Ліпінська А.В. -Науково-технічна термінологія

Кожен термін має свою дефініцію1 у ряді інших термінів у тій же галузі. Терміни, на відміну від загальноприйнятих слів, одно/ значні; те саме слово може бути терміном різних галузей знання, проте, це не полісемія, а омонімія (порівняйте термін хвиля у гідравліці, радіотехніці та оптиці). Терміни протиставлені за/ гальній лексиці також у тому відношенні, що вони пов’язані з означеною науковою концепцією: у термінах відбиті результа/ ти наукових досліджень та їх теоретичне осмислення.

Терміном може бути будь/яке слово, якому дана чітка дефі/ ніція, що означає поняття, яке жорстко обмежує понятійну сферу. Терміном може стати й штучно утворене слово.

Дефініція терміна дає загальне уявлення про означений об’єкт (який може бути як конкретним і речовинним, так і абстракт/ ним2 аналітичним3 конструктом), одночасно усуваючи можливу неоднозначність, властиву синонімічній природі слова загально/ прийнятої мови. У нових галузях знань у разі пошуку вдалого одно/ слівного терміна можуть використовувати коротку дефініцію.

За умови прискореного розвитку якоїсь галузі науки чи тех/ ніки починається активне відображення її досягнень засобами масового інформування, перехід окремих термінів зі спеціаль/ ного використання в загальне, у зв’язку з чим терміни втрача/ ють наукову точність, розширюються сфери їх використання. Відбувається їх детермінологізація. Спеціальне використання термінів передбачає їхнє відповідне місце в системі, терміни зберігають свою природу. Загальноприйнятими можуть стати їхні «двійники» – омоніми, що вже не мають потрібної систем/ ності й наукової точності. Вони стають модними словами, зна/ ходять стилістичні застосування, емоційність, апеляційну4 де/ ривацію5. Такими модними словами/термінами в1940–1950/х роках були атом і його похідні, у 1960/х – супутник, у 1970/х – місяцехід. З’явилися їх переносні використання: атомчики – «маленькі діти», атомники – «політики, що загрожують атом/ ною війною».

1Дефініція (лат. definitio, від definio – означаю) – коротке означення, що відбиває істотні риси якогось поняття.

2Абстрактний (від лат. аbstractio – відтягнення, відвернення) – наслідок мисленого виділення з усіх ознак, властивостей і зв’язків конкретного предмета його основ/ них, найзагальніших рис.

3Аналітичний (грец. αναλυτικοζ) – 1) одержаний у результаті розчленування об’єкта й аналізу його частин; 2) призначений для аналізу, здатний аналізувати.

4Апеляція (від лат. аppellatio – звернення) – 1) оскарження якої/небудь постанови до вищої інстанції, що має право переглянути справу, 2) звернення за підтрим/ кою до якої/небудь авторитетної інстанції, до громадської думки.

5Деривація (від лат. derivatio, від derivo – відводжу, утворюю) – утворення нових слів від уже наявних у мові.

31

У разі детермінологізації термін втрачає строгу концепту/ альність, системність, однозначність, відбувається спрощення окресленого ним поняття, термін починає використовуватися у повсякденній мові. Використання таких слів з термінологіч/ ним значенням вимагає не дефініції, а тлумачення, подібно до інших слів загальної лексики.

Термінологія кожної науки словесно відображає систему її понять. Для терміна важливий термінологічний контекст1.

За умови відсутності добре розвинутих і системно впорядко/ ваних термінологій прогрес науки неможливий.

1.1.5.Історія розвитку української науково*технічної термінології

Науково/технічна термінологія – це та частина лексики лі/ тературної мови, що складається з найменувань, системи по/ нять науки, техніки, офіційно/ділової мови, їх відображення у виробництві та суспільному житті. Від чіткості та однознач/ ності науково/технічної термінології значною мірою залежить взаєморозуміння науковців/практиків з різних галузей науки.

Українська науково/технічна термінологія у своєму розвит/ ку пройшла окремі етапи. Ці етапи безпосередньо пов’язані з розвитком державності України та її мови. Як засвідчують архівні джерела, літочислення новітнього українського стилю належить вести з 1586 року, коли була створена Львівська братська школа, перша на той час школа Європи з рідною мо/ вою навчання. Саме викладач цієї школи Лаврентій Зизаній уклав і надрукував у 1596 році перший словник української мови. Таким чином, була започаткована словникова справа, яка потім була продовжена багатьма видатними мовознавцями. Згодом, у 1615 році, відкривається Київська братська школа, яка в 1631 році була перетворена у Києво/Могилянську акаде/ мію, що стала першим вищим навчальним закладом України. Найвищого злету досягла освіта в Україні у Козацькій респуб/ ліці – демократичній республіці Новітньої історії. Україна ста/ ла найосвіченішою на той час країною Європи. На жаль, після Переяславської Ради почався поступовий занепад освіти в Укра/ їні. Гоніння на українську культуру проваджувалось царизмом до 1917 року.

1Контекст (від лат. сontextus – тісний зв’язок, з’єднання) – уривок тексту із закін/ ченою думкою, який дає змогу точно означити смисл окремого слова або виразу, що входять до його складу.

32

Особливого розвитку набула мова в усіх її стилях після Жовт/ невої революції. Усі царини науки й техніки були забезпечені відповідною українською літературою. Бурхливий процес укра/ їнізації усіх сфер суспільного життя в Україні у 20/х роках ХХ століття привів до появи перших україномовних підручників, посібників і монографій у царині електротехнічних наук. У той час в Україні стрімко розвивалася потужна електротехнічна та електромашинобудівна промисловість, а разом з нею створюва/ лась одна з найбільших електротехнічних літератур українсь/ кою мовою. Згодом була прийнята теза про використання більш розвиненої і потужної російської мови. Українська мова на ді/ ловому рівні була повністю витіснена російською. Після закін/ чення Вітчизняної війни проникнення російської мови в усі сфери життя на теренах Радянського Союзу тривало. Тільки

з1991 року, після історичного референдуму про незалежність України почалося відродження української культури, україн/ ської мови.

Історію становлення української науково/технічної термі/ нології потрібно розглядати як процес закономірної еволюції мови. Паралельно з побудовою галузевих термінологічних сис/ тем йде їх концептуальне осмислення фахівцями конкретних наук та лінгвістами. Фахівець кваліфіковано означає поняття та знаходить їх мовні відповідники. Лінгвіст узгоджує термін

зправописними мовними нормами. Відбувається безперерв/ ний процес формування мови пізнання Всесвіту, мови науки.

Українська мова як мова літературна за весь час свого дов/ голітнього життя ніколи не знала нормального розвитку. Коли український народ у IX–XIV століттях жив своїм самостійним життям, в Україні панувала нерідна літературна мова (церков/ нослов’янська чи болгарська); коли ж літературною мовою ста/ ла жива народна мова (з другої половини XVI століття), тоді український народ самостійності вже не знав. Найбільший розквіт культурного життя в усій Європі припадає на XIX сто/ ліття; це був той час, коли українська літературна мова, а особ/ ливо мова наукова, придушена й приспана російською владою, не мала ніякої змоги нормально розвиватися.

Ось через це справа розвитку культури української наукової мови для людей, що добре розуміли це, весь час була болючою справою. Одна справа було боротися, скажімо, за свою україн/ ську школу, й зовсім інша річ – практично повести цю школу, коли право на неї таки вибороли. Пізніше виявилося, що немає потрібної кількості підручників, тому що бракувало добре ви/ робленої своєї термінології.

33

Справа наукової термінології – дуже складна й важлива. Термінологія не постає відразу, а створюється самим життям упродовж віків, потребує державної традиції для свого уста/ лення. А українська інтелігенція останні шість віків (XV–XX) жила в чужій культурі. Тому вироблення української наукової мови ніколи не йшло нормальним шляхом.

За опрацювання наукової термінології окремі українські митці бралися давно, ще з 1860 року. Зроблено відтоді дуже ба/ гато, але тому, що праця та не мала реального застосування й перевірки в житті, а також і тому, що за неї часто бралися особи (як часом і тепер) з великим патріотизмом, але з малими фаховими знаннями, справа створення української терміно/ логії довго не виходила з дилетантських рамок.

Через усе це революція 1917 року, що спочатку принесла волю українському слову, застала Україну без своєї потрібної наукової мови. Зв’язки з Галичиною були тоді слабкі, тому використати її наукову термінологію не вдавалося. А до того наддністрянська наукова термінологія повстала у зовсім відмінному культурно/ му середовищі, чому в Україні вона часто здавалася штучною

інезрозумілою.

З1917 року в усій Україні з’являються усілякі гуртки та ко/ місії, що пильно займаються складанням найрізноманітніших термінологічних словників. Почала працювати українська шко/ ла, а вона терміново вимагала наукової термінології, її ж вимага/ ли й різні державні українські установи, що утворилися в той час. Окремі особи нашвидку складали тоді різні словнички, щоб задовольнити бодай найпершу невідкладну потребу.

У серпні 1918 року при Київському науковому товаристві за/ сновано сталу Термінологічну комісію, що справу української термінології поставила вже на науковий ґрунт. У 1919 році при Академії наук також почала працювати Правописно/терміно/ логічна комісія. Але спочатку обидві ці Комісії, не маючи ні/ яких матеріальних засобів, працювали дуже мляво, а взимку 1920–1921 років праця припинили через брак світла.

30 травня 1921 року остаточно злилося Київське наукове то/ вариство з Академією наук, і з того часу злилися також обидві Термінологічні комісії в одну спільну інституцію при Академії наук із назвою «Інститут української наукової мови» (ІУНМ).

Академія наук у Києві довго працювала, поки нарешті Інсти/ тут наукової мови набув остаточно наукових форм. Інститут – це велика наукова інституція при Академії. Інститут поділявся на 6 відділів, а відділи – на 34 секції:

34

1)природничий відділ складався з 9 секцій: ботанічна, геоло/ гічна, географічна, зоологічна, математична, медична, ме/ теорологічна, фізична та хімічна;

2)технічний відділ складався з 9 секцій: шляхів та мостів, гід/ ротехнічна, механічна, будівельна, електротехнічна, гірни/ ча, автомобілів, авіації та сільськогосподарського машино/ знавства;

3)сільськогосподарський відділ;

4)соціально/історичний відділ складався з 6 секцій: соціоло/ гічна, економічна, педагогічно/психологічна, філологічна, філософська та діловодна;

5)правничий відділ;

6)мистецький відділ складався з 7 секцій: археологічна, архі/ тектурна, малярська, різьбарська, художньої промисловос/ ті, музична й театральна.

Персональний склад Інституту був такий: керівник, секре/ тар, 11 редакторів, 6 спеціалістів (3 – філологи, 3 – науково/тех/ нічні), 21 постійний позаштатний співробітник та 250 співро/ бітників, більшість з них – оплачувані.

Усі відділи Інституту наукової мови виробили для складан/ ня термінів і термінологічних словників найкращу наукову методологію й дотримувалися її. Між іншим, було прийнято засаду, яка панує серед інших слов’янських народів: терміно/ логія повинна бути своя, національна, а не чужомовна (напри/ клад, осередок, а не центр, рівнобіжна лінія, а не паралельна

тощо). У тому українська термінологія розійшлася з російсь/ кою, що здавна будується на інтернаціональних підставах.

Праця жваво проводилась у всіх 34/х секціях Інституту. Го/ ловне завдання кожної секції – виготовлення відповідного тер/ мінологічного словника. Для цього члени секції сходилися кіль/ ка разів щотижня на засідання, де встановлювали методологію праці й прослуховували доповіді та рецензії. Крім того, кожна секція через своїх численних кореспондентів збирала живий ма/ теріал серед народу, для чого використовували відповідні друко/ вані картки. Листи кореспондентів до Інституту були звільнені урядом від поштової оплати. Для збирання термінів нерідко по/ дорожували й самі співробітники Інституту. Крім того, секції збирали потрібний матеріал також зі старих книг та з давніх ру/ кописів. У результаті такої величезної праці в Інституті зібрано більше двох мільйонів термінологічних карток.

Треба ще додати, що державні українські видавництва, ви/ даючи якийсь підручник або наукову книжку, звичайно перше

35

видання віддавали на перегляд до Інституту і той коригував термінологію. Таким чином, наукова термінологія помалу на/ бувала в Україні усталеного статусу.

Кожний відділ Інституту пильнував свій видрукуваний тер/ мінологічний словник (на жаль, багато виготовленого не поба/ чило світ). Так, у 1926 році Інститут підписав угоду з Держав/ ним видавництвом (ДВУ), що воно видрукує 34 термінологічні словники на 605 друкованих аркушах, але більшість цих слов/ ників так і не вийшли.

Проте, незважаючи на надзвичайно несприятливі умови для виготовлення наукових праць, Інститут випустив немало дуже цінних словників.

Велике значення Інституту наукової мови ще й у тому, що всі свої величезні й цінні зібрані матеріали, а також ненадру/ ковані словники він давав для користування кожному, хто цього потребував.

Інститут задумав видавати своє періодичне видання, тому в 1928 році вийшов випуск № 1: «Вісник Інституту української наукової мови», Київ, 108 сторінок, цілком присвячений на/ уковій термінології, видання цінне й цікаве. Вийшов і 2/й ви/ пуск у 1929 році, який, на жаль, став останнім.

Таким чином, Інститут української наукової мови був вель/ ми корисною і потрібною науковою інституцією при Київській академії наук.

Але своєю методологією праці, методологією чисто науко/ вою, Інститут наукової мови рано викликав велику підозру російських шовіністів. Радянський уряд звернув на нього свою пильну увагу, і в процесі створення Союзу визволення України 1930 року багато членів Інституту мусили залишити свою пра/ цю. А коли радянський уряд 1934/го року остаточно припинив гратися в українізацію, то тоді ж Інститут був зовсім перебудо/ ваний і на чолі його був поставлений Л. М. Каганович з доручен/ ням спрямувати діяльність Інституту зовсім іншим шляхом.

Урезультаті Інститут одержав нову назву: «Інститут мовознав/ ства АН УРСР імені О. О. Потебні», тебто перший Інститут на/ укової мови як окрема установа був скасований, а всі його тер/ мінологічні словники знищені.

Укультурному житті України це була велика трагедія.

Усвоєму офіційному виданні «Мовознавство» (том IV–V, Київ, 1947 рік, видання Академії наук Української РСР), це широко висвітлено в статті П. Горецького «Складання російсько/україн/ ського термінологічного словника на основах радянського

36

мовознавства». Про цінні словники 1923–1932 років тут чита/ ємо: «Вони не стояли на потрібному науковому рівні і не могли належним чином задовольняти культурних потреб УРСР. Де/ які з цих словників укладались на засадах буржуазного мово/ знавства, ворожих радянській марксистсько/ленінській лінгвіс/ тиці, і в них перекручення, що йшли від елементів, ворожих творенню в УРСР соціалістичної культури».

Відтоді стала запроваджуватися нова «радянська марк/ систсько/ленінська лінгвістика». Про це писав ще 1936 року В. Жирмунський у своїй великій праці «Національна мова та соціальні діалекти»: «Націоналістичний ухил спостерігався в СРСР в мовній побудові національних республік в результаті класово/ворожої політики місцевих націоналістів, що спира/ лися на залишки розбитих революцією суспільних груп. На Україні, наприклад, це проявилося, з одного боку, у свідомо/ му поглибленні розходжень між українською та російською мовою, з іншого боку, в українізації іноземних слів шляхом створення вузьконаціональної наукової термінології, що страждає спрощеннями й відірваністю від міжнародних зв’язків».

І тому П. Горецький навчає, що до словників «не можна вноси/ ти «слів», вигаданих для словників українськими націоналістами (як виробня або дільня в значенні завод)». Треба використовувати таке слово, «яке в сучасному використанні має загальноприйняте значення, тотожне зі значенням слова/терміна російського, на/ приклад, абажур, а не дашок» тощо. Цебто, навмисне закріплю/ ються російські слова в українській мові. Адже «для терміно/ логічних російсько/українських словників, виданих в УРСР протягом 1923–1932 років, за терміни російської мови в бага/ тьох випадках подавались існуючі в мові діалектизми й арха/ їзми, що використовувалися серед відсталих верств населення (або й зовсім відмерлі терміни), то це показує, що автори цих словників орієнтувалися на ці відсталі шари людства. Подаючи такі діалектизми й архаїзми замість сучасних термінів, а також вигадані в дусі народної мови» терміни на заміну термінів інтер/ національних або однакових чи близьких до термінів російсь/ кої мови тощо, автори цих словників тим самим ставали на шлях націоналізму й шкідництва: вони зводили українську тер/ мінологію до рівня відсталих груп населення і давали терміно/ логію, що відзначається малокультурністю, національною обме/ женістю і відірваністю від міжнародних, інтернаціональних зв’язків.

37

«Відкидаючи настанови буржуазної націоналістичної лек/ сикографії (як в її теорії, так, відповідно, і в практиці словни/ кової роботи), автор російсько/українського термінологічного словника при передаванні термінів російського реєстру україн/ ською мовою повинен не уникати українських слів/термінів, спільних (або схожих) для обох мов, – російської й українсь/ кої, а також слів/термінів іншомовних або інтернаціональних, однаково використовуваних в обох мовах. Ця термінологія яв/ ляє собою результат благотворного впливу багатої російської термінології в її національно/мовних і іншомовних, найчасті/ ше інтернаціональних, елементах на українську термінологію найрізноманітніших галузей знань. Вона вбиралась українсь/ кою мовою з російської протягом довгого спільного життя двох братніх народів – російського й українського – до Великої Жовтневої соціалістичної революції. Особливо широко вона за/ своювалась (як засвоюється й зараз) українською мовою в про/ цесі спільної боротьби російського й українського народів, ра/ зом з іншими народами СРСР, за Жовтень і за великі завдання соціалістичного будівництва після Жовтня. Ця термінологія надзвичайно збагатила лексику української мови дожовтнево/ го періоду і дала змогу українській літературній мові стати на високий рівень розвитку».

1.1.6. Актуальні питання термінології

Показником ступеня розвитку і сталості будь/якого народу вважають рівень розвитку його мови. Одним з найцінніших «продуктів» діяльності людського суспільства виступають різноманітні відомості про навколишній світ і людину, універ/ сальним засобом вираження, накопичення, зберігання і пере/ давання яких стає мова.

Такою ж мірою, як фразеологія (сукупність усталених образ/ них висловів) є душею народу, термінологія як система одиниць для позначення спеціальних понять в різних галузях діяльності або знань може бути названа його інтелектом.

Розвиток термінознавства як галузі, що опікується станом найбільш високонаукової частини словникового складу будь/ якої мови, може розглядатися як важливе стратегічне завдання мовознавства, пов’язане з розбудовою національної держави.

Високий рівень розвитку наукової термінології дає змогу мові повноцінно виконувати такі її суспільні функції:

38

1)адекватно1 передавати суть наукових теорій та вчень;

2)відтворювати об’єктивну картину інтелектуального життя країни тощо.

Недостатній ступінь розвитку термінологічної системи про/

вокує, навпаки, наукову стагнацію2, завдяки їй наука тупцює на місці, виникає феномен3 так званого «повторного винайден/ ня велосипеда».

Значна активізація роботи зі створення сучасної української термінології відбувається нині у двох основних напрямах: поси/ лення уваги до складних теоретичних питань термінознавства в працях лінгвістів та масового продукування галузевих термінологічних словників різних типів.

Сучасний стан суспільної термінознавчої діяльності, яку все частіше називають українською термінологічною революцією, вимагає як глибокого уважного аналізу досі вже зробленого, так і розробки системи заходів щодо координації зусиль усіх зацікавлених наукових сил.

Питаннями, що дістали широке обговорення у колах термі/ нологів України, стали:

1)шляхи розвитку української термінології в цілому;

2)функціювання у мові окремих термінів та їхніх груп.

Упроцесі вирішення окремих актуальних питань, що стоять перед розробниками термінології сьогодні, може стати в нагоді ознайомлення з досвідом інших слов’янських народів, зокрема чехів та словаків, що пройшли вже етап становлення національ/ ної термінології. Йдеться, зокрема, про спосіб залучення іно/ земного термінологічного фонду, орфографічне4 і орфоепічне5 відтворення термінів/запозичень.

Корисним може видатися для українських фахівців і досвід з укладання термінологічних перекладних словників, підго/ товка яких у названих країнах являє собою добре розвинену мовознавчу галузь.

1 Адекватний (від лат. аdequatus – прирівняний) – рівний, відповідний, тотожний.

2Стагнація (від лат. stagnum – болото, стояча вода) – застій у виробництві, торгів/ лі, науці, соціальному житті тощо.

3Феномен (від грец. ϕαινοµενον – те, що з’являється) – 1) виняткове, незвичайне, рідкісне явище; людина надзвичайних здібностей, властивостей, 2) явище, що дано нам у досвіді, сприйняте органами чуттів.

4Орфографія (від грец. ορϕοδγραρια – правопис) – 1) правопис, система правил, що регулює способи передавання слів мови на письмі; 2) розділ мовознавства, який вивчає і встановлює правила написання слів.

5Орфоепія (від грец. ορυοεπεια – правильність мови) – 1) розділ мовознавства, що вивчає правильність вимови слів; 2) літературна вимова.

39

1.1.7. Русифікація термінології

Негаразди української термінології беруть початок від лік/ відації у 1930 році найавторитетнішого наукового центру, що координував термінологічну роботу в усій Україні – Інститут української наукової мови. Відтоді й донедавна головним зав/ данням і темою досліджень офіційних українських терміноло/ гів було становлення загального термінологічного фонду мов народів СРСР і його структурна уніфікація, тобто максимальне наближення української термінології до російської. І ось на/ слідок: наша мова рясніє мовними кальками, невдалими запо/ зиченнями.

Здобуття незалежності, повернення української мови до на/ укових та вищих навчальних закладів створили потужні сти/ мули для термінологічної праці на принципово нових засадах.

1.1.8.Проблеми термінології в концепції теорії інтелектуалізації мови

Термінологічна проблематики в лінгвістичній дискусії XX століття – актуальна, проте методологічно неоднозначна, різ/ ноаспектно корельована з мовознавчою теорією. Пошуковість виявлена як в обґрунтуванні класичних та моделюванні перс/ пективних теоретичних концепцій, так і в численних емпірич/ них1 описах термінів і терміносистем.

Системне вивчення термінології як метамови сучасної на/ уки «належить до пріоритетів нашого століття».

Функцією мови є актуалізація мовних ресурсів, обумовлення їх стилістичної диференціації, формування стилістичної норми й характеристика динаміки та тенденцій мовного розвитку.

Одна з найважливіших функцій мови – інтелектуальна, ви/ явлена в «особливому» характері літературної мови, здатності відображати культурне життя та цивілізацію. Ці функції сприяють розширенню словника та змінам у ньому. Наслідок – поява нових мовних одиниць, створення слів/понять і виразів для логічних абстракцій, які точно і систематично представлені для більш точного означення логічних категорій за допомогою лінгвістичних засобів вираження.

Закономірність створення термінів як специфічних знаків піз/ навального досвіду, потребу виражати взаємозалежні й складні

1Емпіричний (від грец. εµπειρικοζ) – власний, емпіризм або заснований на емпірії (досвіді).

40