12.4. «Сильна» та «слабка» настанови проектної свідомості

Притаманний XX століттю агресивний "сильний" принцип проектування почав осмислюватися теоретиками дизайну як такий, котрий культура відштовхує, бо він є небезпечний, оскільки може мати непередбачувані наслідки. Ті наслідки поступово можуть зсередини зруйнувати і культуру, і соціум, і особистість, виконуючи замість пошукуваної гуманізуючої дегуманізуючу функцію.

Сучасних діячів дизайну почала схиляти до таких думок не стільки вірогідність неуспіху проектних футурологічних моделей XX століття, скільки можливість їх успіху, але вже такого, котрий не піддаватиметься контролю і потягне за собою непередбачу­вані наслідки. Цей страх перед наслідками своїх дій лежить в основі загострення етич­ного аспекту дизайнерського проектування. Він призвів у самому дизайні посилення цікавості до традиції, до приватного та певною мірою знизив інтерес до індустрії, техні­ки та технології, котрі як головні засоби реалізації «всезагального благоденства» у про­роцтвах футурологів-техніцистів виявляються і головними відповідачами за непередба­чувані наслідки.

З огляду на подібні точки зору під кінець XX століття склалася концептуалістика так званого «Нового дизайну». У ній весь комплекс міркувань та емоцій знаходить найбільш концентроване вираження в постулюванні та глибокому аналізові дилеми, котра певною мірою визначає нову проектну свідомість. То є дилема модернізм -постмодернізм. Інакше цю опозицію можна визначити через поняття «сильної» проектності, що відповідає модерністській настанові свідомості, та «слабкої» проект-ності, що відповідає постмодерністській настанові свідомості.

«Сильна» проектність втілює активне, конструктивно-перетворювальне ставлення до світу і в першу чергу в його послідовному деміургічному вираженні. Головна «сила» його полягає в постулюванні власних основ як незаперечних, безумовних і аксіома­тичних. Провідний світоглядний постулат «сильної» проектності, явно відзначений ренесансно-просвітницьким духом, полягає ось в чому. Людина - це вінець природної еволюції. Вона створена природою як «орган» її самопізнання і самознаходження її сутності та призначення. Для цього людина наділена специфічними здатностями — духовністю, інтелектом, творчою силою, логічним мисленням тощо. Вінчає це все здат­ність до пізнання сутності світу й життя, а також до проектування майбутнього, вихо­дячи з того знання. Саме ця здатність дає змогу людині виділитися з природи, кинути їй виклик і крок за кроком підкоряти її, організовуючи природний світ і своє власне життя на єдиних - розумних та істинних - підвалинах. До цього ще додало жару розпо­всюдження свого часу протестантизму в Західній Європі. Він допоміг випускати «Джина з пляшки», стверджуючи, що якщо людина весь час щось робить, обставляє своє життя, нагромаджує тим самим усе більше й більше матеріальних предмел'в навколо себе — то це вона робить угодну богові справу. За такого дозволу від бога людина в Західній Європі невдовзі ще дужче навалилася на природу своїми промисловими революціями, які потрясли одна за одною всі західноєвропейські країни.

Прибічники «сильної» настанови запевняють, що та боротьба з природою має лише видимість антиприродної. Насправді ж начебто, організовуючи та підпорядковуючи природний хаос, долаючи природне, хитке, випадкове в собі самій та в соціальному житті, людина виступає як знаряддя самовиявлення природного закону. Вона рухається щасливим шляхом прогресу до царини розуму й свободи, до «світлої мети». Якби ж то так було насправді...

Натомість «слабка» проектність не є настільки примітивною. Вона втілює рефлек­сивне, гіпотетичне, охоронне (екологічне) ставлення до світу. Неаксіоматичність, вірогіднісний характер підстав є її головною генотипною рисою. «Слабка» настанова проектної свідомості задає відкриту, динамічну, варіантну систему поглядів з характер­ною для неї терпимістю до інших, навіть альтернативних настанов.

207

Щоб якось з іншого боку підійти до пояснення різниці між «сильною» та «слабкою» -роектністю, звернімося до аналогії зі світу літератури: «сильна» є подібною до повчального утопічного роману просвітницького зразка; «слабка» - до сучасного інтелектуального роману.

Тож наприкінці XX століття «сильна» проектність переживала деструкцію. Виявилася таким чином фактична слабкість «сильного» проектування. Іншими словами, проект­ність може залишатися «сильною» de jure, а бути слабкою de facto. Сьогодні є всі під­стави говорити про послаблення «сильної» настанови. Відповідно можна говорити і про процес посилення «слабкої» настанови.

У цілому ж проектну культуру на зламі II та НІ тисячоліть варто бачити не у світлі зміни «сильної» настанови «слабкою», а як таке собі сховище різних типів проектуван­ня. Вони, звичайно, співіснуватимуть. Але те, що епоха модернізму вже пережила свої найкращі часи і що агресивний наступ вінця природи - людини - на ту бідолашну при­роду вже не трактується як щось дуже гарне - це історичний факт.

Таким чином, картезіанське уявлення про завойовницький характер ставлення люди­ни до природи, що лежить в основі модернізму, до кінця XX століття вважалося сутніс-ною характеристикою проектування як такого. Однак, як зазначає французький філо­соф Ж.-Ф.Ліотар, такий підхід, що сформувався два-три століття тому і котрий можна назвати власне проектною настановою, має свої просторово-часові межі. Що стосується просторової межі, то, за опінією Ліотара, проектування «сильного» типу притаманне лише західній культурі. Що стосується межі часу, то тут Ліотар вказує на постмодернізм як на явище, що фіксує з очевидністю кризу «сильної» настанови. Щоправда, це не виключає, говорить філософ, що «сильна» настанова зможе ще довго проіснувати як ідеологічний релікт, феномен суб'єктивної сліпої віри.

Отже, ми розглядали дещо філософічні трактування понять «сильної» та «слабкої» настанов проектної свідомості. Спускаючись на грішну землю, наведемо деякі спрощені заради зрозумілості ходи проектних думок у річищі настанови «слабкої» проектносгі. Згідно з нею, замість того, аби зносити старі будівлі та знищувати старі предмети вжит­ку, які комусь здаються «неправильними», з метою заміни того всього на абсолютно нове, залучаючи до таких змін величезні ресурси, у тому числі й природні, краще було 6 навчитися «вживатися» в історичне середовище, діяти за рахунок економного дизайнерського мислення. Замість того, щоб тільки тягти з природи, наприклад, еибиваючи всіх куниць у наших лісах заради використання в одязі їх пухнастого хутра, краще засумніватися в доречності таких дій. Натомість зусиллями дизайнерів пере­орієнтувати смаки споживачів стосовно дизайну одягу. Замість того, аби збільшувати використання теплової енергії для опалювання приміщень у холодну пору року, краще спрямувати зусилля проектувальників на розробку дотепних варіантів опалення, котрі дозволяли б у різних комбінаціях дозовано підігрівати з різною силою різні зони помешкання — у залежності від побутової необхідності. Адже очевидним є, що зону ванної кімнати треба гріти дужче, а зону передпокою чи то спортивної кімнати, де сто­ять тренажери,— слабше. І все це настільки, наскільки треба — не більше. Та щоб не траплялося «підігрівання» навколишнього повітря на вулиці, тобто марно не витра­чалася забрана в природи енергія. Але ж, незважаючи на очевидність подібних речей, проектувальники нині у багатьох випадках не дотримуються такого не складного ходу думок.

Окрім заклопотаності економним використанням природних ресурсів, концепція так званої «слабкої» проектності передбачає самим своїм існуванням вплив на ще один бік екологічної проблеми — мінімізацію забруднення довкілля результатами дизайнерської творчості. Чому б не засумніватися в тому, що чим більше дизайном напроектовано, тим краще? Адже стратегія економних проектних перетворень само собою має наслідком зменшення брудних викидів — бо хто менше з'їдає, той менше викидає. Але крім цього, високий клас екологічного дизайнерського мислення передбачає ще проектні кроки щодо наближення до безвідходного (в ідеалі) виробництва. Проте ідеалу в реальному

206

житті, як відомо, не буває, і відходи від виробництва завжди є і будуть. Тож у зв'язку із цим проектна думка мусить рухатися і в напрямку дотепних дизайнерських вирішень '. щодо можливості повторного використання в майбутньому матеріалів, а то навіть і певних деталей споживчих виробів, котрі ще тільки проектуються. Адже спроектовані І сьогодні й новенькі завтра, вони післязавтра відслужать своє та створять проблему їх знищення. І знищення це повинно буде заподіяти якомога менше шкоди довкіллю, коли відбуватиметься спалювання, закопування, розплавлення тощо тих матеріалів та деталей, котрі вже повторно чи то кілька разів використані — рано чи пізно прийде час руйнувати і їх. Шкоду довкіллю від цієї руйнації треба зменшувати усіма можливи- І ми засобами.

Таким чином, агресивна «сильна» проектність, про яку йшлося, має приборкуватися нині здоровим глуздом. Найбільш агресивні в промисловому відношенні країни хоч і зрозуміли це, та приборкати її не в змозі — не така це проста справа. Тож, піклуючись про своє довкілля, вони намагаються розташовувати свої брудні виробництва на тери- І торії інших, більш слабких країн, та згодом і природні ресурси з них же висмоктувати. Але це є недалекоглядно, бо на планеті все пов'язано, і вона не така вже й велика. А що стосується тих слабких країн, то їм, звичайно, зовсім не хочеться, щоб з ними таке І робили. Вони пнуться з усієї сили, намагаючись перетворити концепцію «слабкої» проектності, яка сидить у глибинах їх менталітету (якби не сиділа, не належали б до слабких), на промислово агресивний характер, аби протиставити чужій силі свою, такої самої сутності силу. Здорових перспектив у такому перетворенні не видно, як не видно І поки що і справді помітних зрушень у позиції потужних країн щодо зменшення апетиту І споживати блага, які дає індустріальна цивілізація. Але все одно такі зрушення неод­мінно відбудуться. їх треба наближати зусиллями інтелектуалів від здорового глузду в різних точках планети. Проте розглядання цієї глобальної проблематики виходить за межі підручника дизайну.

Зазначимо лише, підсумовуючи сказане, що наявність екологічної компоненти у дизайнерському мисленні проектувальників XXI століття є справою більш важливою, ніж то самим проектувальникам здається. Потужні у своїй індустріальній агресивності проектні придумки ми вже проходили в попередні століття. Сьогодні це вже не є висо­ким класом дизайнерського мислення. Натомість високим стає здатність професіонала І до елеґантних, красивих у своїй скромній вишуканості, екологізованих проектних думок. За такими думками майбутнє. Врешті-решт, саме вони допоможуть виводити наш грішний біологічний вид Homo Sapiens з небезпечної зони самознищення, до якої ми з власної дурості частково вже зайшли.

.