сукупність термінів певної науки називають термінологічним апаратом. Так, терміни: біоценоз, яйцекліти, на, вегетація, кінцівка, судина належать до біологічних наук, а терміни: дебіторський, емісія, девальвація, ембарго, про, текціонізм, кредитування – до економічних наук.

Професіоналізмами, канцеляризмами та термінами можуть бути і словосполучення – фразеологічні сполучення та вирази:

газовий ключ, артезіанський колодязь, чекова книжка, коефіці, єнт корисної дії, конфіскація майна, брати до уваги, піднімати питання, витяг із протоколу, вірус імунодефіциту, запален, ня легенів, теперішній час, крапка з комою, корінь квадрат, ний тощо.

Діалектизми – це слова, використовувані у мовленні людьми певної місцевості: видіти (бачити), пательня, рондель, голад, ниця (усе – сковорода), бараболя, картопа, картах, бульба,

кромплі (усе – картопля), штири (чотири), файний (хороший, гарний). Поширення діалектизмів обмежене територіально (на відміну від загальноприйнятих слів, використовуваних усюди, де говорять даною мовою).

Слова або звороти, властиві мовленню людей певної профе/ сії, називають професійними.

Професійні слова (або професіоналізми) – це назви понять певної галузі виробництва, роду занять тощо. За межами певно/ го професійного середовища ці слова не завжди зрозумілі або не становлять інтересу. Наприклад, слова та словосполучення з мов/ лення шахтарів: штрек, антрацит, терикон, видавати на гора; з мовлення рибалок: кльов, улов, насадка. Значна частина про/ фесіоналізмів – неофіційні розмовні замінники термінів.

Професійні слова можуть з’явитися на основі відомих шля/ хом префіксації та суфіксації. Це, наприклад: доукомплекту, вати, дообладнання (префікс до/), недопромисел, недовнесок

(префікс недо/), пливучість, бойовитість (суфікс /ість), ти, паж (суфікс /аж), маршрутизація (суфікс /ація).

Найчастіше професіоналізми використовують в усному не/ офіційному мовленні люди певної професії. На письмі мовлен/ нєві професіоналізми використовують у науково/технічних про/ фесійних виданнях, призначених для фахівців (у журналах, буклетах, інструкціях). Найбільше відомостей професіоналізми несуть тоді, коли ними користуються фахівці. У практиці діло/ вого спілкування треба бути обережними щодо їх використання

27

в службовому папері. Документ може перетворитися з офіцій/ ного в неофіційний або викликати непорозуміння, ускладнити ділові стосунки.

Приклади професіоналізмів:

1.Слова та словосполучення, притаманні мові моряків: кок (кухар), камбуз (кухня), кубрик (кімната відпочинку екіпа/ жу), бак (носова частина корабля), чалитися (приставати до берега), ходити в море (плавати) тощо.

2.Професіоналізми працівників банківсько/фінансової, торго/ вельної та подібних сфер: зняти касу, підбити, прикинути баланс.

3.Назви фігур вищого пілотажу в льотчиків: штопор, бочка,

петля, піке тощо.

4.Професіоналізми користувачів ПК: мама (материнська пла/ та), клава (клавіатура), скинути інформацію (переписати), вінт (вінчестер – жорсткий диск накопичення даних).

5.Професіоналізми музикантів: фанера (фонограма), ремікс

(стара мелодія з новим опрацюванням), розкрутити пісню, ім’я (розрекламувати).

Професіоналізми використовують також літератори з метою створення професійного колориту, відтворення життєдіяль/ ності певного професійного середовища у своїх творах.

Окрім професіоналізмів, існує ще група вузько використо/ вуваних слів – це терміни. Термінами послуговуються науко/ вий та діловий стилі. Термін – це не лише найменування пред/ мета, явища чи поняття, а й точне їх означення. Їх фіксують державні стандарти, спеціальні словники, довідники.

Термін не називає поняття, як звичайне слово, навпаки: по/ няття співвідноситься з терміном, додається до нього. У цій різниці вбачається відома конвенційність1 терміна, яка поля/ гає в тому, що вчені чи фахівці тієї або іншої галузі домовля/ ються, який зміст поняття вкладати в той або інший термін. Отже, конкретний зміст поняття, означеного терміном, буде зрозумілим лише завдяки його лаконічному2, логічному озна/ ченню, яке окреслює суттєві ознаки предмета або значення по/ няття, тобто його зміст і межі.

1Конвенція (лат. сonventio – договір) – 1) угода, міжнародний договір з якихось спеціальних питань; 2) договір між підприємствами й організаціями для врегу/ лювання питань збуту, виробництва тощо; є перехідною формою до трестів і син/ дикатів.

2Лаконізм (грец. λακωυιµοζ) – дуже стисле вираження думки. Від назви давньо/ грецької області Лаконії, жителі якої (спартанці) уславились чіткістю й стисліс/ тю висловлювань.

28

Установлення точних однозначних термінів і позначень, що відповідають сучасному стану науки і техніки, стало одним із найважливіших завдань сучасного термінознавства.

Кожна вузька галузь науки має свої терміни: медичні, юри/ дичні, філологічні, технологічні, математичні, фізичні, еконо/ мічні тощо. Група таких слів/термінів утворює термінологію певної галузі науки, тобто вузькоспеціальну термінологію. На/ приклад, у юридичній галузі є терміни: адвокат, відповідаль, ність, презумпція, а в міжнародному праві – посол, меморан, дум, рівність.

Існує й загальнонаукова термінологія, використовувана в усіх галузях науки, виробництва, суспільного життя, як/от: аналіз,

синтез, держава, проблема, машина, право.

Більшість термінів – іменники (акциз, майно, суверенітет), є терміни/прикметники, що переважно є прикметниками, які перейшли в іменник (колоскові, парнокопитні, типове), рідко трапляються інші частини мови, зокрема, прислівники (при, страсно – у музиці), дієслова (рости – у ботаніці).

Виділяють однослівні (аванс, капітал, патент) та терміни/ словосполучення (банківський білет, разове доручення). Одні слова/терміни є, власне, українськими (позивач, правник),

аінші – іншомовними за походженням (авізо, конверсія). Трап/ ляється, «чуже» слово знаходить синонім у мові, до якої прий/ шло, тоді утворюються терміни/дублети, наприклад: експорт – вивезення; квантитативний – кількісний.

Діловодство, що обслуговує управління, галузі промисловос/ ті, торгівлі, культури, науки, освіти, має свою термінологію. Треба пам’ятати: укладаючи документ, потрібно враховувати його адресата, не вводити спеціальні терміни до тих докумен/ тів, що адресовані широкому загалові.

Прикладами термінів з галузі діловодства є саме діловодство,

атакож діловод, діловодка, діловодний, зафіксовані сучасними словниками. Терміни в діловому стилі потрібно використову/ вати у тому значенні, яке відоме фахівцям певної галузі госпо/ дарства.

Канцеляризми – слова й мовленнєві звороти, що позбавля/ ють образності, емоційності та індивідуальності стилю, нада/ ють йому нейтрального, офіційного та шаблонного значення, наприклад: восени й узимку – в осінньо/зимовий період; хви, люватися – переживати стан занепокоєння; зголодніти – від/ чувати потребу в харчуванні.

29

1.1.3. Поняття про термінологію

Термінологія – сукупність термінів означеної галузі знань чи виробництва, а також вчення про утворення, склад і вико/ ристання термінів.

Предмет загальної теорії термінології становлять: вивчення формування і використання спеціальних слів, за допомогою яких акумулюються1 і передаються накопичені людством знання; удосконалення існуючих термінологічних систем; по/ шуки оптимальних2 шляхів створення нових термінів та їх си/ стем; пошуки універсальних рис, властивих термінологіям різ/ них галузей знання.

Термін (лат. terminus – кордон, межа, кінець) – це спеціаль/ не слово чи словосполучення, що прийняте в означеній профе/ сійній сфері й уживане в особливих умовах. Термін являє собою словесне позначення поняття, що входить у систему понять озна/ ченої галузі професійних знань. Термінологія як сукупність тер/ мінів складає автономний сектор будь/якої національної мови, тісно пов’язаний із професійною діяльністю. Терміни кожної галузі науки, техніки, виробництва утворюють свої системи, обумовлені, у першу чергу, понятійними зв’язками професій/ ного знання у процесі прагнення показати ці зв’язки мовними засобами.

Таким чином, мова виявляється структурним елементом наукового знання. Мова функціонує в науці насамперед через термінологію. Як вважав О. О. Реформатський, у термінах від/ бивається соціально організована дійсність, тому терміни ма/ ють соціально обов’язковий характер. Будучи інструментом, за допомогою якого формуються наукові теорії, закони, прин/ ципи, положення, термінологія є важливою складовою науки і техніки.

1.1.4. Основні характеристики терміна

Термін є складовою означеної термінологічної системи, що належить до тієї чи іншої галузі науки, техніки, виробництва, і тому його концептуальний3 зміст означено місцем у системі.

1Акумулювання, акумуляція (від. лат. аccumulatio – нагромадження) – нагрома/ дження, збирання.

2Оптимальний (від лат. оptimus – найкращий) – найкращий з можливих варіантів чогось, найбільш відповідний даному завданню, умовам.

3Концепція (від лат. сonceptio – сприйняття) – система поглядів на певне явище; спосіб розуміння, тлумачення якихось явищ, основна ідея будь/якої теорії.

30